Дніпропетровська обласна організація Національної спілки журналістів
Така тема 73-го засідання дискусійного клубу ДОО НСЖУ, яке відбулося минулого четверга. З доповіддю виступив Володимир ПРИТИСКАЧ, магістр державного управління, керівник прес-служби обласної податкової адміністрації понад 15 років, представник Нацради з питань ТБ і РМ у 1996 році, був кореспондентом обласного радіо, декілька років – заступник головного редактора журналу всеукраїнського журналу Держпраці “Технополіс”, понад 10 років був акредитований у Верховній Раді України.
Згідно з відновленням роботи клубу і побажаннями наших читачів більш докладно ознайомитись з професійним досвідом наших дискутантів, представляємо їх в більш розширеному форматі.
Спікер клубу — Вадим КЛИМЕНТЬЄВ, видавець, головний редактор інформаційно-аналітичного видання «Бізнес і політика», сатиричного видання”ПіСтон”, перший заступник головного редактора газети “Наше місто”, директор-головний редактор газети обласної ради “Зоря”, заступник голови ДОО НСЖУ.
В обговоренні взяли участь (далі за алфавітом):
ДОЦЕНКО Вячеслав — більше 20 років працював на обласному телебаченні, автор і ведучий програми “Капітал”, неодноразовий переможець конкурсу НСЖУ “Професійна майстерність”;
ГАРМАШ Наталія — кореспондент, зав відділом ряду провідних газет Дніпропетровщини, власний кореспондент всеукраїнських газет, 12 років була власним кореспондентом газети “Факти”, заслужений журналіст України;
ДАВИДОВ Олександр — працював в ряді провідних газет області, був собкором в декількох республіканських і центральних газетах, директор видавництва обласної організації НСЖУ “Журфонд”, редактор газети Дніпроінформ”;
Віра КАСЬЯНОВА — магістр з державного управління, журналіст, автор і ведуча ряду програм на обласному телебаченні, очолювала і очолює декілька прес-служб та комунікаційних відділів різних установ;
КОТИШЕВА Тамара — понад 20 років працювала на обласному телебаченні, автор і ведуча ряду телепрограм, головний редактор, директор творчого об”єднання соціально-економічних програм, заслужений журналіст України;
ПОВОД Станіслав — генеральний директор з 1995 по 2004 рр., створював 51- й телеканал, кілька років був заступником генерального директора Київської регіональної телекомпанії, працював в органах державної влади, заслужений журналіст України;
СЛОБОДА Валентина — арт-директор Будинку мистецтв Дніпровської міської ради, багато років була заступником і очолювала управління культури Дніпровськоі міської ради;
Наталія СОРОКІНА, доктор з державного управління, викладач НТУ «Дніпровська політехніка»;
ХОРОШУН Валентин — журналіст газети «Донеччина».
Взяти участь в дискусії були запрошені асистент кафедри журналісти Таможенної академії АВРАМЕНКО Ірина, викладач ДНУ БАХМЕТЬЄВА Алла, представниця Нацради по Дніпропетровській області Демченко (УСЕНКО) Олена, представники народного депутата Дмитра КИСИЛЕВСЬКОГО, прес-служби Дніпропетровської ОДА, Дніпропетровської обласної ради, представник Дніпропетровської обласної профспілки працівників культури. З різних причин вони не змогли взяти участь в засіданні. Але, як кажуть, ще не вечір… Особливо в цьому дуже дискусійному питанні.
Тези доповіді, думки учасників дискусії, як завжди, подаються у конспектному викладі і мовою, якою були оприлюднені. Остаточні висновки, як завжди, за читачами.
Перш ніж звернутися до доповіді та її обговоренню за традицією для кращого розуміння причин розбіжностей поглядів на Закон «Про медіа» рекомендуємо ознайомитись з наступними матеріалами:
- Висновок на проект Закону «Про медіа» головного науково-експертного управління Верховної Ради України. (https://itd.rada.gov.ua/billInfo/Bills/pubFile/1451656)
— 07.03.2023 Експертний висновок Ради Європи, оприлюднений до Закону України «Про медіа» (https://www.nrada.gov.ua/rada-yevropy-oprylyudnyla-ekspertnyj-vysnovok-zakonu-ukrayiny-pro-media/)
12.01.2023 Незалежність Нацради і блокування сайтів: експерти оцінили загрози свободі слова у законі «Про медіа» (https://www.radiosvoboda.org/a/zakon-pro-media-plyusy-minusy-zahrozy-eksperty/32219915.html)
Через великий обсяг ми не наводимо їх повністю.
