Дніпропетровська обласна організація Національної спілки журналістів
Доля підготувала цій людині довге і дуже цікаве життя. Народився він у знаменний рік утворення СРСР. У період відродження країни плавив сталь, а потім із журналістським блокнотом у руках боровся за високу якість цього металу. Довелось йому працювати і на передньому краї науки, де він сміливо рвався в бій і вніс новий напрямок у розвиток технічної інформації. Одним словом, щоб розповісти про долю цієї людини, не вистачило б і цілої книги. Тому обмежимося кількома яскравими епізодами з його життя.
1.На захист Батьківщини
Про серпень 1941 року згадується з болем у душі. Сьогодні можна тільки уявити, як було їм, 18-19-річним юнакам і дівчатам, покликаним на захист Батьківщини.
У ту важку пору командування Південного фронту спішно створювало ударний кулак проти ворога. Таким кулаком мала стати 16-та танкова бригада. Вона формувалася з найсміливіших і відважних. Командував бригадою герой Іспанії полковник Колосов. Нашому герою Віталію Олександровичу Попрузі було неповних 19.
…У 1942 році він уже був бойовим командиром взводу, молодшим лейтенантом. Його призвали на курси перепідготовки, вчити молодих. Але обстановка на фронті в напрямку Грозного складалася важко. Всіх курсових командирів терміново направляли в штаб 9-ї Армії. Начальник штабу чітко висловився:
– Даю кожному по три маршових роти. На навчання людей два тижні – і в бій.
Через два тижні батальйон Попруги зайняв оборону під містом Молгобеком на стратегічному шосе до Грозного. Батальйони були атаковані по 7-8 разів на день. Опорні пункти переходили з рук у руки по кілька разів. Ворогові вдалося оточити батальйони, та й тільки. Бійці билися до останнього, не відступаючи. Не вистачало боєприпасів, їжі. На сьому ніч надійшов наказ виходити з оточення з боєм. Попруга порахував бійців, із трьохсот їх залишилося менше половини. Тільки на наступну добу вдалося вийти до нашого укріпрайону. Брудні, обірвані, але зі зброєю в руках. Так нашому герою довелося повоювати в матінці-піхоті. А взагалі-то він танкіст. Командир взводу управління. Кавалер ордена Червоної Зірки. Старший лейтенант.
- Даєш сталь!
Важко сказати, що привело бойового командира Віталія Попругу в металургійний інститут. Можливо, пам’ять про батька, який свого часу працював каталем на Дніпровському металургійному. А може, роки війни, проведені в танку. У всякому разі, професію він собі вибрав мужню, вогненну.
У мартенівському цеху №2 заводу імені Дзержинського він швидко виріс до майстра, а потім і начальника зміни. Як відмінного організатора виробництва В.О.Попругу перекинули в мартенівський цех №3, який на той час набирав силу. Разом із молодими сталеварами новий начальник зміни гаряче і зацікавлено почав освоювати трубну сталь.
Незабаром у зміні Попруги спробували провести завалку печі двома машинами. Час завалювання скоротився майже на 30 хвилин. Про нововведення заговорили на повний голос спочатку в цеху, на заводі, а потім і в усій країні. Не випадково в той час на базі мартенівського цеху №3 проходила Всесоюзна нарада сталеплавильників. Просто-таки здорово виступив на ній Попруга. А його пропозиції щодо реконструкції цеху були не тільки уважно вислухані, але згодом і впроваджені.
3.Редактор
Уміння чітко, аргументовано доносити свої думки, помічати нове, передове, енергійно впроваджувати його – ці риси В.О. Попруги не залишилися непоміченими. Якось йому запропонували очолити заводську багатотиражку. «Але ж я інженер-сталеплавильник», – спробував, було, заперечити Віталій Олександрович. – «Тим паче. Отже, краще знаєте виробництво, глибше будете висвітлювати його на сторінках газети».
Понад 15 років він підписував газету «Прапор Дзержинки». Із властивим йому ентузіазмом швидко налагодив обмін газетами з усіма багатотиражками металургійних підприємств країни. По крихтах збирав на їхніх сторінках технічні нововведення, досвід новаторів і поширював на підприємстві.
У 1958 році на завод приїхав спеціальний кореспондент «Правды», Герой Радянського Союзу Сергій Борзенко. Йому було доручено розібратися в проблемі конвертерного виробництва сталі. В країні тоді будували мартенівські цехи, а вчені доводили, що потрібно переходити на конвертери. На дорогах війни С.О. Борзенко і В.О. Попруга вже зустрічалися. Сергій Олександрович, побувавши в бесемерівському цеху, поговоривши з людьми, заглянув і в редакцію заводської багатотиражки.
– Сам я мартенівець, – поділився думками з другом редактор багатотиражки. – Але конвертерний спосіб виробництва можу тільки вітати. І швидше, і дешевше, і надійніше.
Так в «Правде» з’явилася проблемна стаття про переваги конвертера.
