Дніпропетровська обласна організація Національної спілки журналістів
У Львівському пресклубі відбувся відеоміст Львів-Суми: «Повноваження Національної ради з питань телебачення і радіомовлення у законопроєктах «Про медіа» (№2693 і №2693-1): надмірні чи недостатні?».
Володимир Садівничий, доктор наук із соціальних комунікацій, доцент кафедри журналістики та філології Сумського державного університету, медіаексперт Інституту демократії імені Пилипа Орлика, вважає, що завдання закону – розставляти акценти. Водночас те, що є на 175 сторінках законопроєкту «Про медіа», викликає більше запитань, ніж розставляє акцентів.
– Цей законопроєкт, як і будь-який інший, пропонує термінологію. Однак жоден із цих термінів не має відповідей, а навпаки – має запитання. Наприклад, «Вихідні дані» – логотип, позначення, позивні. Якщо ми відкриємо будь-який державний стандарт, то прочитаємо там, що вихідні дані є частиною вихідних відомостей. У законі не написано, що його прийняття відміняє дію усіх державних стандартів у сфері медіа. Тобто ми маємо розуміти, що позивні – це вихідні відомості, а не, як раніше, знаковий сигнал, елемент впливу.
Визначення «Друковане медіа» – медіа, що здійснює поширення друкованої інформації у текстовій чи візуальній формі на друкованих носіях. Однак друкований носій – це дуже широке поняття, у кожній сфері є свій друкований носій. Тому не зрозуміло, що є носієм для друкованого медіа.
Ще один цікавий приклад із визначень: «користувач» – будь-яка фізична або юридична особа, яка використовує, отримує чи споживає медіа сервіси для задоволення власних інформаційних потреб без мети отримання прибутку. Водночас фахівці Інституту некомерційних новин, який визнаний в усьому світі, чітко вказують навіщо я забезпечую свої інформаційні інтереси: зокрема, для економії коштів, для отримання прибутку, визначення своєї поведінки тощо.
І найцікавіше з цього законопроекту: «закон спрямований на захист прав споживачів медіа сервісів». Я передивився увесь закон, але що таке “медіа сервіси” там немає визначення.
Крім того, Володимир Садівничий зазначив, що авторам варто звернути увагу на граматичні помилки у документі, адже їх є дуже багато.
У законопроєкті «Про медіа» взагалі відсутня структура. Так вважає Ігор Федоренко, експерт Сумського пресклубу, медіаюрист проєктів Тернопільського пресклубу. Він зазначив, до прикладу, повноваження Національної ради, якій присвячена шоста стаття законопроєкту, розкидані чи не по всіх статтях. Також у документі є велика плутанина із термінами.
– Наприклад, визначені Конституцією «Органи державної влади» по всьому тексту називають або «органами влади» або «державними органами». Також сфера дії закону, яка зазначена у преамбулі, – це регулювання діяльності медіа. Якщо це – регулювання діяльності медіа, то чому в ньому є державний орган – Національна рада з питань телебачення та радіомовлення? Ця рада не відповідає ні трудовому законодавству, ні законодавству про державну службу.
Також дуже складним є перелік друкованих, онлайн, теле- та радіоорганізацій, усіх ЗМІ і їх положень. Варто також звернути увагу про зміни до законодавства України, які настануть у випадку ухвалення законопроєкту «Про медіа». Втратить чинність Закон «Про державну підтримку друкованих ЗМІ», Закон «Про пресу», закон, який регламентує діяльність Нацради.
Водночас ті ж самі друковані засоби масової інформації – у порівнянні із профільним законом в законопроєкті «Про медіа» – виписані дуже погано. Неправильно й те, що Національна рада сама визначає коло осіб, на яких поширюється цей закон. Загалом цілі, які зазначені у законопроєкті, не відповідають тексту документа.
Медіаюрист вважає, що Закон «Про медіа» дуже добре спрацює на виборах, адже Нацрада має потужні повноваження – від великих штрафів до припинення діяльності ресурсу без рішення суду/
Якщо законопроєкт «Про медіа» буде ухвалений Верховною Радою, для радіо та телебачення не буде серйозних змін у роботі, оскільки вони і зараз працюють із Нацрадою. Водночас для інших видів медіа будуть зміни і, щоб звикнути до них, треба буде трохи часу. Так вважає Ірина Процик, завідувачка відділу радіомовлення ТРК «Перший Західний», програмна директорка радіо «Перше». Вона зазначила, що важливо, щоб у законодавстві був прописаний момент, який передбачає механізм вжиття заходів у випадку виявлення порушень учасниками медіапростору.