А ось ще кілька оціночних думок та застережень:
ЯК ЗАКОН ЗМІНЮЄ САНКЦІЇ ЩОДО МЕДІА
Очевидно, що гравців ринку чи не найбільше хвилюють зміни, які стосуються санкцій за порушення. Чи не стали вони надміру жорсткими? Чи не отримує регулятор опцій для здійснення цензури? Чи не отримає регулятор інструментів для того, аби ускладнювати роботу «неугодних медіа»? Одна з розробниць закону «Про медіа», адвокатеса, радниця Smartsolutions Ганна ЛІТВІЩЕНКО вважає, що новації щодо санкцій не мають викликати таких пересторог і очікувань.
«Закон «Про медіа» скасовує таке покарання як попередження, однак запроваджує приписи. Для винесення припису вже не будуть проводитись перевірки, бо він фіксує сам факт очевидного порушення. Якщо Нацрада виносить для медіа припис, його можна оскаржити, аргументуючи обставини, що призвели до порушення, і припис може бути скасованим. Наступний рівень санкцій – штраф, який можна оскаржити лише в суді», — каже Ганна Літвіщенко.
Крім припису і штрафу, до медіа-порушників можуть бути застосовані такі санкції, як анулювання ліцензії (тільки за рішенням суду), скасування реєстрації, заборона видання та розповсюдження друкованого медіа, тимчасова заборона поширення онлайн-медіа, заборона поширення онлайн-медіа. Кожна наступна санкція застосовується у випадку повторних порушень або у випадку, якщо порушення більш грубі і суттєві. Закон визначає, коли санкція застосовується на підставі рішення суду (анулювання ліцензії, заборона поширення онлайн-медіа або друкованого), а коли це власні повноваження регулятора. При цьому будь-яке рішення Нацради можна оскаржувати в адміністративних судах за спеціальною, прискореною процедурою.
Тетяна АВДЄЄВА, медіаюристка ГО «Лабораторія цифрової безпеки» і одна з розробниць закону, зазначає, що питання про те:
ЧИ РЕГУЛЮЄ ЗАКОН РОБОТУ БЛОГЕРІВ І ЧИ ВВАЖАТИ ЇХ ОНЛАЙН-МЕДІА, ЛУНАЄ НАДЗВИЧАЙНО ЧАСТО
Відповіді – у статті 16 Закону, яка зазначає, що «особа, яка регулярно поширює масову інформацію під своїм редакційним контролем через власні облікові записи на платформах спільного доступу до інформації, не є суб’єктом у сфері онлайн-медіа, крім випадків, якщо така особа добровільно зареєструється як суб’єкт у сфері онлайн-медіа в порядку, передбаченому статтею 63 цього Закону». Крім того, за загальним правилом, особисті сторінки в соцмережах не є суб’єктами у сфері онлайн-медіа.
Однак блогери можуть добровільно зареєструватись – і тоді вони стають онлайн-медіа.
РЕЄСТРАЦІЯ ОНЛАЙН-МЕДІА: ЯК ЗРОБИТИ І В ЧОМУ ПЕРЕВАГИ
Закон щодо онлайн-медіа дуже демократичний: можна реєструватись, можна не реєструватись. Якщо зареєструватись – то з’являється змога долучатись до органів співрегулювання і разом визначати правила функціонування медіаринку. Незареєстровані ресурси такої опції не мають, та і у випадку санкцій за порушення будуть каратись жорсткіше, ніж незареєстровані медіа.
«Якщо за визначенням це онлайн-медіа, то воно може просто продемонструвати докази, що здійснює профільну діяльність протягом трьох років (наприклад, архів новин на сайті абощо), і цим підтвердити свій статус онлайн-медіа, просто незареєстрованого. Без реєстрації можна працювати», — каже Віта Володовська.
