Дніпропетровська обласна організація Національної спілки журналістів
Я завжди був прибічником реформування друкованої комунальної преси, і колеги про це добре знають. Вносив багато пропозицій щодо найважливіших моментів цього процесу, що, на жаль, затягнувся на деятиліття. Зараз ми як ніколи близькі до реформування. Однак серйозне занепокоєння викликають пропозиції реформувати комунальну пресу швидко, всю скопом, без продуманого і вивіреного плану.
Хочу застерегти «гарячі голови»: цього допустити не можна! Адже зараз, в дуже складній для держави ситуації, коли триває справжня інформаційна війна, яку веде проти нас сусідня держава, вважаю, всі ми маємо подбати про інтереси України та її народу. І це не просто пафосні слова, це дійсно дуже важливо, адже не для того ми всі ці роки стримували негативні й нищівні сценарії реформування, щоб зараз, коли нарешті з‘явилась політична воля на «розвладнення» ЗМІ, своїми ж руками знищити місцеву пресу.
Реформування не може і не повинно бути для нас самоціллю, «ідеєю-фікс». Нашою головною метою повинно стати перетворення сплюндрованих двома десятиліттями тиску влади, цензури і самоцензури місцевих газет у нові, неполітичні, позапартійні, громадські медіа, орієнтовані на інтереси громад і держави, а не владних персоналій.
Крім того, не варто забувати, що загибель великої кількості районок стане початком кінця і нашої спілки.
Мій прогноз: реформування «всіх і відразу» в сьогоднішніх реаліях політичної, економічної, фінансової і бюджетної кризи означає знищення місцевої преси. Якщо додати до цього постійно зростаючі ціни на газетний папір, інші поліграфічні матеріали, різкий ріст тарифів на доставку (який вже цього року призвів до 6-відсоткового падіння тиражів місцевої преси), інші об‘єктивні і су‘бєктивні чинники, – крах районної преси виглядає практично неминучим.
Дві третини районних газет критично залежні від бюджетних дотацій (в окремих випадках – до 80% від рівня валових доходів). Половина місцевих редакцій потребує бюджетних грошей не тільки на друк своїх видань, але й на виплату зарплат, здійснення податкових платежів. В Україні є області, де до 50% районів мають населення від 10 до 35 тисяч населення. А фінансово самодостатнім місцеве видання за умови пристойної якості інформаційного продукту може стати лише за наявності приблизно 40 тисяч і більше населення.
Більшість редакцій місцевих газет пропонують читачам вкрай слабкий інформаційний продукт. Це спричинено різними об‘єктивними і суб‘єктивними чинниками. Щоб вижити, редакції змушені економити в першу чергу на фонді зарплати (бо на інші видатки вплинути неможливо), що в деяких випадках призводить до критичного скорочення колективів (подекуди колективи редакцій складаються з 3-4 осіб), до виплати заробітної плати на рівні мінімальної. Звичайно, в таких умовах робити нормальний інформаційний продукт неможливо.
Я міг би наводити ще дуже багато аргументів, але не буду. По-перше, вже не раз робив це, по-друге, ці аргументи чомусь ніколи нікого не переконували (всі ніби погоджуються, але на цьому все закінчується).
Натомість хочу запропонувати найбільш прийнятний, на мою думку, сценарій реформування комунальних друкованих ЗМІ.
Перший крок.
Верховна Рада приймає закон, який для учасників першого етапу (пілотний проект) вступає в дію з 1 січня 2015 року. В першому етапі беруть участь по 2-3 редакції з кожної області (найбільш готових до цього у фінансовому плані).
Перші юридичні кроки реформування починаються з 1 жовтня 2014 року (проведення зборів колективів, затвердження рішень на сесіях відповідних рад, укладання угод із співзасновниками про «розлучення», інші необхідні дії).
Мета – до кінця 2014 року завершити підготовчий етап, щоб з 1 січня 2015 року почати новий фінансовий рік вже реформованими.
Другий крок.
Після завершення 2015 року (повний фінансовий рік учасників першого етапу) протягом першого півріччя 2016 року здійснюється аналіз результатів «пілотного» проекту, вносяться необхідні зміни до закону про реформування (якщо в цьому буде необхідність), і з 1 липня (можливо, з 1 серпня) 2016 року всі державні та комунальні друковані ЗМІ починають юридичні кроки з тим, щоб в 2017 рік ввійти вже реформованими.
Це все: два кроки, два етапи. Відстоювання саме такого сценарію реформування має стати «наріжним каменем» прикладання зусиль і НСЖУ, і Держкомтелерадіо. Ми не маємо права вступати в реформування непродумано, без ретельної підготовки.