– Важливо, щоб було прописано, у який спосіб відбуватиметься адекватна реакція на порушення. Звісно, ми зараз живемо у непростий час, але у такій ситуації зараз цілий світ: час провокацій, інформаційних війн, розвитку соціальних мереж, які дуже часто перетягують на себе роль класичних засобів масової інформації. Відповідно це теж має бути враховано. Водночас має бути чітке розуміння, щоб Національна рада не виглядала, як караюча рука, яка за будь-яке відступлення тебе безпідставно карає. Тобто завжди мають вживатися адекватні заходи.
За словами Ірини Процик, цей законопроєкт має також низку інших викликів, зокрема, мовлення територіальних громад. Також документ передбачає для мовлення територіальних громад створення наглядових рад, повноваження яких не до кінця зрозумілі.
Анатолій Шалаєв, ведучий телеканалу «Правда Тут Львів», зазначив, що непоганою є ідея створення невеликого «Кодексу про медіа». Однак наразі не зрозуміло, чи працюватиме такий громіздкий Закон, в який вписали відразу і медіа, і Національну раду.
– У зв’язку з тим, що документ – великий, ми зустрічаємо там багато неточностей, частин, які суперечать одна одній. Крім того, якщо говорити про Нацраду, як каральний орган, орган, який може позбавляти чи надавати ліцензії, то є чіткий перелік випадків. Але, наприклад, якщо ми відкриємо пункт 7 частини 1 статті 60, то, крім чітко визначених параметрів, є формулювання «в інших випадках». Які це інші випадки, коли когось позбавляють ліцензії, не зовсім зрозуміло.
Якщо говорити про можливі зловживання у законопроєкті, варто згадати про тимчасове безкоштовне мовлення, яке нібито надається на один рік. Кому та на яких підставах його надаватимуть – це також не зовсім врегульовано. Також слова «має» чи «можуть» у законопроєкті не варто вживати, адже це (такі слова – ЩЛ) не є зобов’язання Нацради чи учасників процесу. У законопроєкті є багато суб’єктивних визначень, яких би не мало бути у такому документі. Не зрозуміле питання щодо конкурсного відбору до Нацради за квотою президента та звільнення членів ради. Отакі нечіткі вислови, неточності, зокрема юридичні – це можливість для маніпулювання та зловживань.
Тезу колег про те, що законопроєкт «Про медіа» не описує достатньо детально усе, що стосується друкованих ЗМІ, підтримала Інна Клишко, шеф-редакторка медіа-холдингу «Всі Суми панорама медіа». Вона розповіла, що цей документ претендує на роль універсального закону для усіх, але не враховує специфіку.
– Є багато відмінностей у роботі тих, хто щодня працює в ефірі, і тих, хто пише статті чи працює на сайті. Крім того, із закону не зрозуміло яким органом є Національна рада: державним чи ні. Останні сторінки, де відміняють п’ять законів та вносять правки у існуюче законодавство, для мене узагалі є якимось нонсенсом, адже недостатньо просто замінити ЗМІ на медіа без урахування специфіки.
Менеджер філії Національної суспільної телерадіокомпанії України «Регіональна дирекція UA: Суми» Олександр Такул висловив думку, що недоцільно віддавати Нацраді самостійно визначати суб’єкти, на які поширюються її повноваження. Також, на думку Олександра Такула, не зрозумілим є те, навіщо введена можливість визначати кількість каналів на певній території, адже тут можливі зловживання.
Позитивом законопроєкту Олександр Такул назвав орган спільного регулювання, де суб’єкти медіа ринку самі регулюють відносини.
Андрій Дікальчук, редактор газети «Новини Прибужжя», екскерівник телеканалу «Бужнет», наголосив, що важливо, щоб у законі були чітко прописані повноваження, які дозволяють захистити національну безпеку, а також положення, які дозволять медіа працювати ефективно та чесно.
Журналіст, юрист Ярослав Жукровський зазначив, що повноваження Нацради з питань телебачення та радіомовлення є надмірними, не пропорційними у демократичному суспільстві. За словами юриста, Національну раду взагалі можна було б ліквідувати, але вона є Конституційним органом, тому зробити це неможливо.
– Щонайменше варто думати глибинно, як перезавантажити цього державного регулятора. Якщо дивитись на природу функцій цього державного регулятора, то у статті 68 йдеться про контроль та нагляд. Але з юридичної точки зору контроль та нагляд Нацради мають різну сутність. Мабуть, суть держави у тому, що вона має створювати правила, межі, буйки, за які ніхто не може запливати, а не максимально і всебічно усе зарегульовувати. Тим більше, держава не може вводити поняття дискреції – «може», «можливо», «не можливо». Будь-які дискреції – це можливості для зловживань.
На думку Ярослава Жукровського, питання ліцензування можна перевести на нейтральний майданчик, зробити його електронним.