ПРО ЩО НЕ МОЖНА ПИСАТИ І ЯК ЦЕ КАРАЄТЬСЯ
Стаття 36 Закону містить перелік обмежень, тобто тем і меседжів, які медіа заборонено публікувати, бо це тягне за собою санкції. Тож на території України в медіа та на платформах спільного доступу до відео забороняється поширювати:
• заклики до насильницької зміни, повалення конституційного ладу, розв’язування або ведення агресивної війни, порушення територіальної цілісності, ліквідації незалежності України;
• висловлювання, що розпалюють ненависть, ворожнечу чи жорстокість до окремих осіб чи груп осіб за національною, расовою чи релігійною ознакою;
• висловлювання, що підбурюють до дискримінації чи утисків щодо окремих осіб та груп осіб на основі етнічного та соціального походження, громадянства, раси, релігії та вірувань, віку, статі, сексуальної орієнтації, гендерної ідентичності, інвалідності або за іншою ознакою;
• пропаганду, заклики, виправдання тероризму та терористичних актів;
• фільми відповідно до Закону України «Про кінематографію»;
• порнографічні матеріали, а також матеріали, що заохочують сексуальну експлуатацію та насильство над дітьми, демонструють статеві відносини дітей, використовують образ дітей (візуальний запис образу дітей) у видовищних заходах сексуального чи еротичного характеру;
• пропаганду вживання наркотичних засобів, психотропних речовин;
• пропаганду жорстокого поводження з тваринами;
• інструкції або поради щодо виготовлення, придбання або використання вибухових, наркотичних чи психотропних речовин;
• комуністичну, нацистську пропаганду;
• пропаганду, популяризацію російського тоталітарного режиму;
• інформацію, що принижує/зневажає державну мову;
• інформацію, що ставить під сумнів існування українського народу, нації, мови.
Важливо, що закон не регулює питання поширення дезінформації, порушення авторських прав, порушення права на доступ до публічної інформації, публікації в соцмережах та месенджерах (якщо це не канал блогера, який зареєструвався, як онлайн-медіа)
Оцінювати, чи справді була в контенті медіа інформація із «забороненого переліку» буде Нацрада спільно з органами спільного регулювання.
Критерії застосування певного виду покарання (припис, штраф, скасування реєстрації, тимчасова заборона поширення онлайн-медіа, заборона поширення онлайн-медіа) та логіка їх застосування прозоро описані в законі «Про медіа».
Однак, як зазначає Віта ВОЛОДОВСЬКА, при застосуванні штрафів розмір штрафу залежатиме також і від охопленої аудиторії, виду онлайн-медіа та низки інших факторів. Зрештою всі обставини, які впливають на розмір штрафу, мають бути виписані у рішенні щодо його призначення.
Суб’єкти у сфері онлайн-медіа не можуть бути притягнені до відповідальності за порушення вимог цього Закону, якщо інформація, що є предметом порушення, була поширена ними до набрання чинності Положення про відповідальність онлайн-медіа, що набуває чинності 31 березня 2024 року (крім окремих норм).
Штрафи залежатимуть і від того, незначним, значним чи грубим вважається порушення, і чи було воно вперше здійснено, чи повторно.
Незначними порушеннями вважаються неподання чи порушення строків подання змін до реєстру, порушення вимог про вихідні дані, ненадання інформації за запитом Національної ради, а також порушення вимог щодо виборів та реклами. За повторне порушення штраф може сягнути 33 – 67 тисяч гривень (5-10 мінімальних зарплат).
Значні порушення – це дискримінаційні висловлювання, заборонені фільми, порнографія, пропаганда наркотиків, жорстокого поводження з тваринами, поширення інформації, що заперечує або виправдовує злочинний характер комуністичного та нацистського тоталітарного режиму, комуністична символіка, висвітлення діяльності органів влади держави-агресора без супроводжуючого повідомлення, поширення інформації, що принижує або зневажає державну мову, поширення музичних фонограм, відеограм, музичних кліпів держави-агресора, відмова в проведенні перевірки. За повторне порушення тут штраф так само сягає 33 – 67 тисяч гривень (5-10 мінімальних зарплат).
Грубими порушеннями будуть опубліковані заклики до насильницької зміни, повалення конституційного ладу України, розв’язування або ведення агресивної війни, мова ворожнечі, заклики до тероризму, пропаганда російського тоталітарного режиму, а також поширення недостовірної інформації про збройну агресію. Штраф тут одразу дорівнюватиме 10-15 мінімальним зарплатам, тобто, на даний момент, 67 тис. – 100, 5 тисячам гривень.
ЯК РЕАЛІЗУЄТЬСЯ ПРАВО НА ВІДПОВІДЬ В ОНЛАЙН-МЕДІА
Не лише Нацрада може апелювати до матеріалів, які порушують певні вимоги. Оскаржувати матеріали, які не відповідають дійсності (неповні/неточні) і принижують честь, гідність чи ділову репутацію особи чи компанії, можуть ті, кого це зачепило.
