Дніпропетровська обласна організація Національної спілки журналістів
або Як редакціям побудувати ділові стосунки з «Укрпоштою»
Ніхто не сумнівається в тому, що до різкого падіння тиражів друкованих медіа безпосередньо причетна «Укрпошта», яка просто перестала доставляти газети передплатникам. Це знову засвідчив «круглий стіл» редакторів за участю генерального директора «Укрпошти» Ігоря Смілянського «Практичні питання регулювання та співрегулювання друкованих медіа». Як для мене, підсумок зустрічі з очільником «Укрпошти» образно висловив редактор з Чернігова Сергій Народенко словами:
– Важка справа торгуватися зі Смілянським… Нічого не виторгував…
І так, погодьтесь, вже не перший рік. Бо, може, ми не вміємо торгуватися?
На чому побудована риторика редакторів у стосунках з «Укрпоштою»? Ми завжди просимо: просимо поліпшити доставку газет і просимо організувати передплату; просимо не підвищувати тарифи на доставку; просимо не закривати відділення зв’язку в селах; просимо зважити, що газета – товар особливий, і при його доставці не можна виходити лише з суто ринкових міркувань. І ще багато-багато чого просимо, замість того щоб нарешті укласти з «Укрпоштою» реальний договір про її реальні послуги і колективно вимагати його суворого дотримання.
Так, у нас сьогодні є договір з «Укрпоштою». Але він написаний п. Смілянським в інтересах свого відомства і з глибоким переконанням, що редакції нікуди не дінуться. При цьому суто транспортно-експедиційні послуги «Укрпошти» Смілянський зумів у договорі поставити не то щоб нарівні, а навіть значно вище зусиль редакцій газет, які об’єктивно є важливою ланкою національної інформаційної безпеки. За нинішнім договором журналісти – рядові помічники пошти в інформаційній сфері, яка диктує редакціям свої умови. Вона виставляє себе «стражем порядку» у медійній сфері, вдається навіть до прямих заборон редакціям що їм писати, що розміщати в газеті. А ще – вперто перебирає на себе функції своєрідного регулятора стосунків медіа і читача, диктує свої умови, кого і на яких умовах буде передплачувати, коли проводити передплату і як, коли віддавати редакціям кошти за передплату, встановлює свої, зручні саме для неї, графіки доставки газет. Коли ж сама масово порушує ці графіки доставки, ніколи не несе відповідальності за це і ні разу не вибачилася перед читачами і редакціцями.
На останньому «круглому столі» з редакторами директор «Укрпошти» визнавав збої, але обіцяв їх усунути. І знову малював гарні плани. Зокрема, говорив, що у відомстві створюють комп’ютерну базу передплатників і будуть телефоном пропонувати їм поновити передплату. Деякі озвучені пропозиції Ігоря Смілянського навіть лякають: з наступного року «Укрпошта» хоче повертатиме передплатникам кошти за недоставлені примірники друкованої преси раніше, ніж передплатник встигне їм поскаржитися. А яку суму будуть повертати, за рахунок чиїх коштів, за якою методикою буде пораховано збитки редакцій за недоставлену до читача інтелектуальну працю журналістів? А погроза вимагати від редакцій компенсації за «спарені» випуски – то взагалі відвертий рекет, про який треба писати заяву в поліцію.
І як вишенька на торті – традиційне підвищення тарифів на доставку і оформлення передплати. Цього року на 25 відсотків.
А що редактори? Вони навіть про нові тарифи не сперечалися, всі хором запитували у п. Смілянського: коли пошта буде здійснювати адресну доставку передплачених видань?
У відповідь п. Смілянський відверто заявив: я чуда зробити не можу!
Зачекайте, але ж доставка передплатнику газети – це основа договору між редакціями і «Укрпоштою»! Якщо пошта не доставляє своєчасно газету передплатнику, то навіщо вона підписує про це договір?
От я й пропоную: давайте не чекати від Ігоря Смілянського чуда і вимагаймо від нього конкретної роботи, яку має передбачати новий договір між редакціями і «Укрпоштою», бо діючий треба взагалі викинути на смітник.
Концепція нового договору має базуватися на тому, що «Укрпошта» – лише доставляє передплатникам передплачені газети. Не більше, але й не менше. Вона має зважити свої можливості і в кожному конкретному випадку вирішувати: в яких населених пунктах вона зможе доставляти газети в поштову скриньку передплатника, в яких доставить її лише до контори територіальної громади, а будуть і такі населені пункти, куди пошта взагалі не буде заїжджати. Бо такі реалії! Але те, на що вона погодиться, має бути безумовно виконане, або їй доведеться платити великий штраф – і читачеві, і редакції.
