Дніпропетровська обласна організація Національної спілки журналістів
В цивилизованных странах медиа являются четвертой властью. В Украине — слугой прикупивших или заполучивших их господ! Почему?» На днях состоялось очередное заседание дискуссионного клуба ДОО НСЖУ на тему «Симптомы, причины, следствия кризиса и деградации этических норм в журналистике. Кто виноват?»
Докладчики председатель областной организации НСЖУ Алексей КОВАЛЬЧУК и ведущий дисклуба Вадим КЛИМЕНТЬЕВ.
Тезисы докладов, мнения участников дискуссии и ведущих аналитиков, как обычно, подаются в конспектном изложении. Окончательные выводы, как всегда, за читателями.).
- VI. МЕДИА ОСТАЁТСЯ ПРОДУКТОМ И БАРОМЕТРОМ ОБЩЕСТВЕННОГО СОЗНАНИЯ И ОЛИГАРХИЧЕСКИХ ИНТЕРЕСОВ
Как мы уже упоминали, некоторые издания в Украине пишут по 350 – 400 новостей в день. При этом многие из них – совершенно не беспокоятся об их достоверности. Но поток читателей в таких ресурсов не уменьшается, отметил во время открытой лекции в Киевской школе экономики главный редактор издания Liga.net Борис Давиденко.
Его поддержал главный редактор Liga.net – околоделовое издание, которое ежемесячно читают от 5 до 7 млн человек. По словам Бориса Давыденко, статьи на деловую тематику почти никогда не становятся лидерами по количеству просмотров.
«Перша сильна емоція приблизно через місяць роботи редактором — це був сум. Моє уявлення про важливе, цікаве, корисне взагалі не збігалося з тим, що хотіли бачити читачі. У нас великий штат журналістів, які пишуть на фінансові, бізнесові, технічні теми. При цьому найпопулярніший матеріал за січень був про те, що СБУ викрила порностудію в Києві», — говорит Борис Давиденко.
При таком уровне политической культуры и медиа-предпочтений вряд ли кого-то удивят результаты исследования, проведенного международной исследовательской компанией Kantar TNS по заказу Центра экономической стратегии.
Оказалось, пишет Media Sapiens, в среднем 84% украинцев поддерживают популистскую политику, а 59% населения даже считают ее реалистичной.
Как отмечается в исследовании, наиболее склонными к поддержке популизма являются люди с низким уровнем дохода и меньшей способностью к критическому мышлению. Ещё одно подтверждение открытой выдающимся социологом первой половины прошлого столетия П. Сорокиным закономерности роста популярности левой идеологии в обществе с резко снижающимся уровнем социальной защищённости.
«За результатами дослідження, найбільш схильні підтримувати таку політику економічно вразливі верстви населення (люди, що мають менше можливостей для реалізації у освіті, працевлаштуванні, тощо) та люди, які не проявляють критичного мислення у повсякденному житті. Разом з тим, відмінності щодо підтримки популізму залежно від віку чи регіону – несуттєві», — говорится в релизе исследования.
Для того, чтобы снизить уровень поддержки популизма, авторы исследования рекомендуют развивать критическое мышление, повышать качество образования в школах, предлагать альтернативы популизма и уделять особое внимание уязвимым группам населения. Всё то, что вместе с государственной пропагандой, которая в системном понимании у нас по сути отсутствует, должна нести в массы современная журналистика. Последняя же плетётся в хвосте общественных настроений, потакая популистическим настроениям и своим хозяевам.
Оценивая эту проблему, Вадим Карпьяк подчеркнул, что независимая журналистика в Украине возможна будет тогда, когда общество проявит пользовать олигархическую «халяву», у которой свои цели и задачи, как правило, не совпадающие с общественными интересами.
Наложите на эти цели чисто профессиональный клубок перезревших проблем медиаотрасли, вызванный непутёвым разгосударствлением коммунальных и государственных СМИ, убийственной кадровой политикой, другими никчемными реформами в отрасли, и тогда станет понятно, перед каким глобальным вызовом оказалось журналистское сообщество.
Глубже и комплексней раскрыл эту важную тему руководитель мониторингового центра ГО «Детектор медиа» Отар Довженко в интервью для спецпроекта «Журналістика незалежної України: перші 25 років». Приведу из него несколько наиболее знаковых выдержек:
— Отаре, восени 2009-го ви сказали: «Справжнім злом були не самі темники, а та сила, що примушувала засоби масової інформації виконувати їх». Яка сила сьогодні, через десять років, є справжнім злом у тому, що «зелені чоловічки» проникають в інформаційне поле України, спочатку поводяться як дрібні злодюжки, а потім скуповують канали і планують телеміст із федеральним каналом країни-агресора?