Для того вони мають звернутись до медіа, яке опублікувало таку інформацію із заявою про спростування чи право на відповідь не пізніше, ніж через 20 днів після публікації. Таку заяву мають розглянути протягом 5 днів. І якщо спростування чи відповідь будуть, то вони мають бути того ж обсягу і розміщенні на тій же платформі, що і частина, яка оскаржується, і розміщені безоплатно. Якщо спростування або відповідь неможливо розмістити на одній веб-сторінці з оригінальною публікацією, онлайн-медіа має забезпечити перехресні посилання між відповідними публікаціями та розмістити поряд з оригінальним матеріалом повідомлення про наявність спростування/відповіді.
Однак, як зазначає Тетяна Авдєєва, онлайн-медіа можуть і відмовити у відповіді\спростуванні обгрунтовано (по суті) або формально (по формі).
Підставами для формальної відмови може стати те, що:
· інформація виходить за межі предмету «спору»;
· спростування містять неправомірні висловлювання (мову ворожнечі, дискримінацію тощо);
· спростування/відповідь порушує права третіх осіб;
· спростування/відповідь не тією мовою, якою створено матеріал;
· спростування/відповідь порушує репутацію медіа, його працівників;
· порушено строки направлення заяви;
· поширена інформація не стосується заявника;
· заява не містить даних про заявника.
Підстав для обґрунтованої відмови є дві:
· поширена інформація є оціночними судженнями / медіа має достатні докази того, що поширена ним інформація відповідає дійсності, достатньо повно та точно відображає факти;
· поширена інформація – дослівне відтворення публічних виступів, заяв державних органів, іншого зареєстрованого медіа.
Найголовніше, підкреслюють медіаекспертки, що цей закон дуже гнучкий та демократичний, а новели, які стосуються онлайн-медіа, не лише не несуть для них загрози та цензури, але і встановлюють прозорі правила роботи для всіх гравців ринку, на додачу ще й з опцією гравцям ринку мати вплив на ці правила завдяки участі в органах співрегулювання.
ПРОЦЕС ФОРМУВАННЯ СКЛАДУ НАЦРАДИ І ДОСІ ЗАЛИШАЄТЬСЯ НЕПРОЗОРИМ І ПОЛІТИЧНО ЗААНГАЖОВАНИМ
Національна рада з питань телебачення і радіомовлення – державний регулятор у сфері медіа, який здійснює нагляд і контроль за діяльністю ЗМІ. Складається з вісьмох членів, призначається Верховною Радою і Президентом України (50/50).
Однак, процес формування складу Нацради і досі залишається непрозорим і політично заангажованим. Річ у тім, що Верховна Рада призначає членів Нацради шляхом голосування під час пленарного засідання. А черговість, за якою відбувається таке голосування, визначається рейтингом кандидатів, принципи формування якого залишаються закритими.
Ще більш закритим є порядок призначення членів Нацради президентом. Якщо Верховна Рада принаймні оприлюднює на сайті список осіб, які претендують увійти до складу державного регулятора, то Офіс Президента не зобов’язаний цього робити. Тому президент має можливість призначати «своїх» людей до Нацради. І Закон «Про медіа» не пропонує варіантів вирішення цієї проблеми.
І це дуже мала толіка оціночних думок та критичних зауважень щодо прийнятого закону «Про медіа», що вступив в дію з 31 березня 2023 року.
ЦЕЙ ЗАКОН СТАНЕ ГОЛОВНОЮ ПРОБЛЕМОЮ НАШОГО ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРОСТОРУ І БЕЗДОННИМ ДЖЕРЕЛОМ КОРУПЦІЙНИХ СКАНДАЛІВ В СФЕРІ МЕДІА
Володимир ПРИТИСКАЧ:
Безумовно, цей Закон – певний крок в перезрілій необхідності законодавчого реформування українського інформаційного простору. Але, якщо зануритися в нього глибше, напрошується висновок, що це не стільки закон про медіа, скільки невиправдане нарощування повноважень Національної ради з питань телебачення та радіомовлення, які несуть в собі високі ризики невмотивованого адміністративного регулювання, цензури, обмеження свободи слова і прав людини. Що небезпечно в умовах функціонування нинішньої влади, яка явно тяжіє до авторитарних форм правління через свою інтелектуальну недолугість. Закон важко аналізувати, бо це клубок прихованих і явних протиріч.
Для наглядності наведу два останні пункти висновку Головного науково-експертного управління Верховної Ради на проект Закону України «Про медіа»:
17. Звертаємо увагу на непритаманну для законів складність структури та змісту проекту. Проект вирізняється зайвою громіздкістю та деталізацією, містить значну кількість статей, зокрема і з численними частинами (наприклад, ст.ст. 2, 43, 59, 60, 63 мають по 15-20 частини), що занадто перевантажує його зміст та ускладнює сприйняття.
