Семен Ковальчук. «УКЛІН ВАМ, ЛЮДИ ПРАЦЬОВИТІ»

ДИКТОР: ГОВОРИТЬ ДНІПРОПЕТРОВСЬК!

Зараз 18 година 15 хвилин.

ДИКТОР: Слухайте передачу «Уклін вам, люди працьовиті! Пропонуємо вашій увазі радіонарис журналіста Семена Ковальчука — «Життя її — в турботах». Перед мікрофоном — автор.

КОР: Серед знатних людей Томаківського району головний зоотехнік районного управління сільського господарства Адам Парфенович Карасьов назвав доярку з колгоспу «Ленінський шлях» Лідію Федорівну Павленко. — Щоправда, Ліда не молода і за віком, і за робочим стажем. — Додав головний зоотехнік. — Але енергія, бажання бути першою в роботі в ній настільки сильні, що можна по-доброму позаздрити. Шість років підряд надоює від кожної фуражної корови по три, чотири тисячі і навіть більше кілограмів молока. І людина вона прекрасна: одверта, послідовна у своїх вчинках, принципова, неспокійна…

 

Після ось такої характеристики я не зважав на те, що трудівниця живе у віддаленому селі колгоспу «Ленінський шлях», що, можливо, зараз вона зайнята громадською роботою… До речі, саме так і вийшло. Заїхали на ферму — всюди, як у доброго господаря, прибрано, чисто. Чергові механізатори пояснили, що доярки вже порозходилися додому. Довелося й мені не зупинятися на півдорозі. Напитав будинок, де мешкають Павленки. Тут мене приязно зустрів господар — Іван Андрійович.

— Поки-що дружина затримується. — Сказав він. — Можливо, у депутатських справах, а, може, на засіданні правління колгоспу. Та ви сідайте. Якщо вже так далеко забилися, то варто зачекати!

Я залюбки прийняв запрошення господаря і підтримав розмову жартом: «Оце так! Жінка важливі справи вирішує, а чоловік дома хазяйнує. Це точнісінько так виходить, як у тих сім’ях, де жінки вчителюють!»

ПАВЛЕНКО: Їм це легше. От, наприклад, моя дружина, я вважаю, — вона ще більше часу знаходиться на роботі, аніж вчительки. Вчительки не йдуть так рано на роботу… Ну, десь на вісім годин, і приходять о п’ятій годині. А вже дояркам — їм треба йти і о четвертій ранку, і приходити пізно. Так що по домашньому господарству мені ще більше клопоту, аніж чоловікам вчительок.

Коли жінка на роботі, то мені треба і коло дітей попоратися, і на городі, і в саду… Моя жінка — член райкому партії, член правління колгоспу… Їй часто доводиться відлучатися. Домашню роботу приходиться виконувати самому. Вся робота лежить на мені.

В мене є два сини. Саша… Він ходить у третій клас. З ним легше. Літо таке: зібрати його, в школу вирядити, щоденник подивитися, вроки перевірити. А от менший — йому два роки — Серьожа. З ним роботи більше. Треба покормити, вмити, переодіти, спать положити…

В селі жить хорошо. В селі жить погано тільки тому, хто не хоче працювати, і хто заглядає часто в чарку. Треба за них взятися, щоб таких у нашім селі не було. Щоб працювали всі хорошо і не порушували трудової дисципліни і громадського порядку. В нас таких людей дуже мало — одиниці. На пальцях можна порахувати…

КОР: Після цієї розмови Іван Андрійович Павленко не без гордості провів мене у світлицю, де любовно «вишикувані» трудові нагороди Павленків: медалі, орден «Знак пошани», багато грамот облвиконкому, райкому партії, районного та обласного управлінь сільського господарства… І майже всі вони адресовані його дружині. Мабуть, саме тому про свій подив я зізнався вже тоді, коли діждався приходу господині!

— Лідіє Федорівно, вам з чоловіком ще навіть на двох немає шістдесяти, а шани великої заслужили. Ви тут і починали?..

ПАВЛЕНКО: Я на цю ферму, четверту, прийшла… Ось у березні буде дев’ять років. Стала я підмінною дояркою. Працювала год. Працювати мені було нелегко, тому що досвіду було мало. Мені допомагали в роботі Похилено Катерина. Вона давно робила, була передовою дояркою по цій фермі… Пермякіна Анна Титовна теж допомагала мені. І також мені дуже допомагав ветлікар Рванець Микола Якович. Ви знаєте, перші дні почали робити, без привички; в мене й розпухли руки, боліли дуже. Так мені помагали і доярки, і ветлікар. Він і сам сідав доїть.

Рік я працювала підмінною. Ми на підміну дали другу людину»… І я прийняла групу. Поки я робила підмінною — в нас було по 18 корів, а потім добавили телиць. І я взяла групу — 23 корови. Зразу корови були не дуже хороші, не дуже підібрані. Я підібрала групу, добре поглядала, і вони мені гарно давали молока. В мене в групі були такі первотьолки, що давали по 15- 16 кілограмів молока.