А як з організацією передплати? Редакції мають зрозуміти, що то – їхня і лише їхня справа. Тому маємо самі займатися передплатою і передавати пошті заповнені передплатні карточки для організації доставки газети передплатникові, оплачувати рахунки пошти за реальні послуги з доставки. Звичайно, ніякої додаткової плати за оформлення редакційної передплати не може бути!
Сьогодні у цьому є не лише нагальна потреба, а й нові можливості. Особливо з урахуванням розвитку передплати через Інтернет, можливістю легко переказувати кошти з картки на картку. Тому треба насамперед розвивати редакційну передплату, формувати бази даних передплатників, постійно підтримувати контакт з людьми, робити електронні і телефонні розсилки-нагадування про передплату і пропонувати читачам свої послуги і допомогу. Скажімо, газета сама оформить за них передплату після одержання коштів на карточку редакції. Складно? Звичайно, і клопітно. Але чомусь може страхова компанія нагадувати мені про необхідність продовження терміну страхування автомобіля наперед за місяць-два? Так і ми повинні.
Частина редакцій будуть укладати з «Укрпоштою» окремий договір на організацію передплати через поштові відділення і через листонош. То за таке оформлення пошта вправі брати плату (на наступний рік названа сума 20 грн за один примірник). У зв’язку з цим геть відпадає потреба у випуску передплатних каталогів, за які з редакцій двічі на рік беруть майже по тисячі грн за індекс.
Отже, головний договір – на доставку газет. За ним редакції зобов’язуються передавати «Укрпошті» на доставку передплатникам лише офіційно зареєстровані видання. Більше ніяких умов! Кількість сторінок, здвоєний номер чи одинарний, формат і кольоровість, з рекламною вкладкою чи без – то справа редакції. Пошта визначає тариф доставки лише за двома параметрами: вага видання і умови доставки. З вагою все зрозуміло, а умови доставки – це ті зобов’язання, які пошта бере на себе з урахуванням конкретної ситуації. Якщо в містах і райцентрах чи навіть в окремих селах газети будуть доставлятися передплатникам додому – це одна плата. Якщо пересувні відділення доставлять газету лише до старостату чи в місцевий магазин – то інша ціна. Але кожен передплатник має знати, за яку доставку він заплатив пошті.
До речі, в тарифах на доставку обласних видань, які п. Смілянський вже другий рік ігнорує і самовільно встановлює суму, вартість вручення газети передплатнику – оброблення у відділенні зв’язку та доставка – становила 55-61 відсоток. Отже, кому сьогодні листоноші не приносять газету додому, треба повертати не менше 2,6 грн за кожен номер.
Звичайно, тариф на доставку газет – усі його конкретні варіанти – має бути економічно обгрунтованим, чесно порахованим і обнародуваним. Маючи такий тариф, «Укрпошта» може, наприклад, вирішити: зважаючи, що газета особливий товар, ми готові за рахунов своїх резервів знизити тариф, наприклад, на 5, 10, 20 відсотків. А маючи остаточний і реальний висновок «Укрпошти», редакції через НСЖУ можуть звертатися за цільовим грантом до держави і зарубіжних донорів і спільними зусиллями добитися зниження тарифу доставки для всіх газет і з мінімальним збитком для «Укрпошти».
Окреме питання – ануляція передплати. Ситуація сьогодні досить поширена, а може ще й ускладнюватися. Полягає вона в тому, що передплатник, якому не доставляють передплачену ним газету, вимагає від пошти повернути йому кошти (він їм платив – від них хоче й повернення). Пошта йому не відмовить, але поверне гроші за передплату за рахунок редакції та й ще візьме процент за послугу.
Щоб такого не ставалося, у договорі на передплату і в договорі на доставку треба прописати, що відмову від передплаченого видання передплатник вирішує виключно з редакцією. Якщо претензії передплатника будуть обгрунтовані, тоді редакція повертає йому кошти за передплату, а пошта – за доставку.
Такі мої пропозиції щодо стосунків редакцій, передплатників і пошти. Я свідомий того, що їх треба ще «пропрацювати», а в підсумку вони додадуть клопоту редакціям. Але, погодьтесь, ситуацію з «Укрпоштою» треба ставити на місце з урахуванням і реальних можливостей самої пошти, і задля інтересів читачів і редакцій. Виграти мають усі, а найперше – інформаційна безпека країни.
Йосип Бурчо, головний редактор газети «Прес-кур’єр»,
член Ревізійної комісії НСЖУ, м. Одеса.