18. Реалізація пропозицій проекту потребуватиме додаткових бюджетних видатків. Проте, до проекту, всупереч вимогам ст. 27 Бюджетного кодексу України, ст. 91 Регламенту Верховної Ради України, не надано належного фінансово-економічного обґрунтування (з відповідними розрахунками).
Ряд законів скасовуються. Вносяться зміни у сотню законів, десь термін «засоби масової інформації» замінюється терміном «медіа».
Найцікавіше те, що цей закон вводить право Національної ради з питань телебачення та радіомовлення здійснювати контроль за друкованими засобами масової інформації. При цьому назва Нацради залишається старою. Справа в тому, що для її зміни треба вносити правки в Конституцію України. Що зі зрозумілих причин зроблено не було.
Вже цей кричучий факт демонструє рівень підготовки до прийняття перезрілого закону, хоча за свідченням його авторів на це було потрачено 10 років.
…А ось вам приклад чергової непослідовності. Тепер органи місцевого самоврядування вже можуть мати друковані видання. Але тільки для офіційних повідомлень. У цих виданнях не має використовуватися праця журналістів.
Тобто нині місцевій раді не можна мати газету з 8 сторінок з 4 працівниками. А ось телекомпанію, яка фінансується з місцевого бюджету за принципом «все включено», можна. Раніше, до усуспільнення, було державне місцеве радіо і телебачення.
Місцеві газети перестали виходити і обірвалася нитка історії. Така ось економія від законотворців.
В свою чергу, наприклад, в Польщі, відсутні такі незрозумілі з точки зору здорового глузду обмеження.
Одна експертка, аналізуючи польський досвід вказувала, що буде після реформування, коли газети перестануть в Україні бути органами влади:
«Тепер у місцевої преси є хороший шанс стати сторожовим псом демократії». А в наш час гендерної чутливості, якщо врахувати, що преса – жіночого роду, то сказане слід сприймати як «сторожову суку». Чи настало в Україні торжество свободи слова після ліквідації районних газет? Помовкують про це медіареформатори.
Продовжу інтелектуальні висловлювання цієї активістки: «…але спочатку місцеві журналісти повинні провести самим собі децентралізацію мізків». Он як!!! Але, на мій погляд, таку децентралізацію мізків повинні провести собі перш за все члени Наглядової ради НСТУ, бо Суспільне мовлення надлишково зацентралізоване.
З іншого боку, сьогодні, наприклад, українське суспільне радіо має 56 працівників, включаючи декретниць. 2 людини на область. Про яку, в такій ситуації, журналістську творчість і всебічне висвітлення подій в регіонах може йти мова?!. Про «сторожових псів демократії» навіть не питаю!
Мегапитання – як органи спільного регулювання, які передбачається створити, будуть напрацьовувати критерії оцінювання рівня насильства: що можна показувати, а що – ні? Суб`єктивизм і хабарництво вже гучно стукають у двері медіа.
Буде багато судових розглядів. «Юристи хочуть їсти!» – пожартував хтось з цього приводу. Тільки це – сміх крізь майбутні сльози медіа, які вже в найближчому майбутньому практично зіткнуться з цією проблемою.
…А ось передбачені законом повноваження і права Національної ради – це взагалі пісня, яка по своїй адміністративній глупоті переходить в анекдот. Таких повноважень аж (!!!) 62 штуки. Список не є вичерпним. Лише один приклад:
«Нацрада затверджує порядок проведення конференцій громадських об`єднань». Та невже ж громадські об`єднання без Нацради не розберуться, як їм свої конференції проводити?! Така ось демократія!!!
Що не кажіть, але при такій пекельній роботі…
…Оплата члена Національної Ради повинна забезпечити достатні матеріальні умови. Що ж мається на увазі під «достатніми матеріальними умовами»? Посадовий оклад члена Нацради складає 75 прожиткових мінімумів. Це 200 тис гривень!!!
…Вже сьогодні ми можемо не сумніватися, що нагляд і контроль в сфері медіа згідно з цим законом, при відсутності чітких і цивілізованих критеріїв оцінки порушень, стане найголовнішою проблемою нашого інформаційного простору і бездонним джерелом корупційних скандалів.
Спочатку треба було сім разів відміряти, а потім відрізати. Тобто, приймати закон.
ІДЕЇ ЛІБЕРТАРІАНСТВА НОВОЇ ВЛАДИ ВПЕВНЕНО ПЕРЕТВОРЮЮТЬСЯ У ВІДВЕРТУ АРАКЧЕЇВЩИНУ
Вячеслав ДОЦЕНКО: «Все говорят свобода слова, свобода слова, а я за свободу правдивого слова».