КОР: Лідіє Федорівно, от ви кажете — «підібрати групу». Це легко сказати, але, мабуть, не так просто його здійснювати?

ПАВЛЕНКО: Щоб підібрати групу, треба побільше надоїв дати зоотехніку, бригадиру, щоб вони готовили ремонтні групи.

Корова є корова. А первотьолка… Масаж вим’я треба зробить. Та й так до неї більше приглядаться, щоб вона звикла, щоб вона не билася.

Перший рік надоїла небагато. Займала по фермі третє місце. А потім, на другий рік, на тій же групі я надоїла по три тисячі. У 1975 році надоїла на фуражну корову по 4050 у мене було. Цей рік надою небагато. В мене буде десь три тисячі з половиною.

КОР: Три з половиною тисячі кілограмів на фуражну корову — це відносно мало. Це мало для вас, бо ви відчули «смак» чотирьох з половиною тисяч кілограмів на фуражну корову. І, все-таки, чим ви можете пояснити цей спад у надоях по своїй групі?

ПАВЛЕНКО: Ну, ви знаєте, яке минуле літо було. Ми до зеленої маси домішували січку. Було тугіше з кормами, ніж ті роки.

КОР: А як у вас зараз із кормами, яка забезпеченість на зиму? Вже незабаром треба брати соціалістичні зобов’язання на останній рік п’ятирічки. Якщо брати зобов’язання, то кожна доярка дивиться на те, яка в неї група і чим годуватиме цю групу?

ПАВЛЕНКО: Дають силосу і січки двадцять кілограмів. Це немало для корови, хватає. Комбікорм получаемо, жом. Вчора набавили комбікорму трохи. Думаю, молоко ще підвищиться. Після насіння відходи дають.

У нас колектив хороший, дружній. Товстоног Ганна Прокопівна, Пермякіна Анна Титовна теж надоїть три тисячі. Вони стараються… Та й усі стараються, щоб надоїти більше молока. В нас одна пенсіонерка добре трудиться Шидловська Поліна.

Ну, нам що хотілося б: дояркам, свинаркам, щоб ми як прийшли в магазин, щоб не казали. «Оце доярки прийшли». Щоб в нас, на фермі, збудували баню, щоб як іти на роботу, переодягтись. Там поробили, подоїли — змогли скупаться і йти додому чистими…

КОР: Лідіє Федорівно, із ваших дев’яти років роботи дояркою, який рік для вас особисто найбільш пам’ятний і чим саме?

ПАВЛЕНКО: Запам’ятався саме більше 1975 рік. Тому що в мене була радісна подія: мене прийняли до лав Комуністичної партії. Характеристику мені дали хорошу — Терещенко Володимир Трохимович, Повен Катерина Никифорівна і Барило Леонід Якимович. Я стараюсь кожен день робити як краще, щоб виправдати їхнє довір’я.

КОР: Як же виправдовує це високе довір’я молода доярка, якої думки про неї старші товариші, комуністи? — Поцікавився я після розмови з Лідією Федорівною у секретаря парткому колгоспу Петра Сергійовича Огренича.

ОГРЕНИЧ: Ми недавно прийняли її в члени партії, член районного комітету партії, депутат селищної Ради, член правління колгоспу. І, не дивлячись на те, що в неї двоє дітей, вона успішно закінчила вечірню школу. От у цім році закінчила одинадцять класів. І в неї такі мрії — поступить заочно в Новомосковський зооветеринарний технікум, хоча вона й не думає кидать корів. Вона каже: «Для того, щоб підвищити свої знання». Енергійна така. Я думаю, що мрії її збудуться.

В неї 22 корови — вона знає, коли яка корова в запуск, коли розтелиться… Спитаєш: «Скільки в тебе у грудні корів розтелиться?» Вона каже.

Ось недавно підходе до мене, каже: «Петро Сергійович, у мене є корова, яка не доїться майже три місяці». Кажу: «Так це ж багато». «Ну, багато, так вона як розтелилася, так тільки ранком вона дасть 15 кілограмів молока! Я навіть беру спеціальне відро, бо 15 кілограмів молока». Я говорю: «Ліда, так треба од цієї корови, взять телятка»… Каже: «Я знаю. Так два роки отелилася і обидва — бички». Сама займається добором, не має спокою зоотехніку, завфермі…

Я скажу, що й чоловік її такий. Працює електриком на фермі. Допомагає їй багато-багато і по роботі, багато допомагає і в сім’ї.

На такі сім’ї орієнтується партком, правління колгоспу, на таких сім’ях тримається наш колгосп, якби таких сімей було побільше, то успіхи багато кращі були б у нашому колгоспі.

Автор — С. Ковальчук