— Та сама сила. Та ж тенденція, яка була 2009 року. Це був декаданс українських медіа. І мені здається, що зараз ми переживаємо аналогічну ситуацію. Як і енергія від захвату Помаранчевою революцією тоді, імпульс Революції гідності вичерпаний. Розмови про стандарти, про цінності, про місію всім набридли, ніхто їх більше не слухає, а на перший план знову виходять гроші. І ті, хто вірив, що можна працювати по-новому, якщо держава, суспільство, бізнес будуть теж працювати й жити по-новому, — зневірюються. Ну, а якщо ти зневірений, то в принципі немає різниці, де тобі працювати, — на «112», на «Прямому» чи на «Радіо Свобода». Аби гроші платили.
…Думаю, той ресурс, на який спираються російські медіа в Україні, дуже влучно схарактеризував Павло Казарін. З одного боку, це «ватники», люди, які вважають себе частиною російської культури й не бачать принципових проблем із тим, що Україна буде частиною Росії або сфери російського впливу. Люди, які часто — це важливо — ненавидять те, що асоціюють із українським націоналізмом. Вважають, що українське — нав’язане, його не було, а тепер воно звідкись з’явилося і їх дратує. Й вони готові помагати радше тим політикам, які за Росію, ніж іншим. Із таких людей, наприклад, значною мірою була сформована стара новинна команда каналу «Інтер». Ці люди не симпатизували нічому українському, тому їм було легко підтримувати Партію регіонів, яка уособлювала «наше, русское, нормальное».
З другого боку, це циніки, готові служити будь-кому за гроші. А з третього — люди, які просто не розуміють, що відбувається. Захоплені блиском, гламуром, дорожнечею телебачення: «Вау, я працюю на телебаченні! Вау, я крута, я в телевізорі, в мене є мікрофон, мене відправили брати коментар! Супер!»
Крім того, люди під суспільним тиском, особливо якщо цей тиск публічний і масовий, схильні озлоблюватися й цементуватися у своїй позиції. На кшталт: «Ах, ви вважаєте мене “слугою Кремля” — я вам зараз покажу, який я слуга Кремля». І, на жаль, при тому, що hate speech на адресу медіа Медведчука і взагалі проросійських медіа в Україні зрозумілий, але він зменшує шанси на те, що люди, які там працюють, підуть шукати менш ганебну роботу.
…Коли виборці зневіряться в теперішніх обранцях, тоді до журналістів звернуться із запитанням: «Розберіться, будь ласка, нам Зеленський сказав, що відтепер тарифи на газ знижені, а в платіжках лишились ті самі. То в чому справа? Це зі мною щось не так чи з Зеленським?» Але для цього потрібен час. Зараз панує ейфорія, значна частина суспільства в захваті — до влади прийшли персонажі, які нібито уособлюють простих людей із народу і яким не потрібні оці всі медіа, суспільні інститути й так далі. Вони самі підуть і обхамлять мужика в міськраді. Самі підуть, проінспектують лікарню і зроблять усім там розгін. Та медовий місяць мине. А потім, думаю, люди, які хоч трошки кумекають головою, почнуть згадувати, що раніше журналісти щось їм пояснювали. І в журналістів можна було перевірити — каже президент правду чи ні.
…Головне — те, як журналістика задовольняє потреби аудиторії. Раніше вона передусім задовольняла потребу в інформації та розвагах. Тепер і інформацію, й розваги — дешевше, швидше, більше, а часом і кращої якості, — можна отримувати з інших джерел. Так постає криза самоідентифікації: хто ми? Що ми робимо? Чим корисні своїй аудиторії? Можливо, контент — не головне, а важливішими є ті емоції, які ми в неї викликаємо? Ми не можемо змагатись із соцмережами у швидкості поширення інформації, робити розваги, кращі за серіали й онлайн-ігри, й не хочемо самі під них мімікрувати. В цьому немає сенсу — треба знайти щось, у чому ми найкращі, й ніхто не зробить цього для аудиторії без нас».
Грустно, конечно. Но прозрение наступит обязательно…
(Продолжение следует).