Станіслав ПОВОД:
«Коли ця влада шла на вибори, вона висунула ідею лібертаріанства, народной демократії. І тоді ж вони заявили, що їм не треба журналістів.
Лібертаріанство і демократія в країні завдяки «мудрому» керівництву вже на політичному кладовищі. Медіасереда — в реанімації. Якщо і далі будуть використовуватися ті ж методи, її нічого не врятує.
Передача надлишкових повноважень Нацраді – це прямий шлях для корупції, що і демонструє нинішня влада. І хоча у мене в Нацраді були добрі знайомі, але навіть при цьому вирішення питань перетворювалося на суцільний жах. А що буде зараз?!
Претензії, що пред`являлися на їх засіданнях дуже часто були просто безумними. Герасим`юк з вечора молиться на Коломойського, а зранку полює на ліцензії його опонентів. А нині їм додали права знищувати свободу слова.
Сьогодні коли вся увага громадськості зосереджена на боротьбі з агресором, слуги втиху проводять закони, які знищують нашу економіку, соціальний благоустрій, армію, свободу слова і права людини. Якщо беспредел в цьому питанні залишиться, а він, враховуючи додані повноваження, безумовно, буде нарастати, країну чекають дуже неприємні події.
Нам треба бути послідовними. Згадайте, як в 16-17 роках ми боролися за збереження Суспільного мовлення, регіональних телекомпаній. Скільки звернень до президента, Верховної Ради, Кабінету Міністрів надіслали! І хто до нас прислухався?
В результаті сьогодні у журналістської спільноти немає ніяких прав, відсутній будь-який захист. Материальна база ЗМІ практично знищена. Як ми будемо виходити з цієї ситуації, поки не знаю. Але впевнений, що в боротьбі з владою потрібні більш дієві заходи. А поки ми повинні відслідковувати, аналізувати і напрацьовувати пропозиції по виправленню становища.
Безумовно, треба вислухати і представницю Нацради у нас в в регіоні. Їх точку зору. Істина народжується не в замовчуванні існуючих проблем, а в активному діалозі».
Вячеслав ШВЕДУН: «Многие ожидали, что с новим законом к нам, наконец, заглянет солнышко добрых перемен. Не сложилось. Печать умирает и просвета в тёмном тоннеле медиабытия пока не наблюдается».
Валентин ХОРОШУН: «Остановлюсь на двух моментах. Во-первых, все что ныне у нас происходит в медиа полностью соответствует общей ситуации в политике.
Достаточно зайти на сайт Верховной Рады и попытаться ознакомиться с её составом. Ныне депутатського состава там нет. Исчез. Уже это в полной мере иллюстрирует современную политику власти в вопросах гласности.
Второй аспект – законотворчество. Тот, кто следил за подготовкой нашего закона, мог в очередной раз убедиться, что мы очень часто повторяем российские нормы. Самое печальное, что многие касающиеся СМИ нарративы выписаны вроде как с хороших демократических позиций. А копни глубже и сразу чувствуешь, что оруэлловское настроение нарастает с каждым днём. В этом как раз и самая большая трагедия.
Закон превращается в вышкол. Был такой журналист Игорь Александров. Он в своё время пал жертвой украинского законодательства. Когда был судебный процесс, его осудили за клевету. Нашли норму в законе косвенную. При нынешнем законе желающие расправиться с неугодным журналистом могут достичь большего».
Валентина СЛОБОДА:
«Мене хвилює, те що журналістське середовище все менше і менше залучається до підготовки законів, які регулюють нашу діяльність. Хоча у нас розвинене громадянське суспільство і відповідно громадські організації повинні залучатися до підготовки законів, але у нас це вже становиться винятком. Те ж саме і щодо кіно. То ж в нашому випадку ми повинні знати, чи запрошували законодавці представників спілки журналістів до обговорення. Якщо запрошували, чому не врахували їх точки зору.
Чому наша місцева газета не має права відображати власні погляди своїх журналістів, а лише офіційну інформацію органу месцевого самоврядування? Це нонсенс!»
Тамара КОТИШЕВА:
«У медіаспільноти дуже багато суттєвих зауважень до закону. Але з боку народних депутатів, громадських організацій і підвладних чи комусь приємних журналістів, цілком закономірно, я зауважень не знайшла. З іншого боку до проекту закону і у Національної спілки журналістів, і у багатьох інших була маса претензій. Його в кінці року поспіхом прийняли практично таємно (хто як голосував досі невідомо!), зауважень майже не врахували.
