На робочому столі Семена Ковальчука, якого цими днями колектив редакції провів у останню дорогу, залишилася ця кореспонденція підготовлена до друку.
Перший секретар райкому партії гумові чоботи поставив у куток і, взуваючи туфлі, на мить зосередженим поглядом знов охопив «забородські». Жестом руки сам собі показав, що перевзуватись не буде, хоч треба було ще поїхати туди, аж за Степанівку. Можливо, там заплави Сухої Сури згодилися б на пасовиська чи для сінокосу. А тут, поблизу Криничок і вище, до Степанівки, одне болото. Голови колгоспів «За мир», імені XX партз’їзду, імені Леніна кожного року бідкаються.
– Туди ні худоби не заженеш, ні сам з косою не забредеш, бо застряєш по вуха.
– А на балансі числиться, що природні луки…
– Які там луки – одна муляка!
У справедливості тих слів оце й переконався Іван Олександрович. Від турбот голів колгоспів тепер у самого заболіла голова. Все-таки не гектар, не два, а півтисячі гектарів землі марнується.
Після роздумів, консультацій Коваленко вирішив, що найкраще буде, коли річці повернути воду, природі – красу, людям – рибу. Але води з дощів та снігів замало. А позичати у Дніпра господарствам району поки що не по кишені.
– Так ми вирішили, і Володимир Васильович Щербицький тут був, то порадив кооперуватися з державними водогосподарськими та рибальськими організаціями, – розповідає Іван Олександрович . – Ото й почали минулої п’ятирічки споруджувати каскад ставків різного призначення для Криничанського рибгоспу. А нам вода для зрошення.
Багато довелося «оббити високих порогів» і секретареві райкому, і директорові рибгоспу Ю. І. Желєзняку у Дніпропетровську і в Києві, багато невідкладних оперативок з генпідрядчиком і субпідрядчиками відбулося. І все ж у першому році минулої п’ятирічки щойно організований рибгосп відправив споживачам 1.442 центнери риби.
– Тепер і згадувати ніяково про ті мізерні улови, – говорить Юрій Ілліч. Цього року лише ланка Леоніда Антоновича Назаренка виловила стільки. По 29 центнерів риби з гектара водного дзеркала забезпечила ланка Семена Андрійовича Плакуна. Як і в минулій п’ятирічці, сумлінно дбає про віддачу голубої цілини бригада кавалера ордена Дружби народів Василя Тимофійовича Алексєєва. А цього року наше господарство відправило у Дніпродзержинськ близько одинадцяти тисяч центнерів риби.
Тут для порівняння варто вказати і на такі цифри: у першому році минулої п’ятирічки з гектара водного дзеркала виловлювали по 2,3 центнера риби, а торік – майже по п’ятнадцять. У першому році минулої п’ятирічки кожен трудівник рибгоспу виробив продукції на 6,8 тисячі карбованців, а торік – 14. 561. Ще кращих результатів очікують у нинішньому році.
Дбаючи про комплексну механізацію та інтенсифікацію виробництва, адміністрація, партійна організація рибгоспу велику увагу приділяють поліпшенню побутових умов рибалок. З допомогою шефів – робітників дніпродзержинського вагонобудівного заводу імені газети «Правда» – біля ставків побудовано п’ять бригадних будиночків. Там кімнати для сушіння спецодягу, кухні, побутові кімнати, червоні кутки. А цього року в Криничках для трудівників рибгоспу шефи спорудили вісімнадцятиквартирний будинок.
Справи у рибгоспі йдуть дедалі краще. До кінця нинішньої п’ятирічки звідси щороку відправлятимуть у промислові центри області 16.000 центнерів коропа і товстолобика.
– Районну партійну організацію тепер більше турбують справи міжгосподарського підприємства по виробництву товарної риби, – говорить перший секретар райкому І.О. Коваленко.
Три роки тому, а точніше, після відомої постанови партії про повніше використання внутрішніх водойм, Коваленко запросив на розмову голову колгоспу імені Ватутіна В.Ф. Куценка.
– Володимире Федоровичу, чи не спробуєш поміняти професію? – одразу почав секретар.
– Як? Навіщо? – розгубився Куценко.
– Думали ми тут, гадали, та дійшли висновку, що кращого від тебе рибалки у районі не знайти, – повів далі розмову Іван Олександрович. – Хто, крім вашого колгоспу, щороку виловлює по 20-25 тонн риби? Ніхто. Майже у всіх інших господарствах ставки порожні. Якщо хтось і зарибнює, то вряди-годи, та й то для «власних потреб».
Одне слово, вирішили так: створити в районі міжгосподарське підприємство по виробництву товарної риби, а тебе, як не суперечиш, призначити директором.
– Як це воно буде? – перепитав Куценко. – Ні статуту, ні штатного розпису… І командир без війська…
– Спершу поїдь до наших сусідів, друзів по змаганню – солонянців: подивись, розпитай, перепиши, що треба. У них досвід вже є. Тоді буде статут, розпис і «військо» буде.
Першого року при плані 42 тонни міжгосподарське підприємство відправило споживачам 48 тонн риби. Але восени посилали гінців у всі кінці – в Одеську область, на Дніпропетровський рибокомбінат – напитувати зарибок для наступного року. Невигідна ця справа. За кілограм платили по два з половиною-три карбованці, плюс транспортні витрати. Тому вирішили терміново будувати власний інкубаційний цех. І вже цього року мали вдосталь мільйонів личинок, продали іншим господарствам області.
Тепер основна турбота працівників міжгосподарського підприємства в тому, щоб капітально відремонтувати занедбані дамби великих ставків. Для цієї роботи лише нинішнього року витратили 139 тисяч карбованців. Водночас, за рахунок державних коштів, по річці Базавлук буде споруджено каскад водоймищ і для рибництва, і для зрошення. Тому дирекція міжгосподарського підприємства систематично готує кваліфіковані кадри у Київській школі рибоводів. Щороку туди направляють по два чоловіка.
До кінця нинішньої п’ятирічки звідси відправлятимуть споживачам не менш як по 160 тонн риби і зарибнюватимуть усі водойми району, навіть ставочки до трьох-п’яти гектарів.
– Буде й товарна риба, і матимуть де відвести душу численні рибалки-любителі, – говорить Володимир Федорович . – Ми вже й цього року спеціально тримали зарибнені ставки для тих, хто любить посидіти з вудочкою.
Директор підприємства задоволений кадрами, які добре знають галузь, уболівають за її розвиток. Це – головний рибовод В.О. Одинцов, який закінчив рибогосподарський факультет Всесоюзного заочного інституту харчової промисловості, головний інженер С.Т. Перекопський, головний економіст Т.В. Колбасова, бригадир рибалок В.В. Тонкошкур та інші.
– Є з ким працювати, бо в кожного є вміння і бажання зарибнювати водойми, – міркує В.Ф. Куценко. – От якби у всіх районах так заробили… Ми, наприклад, минулого року відправили споживачам більше ста тонн риби. А якби по сто тонн надійшло з колгоспів усіх районів? Помножте на вісімнадцять. Не кожен спецгосп спроможний щороку стільки бичків на м’ясо вгодувати. А тут – мінімальні затрати, і замість капітальних комплексів – звичайні ставки.
Дійсно, затрати мінімальні. Тільки у звичайних ставків з’явилися незвичайні господарі, які повсякчас дбають про повноводдя водойм, про те, щоб не обсувалися, не замулювалися береги, які обсаджують вербами, іншими деревами. Отже, збережено воду і красу на користь людям.
С. КОВАЛЬЧУК,
Кор. «Зорі».
Криничанський район