Не всі тоді прислухалися до думки досвідченого журналіста Борзенка, але про те, що він мав рацію і дивився вперед, ми можемо судити сьогодні по киснево-конвертерному комплексу Дніпровського меткомбінату.
С.О. Борзенко ще не раз бував в славному місті металургів, написав багато нарисів про його героїв, шефствував над літературною групою «Факел», допоміг студійцям надрукуватися в «Правде», міцно подружився з В.О. Попругою, підтримав його в письменницьких починаннях.
Віталій Олександрович не забув корисних настанов. З-під його пера вийшло безліч брошур про досвід передовиків і документальних книг. Кілька років Віталія Олександровича наполегливо запрошували бути спецкором газети «Социалистическая индустрия», але він навідріз відмовився. Пропозиція, звичайно, приваблива, але Дзержинка – моя сім’я, і без неї я вже не уявляю іншого життя, – так приблизно відповів він.
Крім того, Попруга очолював відділ науково-технічної інформації заводу і зробив у цій справі справжній переворот. Система інформації в галузі у той час тільки закладалася. Якою їй бути? Одна з пропозицій – створити центр НТІ. Попруга як старий газетяр виступає з проблемною статтею в обласній газеті. Запропонував створити відділи інформації на тих підприємствах і в установах, де цими питаннями безпосередньо займаються. І в цілому до його пропозиції прислухалися.
- Дорогами вірності
Про діяльність Віталія Олександровича на посаді голови заводського Товариства радянсько-чехословацької дружби, біля витоків якого він стояв, написана ціла книга – «Дороги вірності». Вона вийшла у 1981 році в Дніпропетровському видавництві «Промінь», а також у Празі в «Лідове накладательсво». Це плід спільної праці українських та чехословацьких журналістів В. Пастрняка, В. Попруги, К. Ржиги та автора цих рядків. За плідну роботу у цьому напрямку В.О. Попругу нагородили пам’ятною медаллю Товариства чехословацько-радянської дружби, а досвід співдружності дніпродзержинських і тржинецьких металургів був узагальнений і поширений на найвищому рівні – у Києві, Празі та Москві.
Так розпорядилася доля, що з рук цієї славнозвісної людини мені пощастило брати кермо управління спочатку газетою, а потім і заводським товариством радянсько-чехословацької дружби.
…Навесні 1919 року з воріт Дніпровського металургійного заводу вийшов бронепоїзд «Радянська Україна», інтернаціональним екіпажем якого командував чех Юліус Скалік. Десятки металургів заводу імені Дзержинського брали участь у визволенні Чехословаччини в 1945 році. На 26-й день після звільнення нашого міста сталевари – чех Франц Маклес і українець Григорій Панкратенко зварили на Дзержинці першу плавку. Їхні імена викарбувані на зливку сталі, який зберігається як пам’ятник трудовому подвигу металургів. У 1979 році обидва колективи – Дзержинки і Тржинецького металургійного комбінату – урочисто відзначили 60-річчя дружби і співпраці металургів.
- Трудова династія Попруг
У червні 2019 року на Дніпровському металургійному комбінаті вийшов наказ (№714 від 10.06.2019) «Про затвердження введення в дію положення про присвоєння звання «Трудова династія ПАТ «ДМК». Досі загальний стаж тієї або іншої династії підраховували самі металурги. Бувало, що й на око. Тепер інша справа.
За 128 років існування ДМК на ньому трудилося не менше 8-9 поколінь металургів, які вважали за честь передати професійну майстерність дітям, онукам і правнукам. Згідно з новим положенням, династією вважається сім’я, яка віддала рідному комбінату не менше 100 років. Трудовий стаж родини Попруг на Дніпровському металургійному комбінаті – 180 років! Сам Віталій Олександрович віддав рідному підприємству майже 40 років праці.
Зараз на підприємстві трудиться один із його онуків, теж Віталій Олександрович Попруга. Йому 44 роки, трудовий стаж на комбінаті – 25 років. Починав в електротехнічній лабораторії. Захопився фотографією, в основному спортивною, і журналістикою. Почав писати, друкуватися в міських багатотиражках. Був помічений і в 2012 році запрошений у прес-центр ДМК, який згодом очолив. Член Національної спілки журналістів України. І такий же комунікабельний, чуйний, доброзичливий, яким був його дід.
…Понад 20 років Віталія Олександровича Попруги-старшого немає з нами. Але ми завжди і всюди з особливою теплотою згадуємо його – бойового офіцера, ветерана праці, талановитого інженера, одного з найяскравіших журналістів і редакторів багатотиражної газети. Він горів у танку під час Великої Вітчизняної, він горів на вахтах біля мартенів, він горів на громадській роботі. З любов’ю ставився до чесних і порядних людей, поважав хорошу компанію, цікаву бесіду і любив пісню «Три танкісти».
Володимир БАЗАРЯНІНОВ,
заслужений журналіст України.