За цей час необхідно зробити величезну роботу. До кінця 2014 року потрібно обов‘язково проаналізувати фінансово-економічний стан комунальної преси країни за 2012-13 роки. Зараз у нас є повна можливість це зробити – Олег Ігорович Наливайко очолює Держкомтелерадіо, яке має свої структурні підрозділи в областях. Ми маємо, нарешті, дізнатися про глибину проблеми, ціну питання, реальний стан справ!
Адже за всі роки незалежності ніхто жодного разу не аналізував реальний стан справ у районній пресі в розрізі умов ведення цього бізнесу, його можливостей і ризиків. Окремі видання роблять такий аналіз, вивчають динаміку власних економічних показників, але це – поодинокі випадки. Я мав можливість зробити це двічі – в 2007 році, коли аналізував фінансово-економічний стан 52 редакцій – тодішніх потенційних «пілотників», і минулого року, коли отримав можливість проаналізувати стан районної преси Херсонської області. Підсумки в обох випадках вкрай тривожні.
Ми готуємось до реформи, навіть не уявляючи, не прораховуючи її наслідків! Усі пояснювальні записки до всіх законопроектів в частині прогнозу очікуваних результатів реформи є просто нічим не підкріпленими фантазіями. Так реформування не робиться!
Також необхідно підготувати методичні, покрокові рекомендації щодо процесу реформування, шаблони необхідних документів (протоколу зборів трудового колективу про прийняття рішення про реформування, договору із співзасновниками щодо фінансових та інших зобов‘язань під час і після реформування, а також щодо виходу із складу співзасновників, протоколу зборів колективу щодо розподілу часток майна і т.д.).
Вкрай важливо знайти джерела тимчасової фінансової підтримки реформованих видань протягом мінімум 2 років (всіх – і «пілотників», і основного масиву). Без цього починати реформування – загибель видань. В умовах нинішнього бюджетного дефіциту такими джерелами можуть стати кошти приватних фондів вітчизняних олігархів, гранти міжнародних організацій та зарубіжних країн.
На перший етап потрібні не такі вже й великі гроші, адже в «пілот» йтимуть небагато найбільш підготовлених видань, деяким фінансування не потрібно буде взагалі – їм потрібен лише механізм, «освячена» законом процедура. Другий етап – це від 70 до 100 мільйонів на рік за найскромнішими підрахунками.
У перспективі, через рік-півтора після реформування, треба виходити на створення постійно діючої загальнодержавної цільової програми «Мала преса», націленої на грантову підтримку місцевих газет. Фінансуватись програма має з державного бюджету, моніторитись – структурними підрозділами Держкомтелерадіо.
Головна мета такої програми і головний аргумент її необхідності – захист внутрішнього інформаційного простору (в необхідності якого ми всі цьогоріч переконались) і захист права жителів навіть найвіддаленіших і найдепресивніших районів отримувати місцеву інформацію.
Аргументи на кшталт: «Нічого, загинуть одні газети – на їх місце прийдуть інші» відкидаємо відразу, бо не прийдуть. Ніхто не займатиметься збитковим бізнесом в малих районах. Тому все рівно буде якась кількість видань, які потрібно підтримувати довго, можливо, – завжди. І треба бути до цього готовими.
Недоцільним виглядає і створення міжрайонних видань – позитивного досвіду міжрайонних газет немає і, на мою думку, це хибний шлях. Звичайно, майбутня адміністративно-територіальна реформа внесе свої корективи.
Нам необхідне навчання – менеджменту, дизайну, контенту, веденню фінансів, і т.д. Для цього треба шукати гранти, створювати програми, залучати цікавих і потрібних малим медіа тренерів. Минулого року я провів одноденні навчальні семінари для редакторів районних газет в тринадцяти областях, і відчув, наскільки це потрібно.
Ми часто говоримо про необхідність вивчення зарубіжного досвіду реформування медіа, особливо в країнах колишнього так званого «соцтабору», однак жодного кроку для цього ще не зробили.
Ми маємо усвідомити: країна у величезному боргу перед місцевими, особливо районними газетами. Двадцятирічна відсутність політичної волі до реформування призвела до їх стагнації. В багатьох випадках це вже навіть не журналістика. Влада на місцях безкарно цензурує ЗМІ, брутально викидає колективи зі складу співзасновників, примушує редакторів укладати незаконні короткотермінові контракти, «ламає хребти» принциповим журналістам і редакторам. Це відбувається по всій країні. Результат – слабка, повністю залежна від влади і контрольована владою преса, мізерні тиражі, викликані недовірою громад до газет.
Але водночас маємо й усвідомити: районну, «капілярну» пресу, якщо вона загине, не замінить ніхто. Недолуге реформування знищить сотні невеличких, мікроскопічних медіа-просторів країни.
Валерій Горобець, секретар НСЖУ,
редактор районної газети «Трудова слава», Херсонщина.