Поспіх зрозумілий – це одна з семи умов щодо нашого вступу в ЄС. І все ж всі ці «бігом-бігом» викликають багато запитань.
Не менше їх викликає і назва закону «Про медіа». Якщо він регулює блогерів, телеграм-канали, тік-токерів та ін. Виходить вони те ж медіа. Як вони будуть контролюватись. Відповіді немає.
Далі… Ми йшли десять років до цього закону. Казалося, був час фундаментально розглянути усі існуючі проблеми в цій царині і дати вичерпні відповіді на всі питання. Але ж питань нині стало ще більше.
Одне з головних стосується медіа ринка, про який не каже разве що самий лінивий. Сьогодні у нас в області 5 телерадіокампаній, газет ще менше. Про який ринок можно казати в цьому випадку. То ж цей закон навіть не початок медіа реформи, а його предтеча. Треба працювати…»
Олександр ДАВИДОВ:
«Несомненно, и Союз журналистов, и отдельные его члены выступали, даже кричали о недостатках этого закона. Но всё как горохом об стенку. Власть слышит только себя и чхала на общественность. А как быть с рускоязычными журналистами? Куда их девать?! Абсолютное большинство из них патриоты Украины. Зачем же их выталкивать в маргинес?»
Наталя СОРОКІНА:
«Я не журналіст, тому висловлюсь як пересічний громадянин. Розумію, закон довгоочікуваний. Його попередники застаріли. Треба йти в ногу з часом. Тим більше, що цього вимагає майбутній вступ до Эвропейського Союзу.
Закон, безумовно недосконалий, хоча над ним багато працювали. Близько тисячі сторінок правок було зібрано до другого читання. Розумію, що він став більш лояльний до журналістського середовища. Але, безумовно, поділяю і занепокоєння у зв’язку з розширенням повноважень Нацради, що закон робить більш караючим. Згодна і з тим, що в законі не повинно бути таких дописів «та інші повноваження»,які розширюють каральні функції до безмежності».
Вера КАСЬЯНОВА:
«Тут вже казали, що при підготовці цього закону не були враховані думки професіоналів журналістів. Для вступу в Евросоюз він, безумовно, необхідний, але ми працюємо в своїх специфічних умовах. В Пятихатках, до речі, збереглась комунальна газета. Є певний досвід, яким її редактор могла б поділитися».
Наталья ГАРМАШ:
«Закон, звичайно, на часі. Але що йому передувало. Ми пережили убивче для абсолютної більшості державних та комунальних медіа роздержавлення. Абсолютна більшість газет сконали. А тепер виявляється, що влада може мати свій орган, але як офіціоз і без творчих співробітників – це фількіна грамота.
Давно зрозуміло, що сьогодні владі не потрібні видання з творчими журналістами зі своєю позицією, там буде лише влада, її думки, її політика. Чи це є журналістика?!
А тепер порівняймо: якщо буде незалежне видання, цікаве, з творчими талановитими журналістами. І офіційне видання з бюджетним фінансуванням. Хто з них виживе – питання риторичне. Отже в суспільстві залишаться лише «органи» які будуть просувати владні наративи. Цей закон дуже шкідливий для демократичного суспільства. Я не знаю, як його оцінить Венеціанська комісія. Але чи прокладе він нам шлях до євроінтеграції – в цьому я дуже сумніваюсь.
Нам обов язково треба готувати і направити в Верховну Раду, Кабінет Міністрів відповідну петицію з вимогою вже сьогодні починати роботу по усуненню недоліків цього закону, зібрати підписи журналістів області, з якими його пунктами ми не згодні. Адже в цьому законі немає ніякої підтримки незалежним демократичним виданням, а лише владні да узкопартійні інтереси».
Закон треба переглядати, він нікуди не годиться».
Вадим КЛИМЕНТЬЄВ:
«ПОДВЕДЁМ ПРЕДВАРИТЕЛЬНЫЙ ИТОГ ОБСУЖДЕНИЯ: НАДО БОРОТЬСЯ!
Во-первых, этот долгожданный для всех закон – зеркало нашей нынешней слугонародной власти, её нарциссизма, двуличности, самоуверенности, нетерпимости не только к профессиональной журналистике, но и всем тем, кто позволяет «сметь своё суждение иметь». И, конечно же, никчемности, порождающей неспособность просчитать хотя бы на два шага вперёд последствия своих действий. Отсюда и хронический цугцванг, в котором она пребывает с первого дня прихода к власти.
Из первого вытекает во-вторых: все эти качества, несмотря на попытки их скрыть, лезут из Закона «Про медиа» как шило из мешка.
И, в-третьих, как итог вышесказанного: Закон органиничен в своих целях и не мог быть иным, учитывая идеологию и интеллектуальную немочь действующей власти. А чтобы хоть как-то приукрасить дурно пахнущую конфетку, очередную системную удавку для свободы слова нам подают в красочной обёртке необходимости вступления в Евросоюз.
Конкретизируем проявившееся в обсуждении.
Главная проблема закона не накладываемые им ограничения – они существуют во всех цивилизованных странах – но отсутствие четко сложившихся оценочных критериев их нарушений, которые приведут к массовым злоупотреблениям, расправам с инакомыслящими, коррупции, ограничению свободы слова. Нас ждет большая куча по сути искусственных конфликтов. А всё потому, что телега закона поставлена впереди лошади чётко проработанных оценочных критериев его нарушений. Рано или поздно эти конфликты могут привести к социальному взрыву.
Отсюда и четвёртый вывод. Как показало обсуждение, нам крайне необходимо продолжить рассмотрение поднятых здесь вопросов.
Обратите внимание, кто сегодня участвует в обсуждении, – те против кого направлены заложенные в закон административные фугасы. Вместе с тем, ради объективности надо услышать мнения тех, кто его создал, защищает и будет реализовывать.
При этом не надо сантиментов: нынешняя власть — откровенный враг профессиональной журналистики. Ей не нужна честная и принципиальная четвёртая власть, она нуждается лишь в подпевалах их дуростям и возвеличивании «величайшего».
А теперь вспомните Штирлица: «Для того, чтобы побеждать врага, нужно знать его идеологию, не так ли? А учиться этому во время боя — обрекать себя на поражение». Поэтому не будем ждать закономерных последствий этого закона. Действовать надо уже сейчас.
Елену Усенко обязательно следует услышать, как исполнительную ветвь созданной для нас системы контроля. Но этого мало. А что по поводу разворачивающейся дискуссии вокруг их детища думают народные депутаты, его принимавшие? Пора бы ознакомиться и с их мнением не с помостков парламентской говорильни, а в горячей дискуссии. Если проигнорируют приглашение, донесём это до их избирателей с соответствующими разъяснениями.
Теперь мой эмоционально-психологический вывод из нашего разговора.
Вообще-то, несмотря на все несуразности этого закона, я смотрю на него с оптимизмом. По принципу, чем хуже, тем лучше. Нам нужно быстрей достичь дна, чтобы буквально каждого — не только журналиста, но и гражданина — заложенные в этом законе проблемы достали до печенок. Тогда наш подъём к цивилизованным медиавершинам будет более быстрым и менее болезненным.
При этом, давайте не будем впадать в отчаяние и забывать, что на том же Западе демократия не одно столетие формировалась. И порой не менее скандально, чем ныне у нас. Но они уже забыли те проблемы роста, мы же на них только выходим. Их политический опыт – нам бесценная наука.
А квинтессенция этого опыта – великий афоризм легендарного китайского философа Конфуция: „Раньше я слушал слова людей и верил в их дела. Теперь же я слушаю слова людей и смотрю на их дела.“ Это испытанная тысячелетиями альфа и омега политического опыта. Наша обязанность нести его людям, до сих пор верящим сусальным видосикам «величайшего», но не его делам, результаты которых мы будем расхлёбывать ещё очень долго.
Возможно, по данной причине этот великий провидец две с половиной тысячи лет назад, будто для нас нынешних, с сочувствием заметил: «Не дай вам Бог жить в эпоху перемен!», в которой мы барахтаемся уже третье десятилетие. А рецепт выхода из неё только один – умнеть, набираться опыта и бороться за свои убеждения. В том числе, и с самим собой. Ведь создатели всех наших проблем – мы сами! А, конкретнее, наши голоса на выборах и хроническое нежелание контролировать зарвавшуюся от безнаказанности власть. Мол, «моя хата скраю, ничего не знаю»! Не скраю, а в самом центре искусственно созданного у нас политического бардака, который ведет Украину в пропасть…
Кстати, эта привнесенная в Украину извне рабская пословица в нашем героическом прошлом имела противоположный смысл: «Моя хата скраю, я первый стреляю!»
Ото так!»
За дорученням членів дискусійного клуба ДОО НСЖУ Вадим КЛИМЕНТЬЄВ.
