Мама криворізьких журналістів

Заслужену журналістку України Людмилу Тіміргалєєву в Кривому Розі не тільки поважають як досвідченого професіонала і наставника молоді, яка добросовісно підходить до всіх доручених справ, а й люблять за багатство її душі. За 25 років своєї діяльності (на безоплатній основі!) керівником Криворізької регіональної організації Національної спілки журналістів України Людмила Миколаївна для багатьох з нас стала рідною людиною. Бо щоденно цікавиться не лише трудовими успіхами та проблемами колег – її  серце також зайняте переживаннями про настрій, стан здоров’я, сімейні та інші життєві обставини членів осередку. Вона, наче мама, хоче кожного обігріти, вислухати, а потім «включитися» у допомогу. Гуртує на творення добра і представників ЗМІ.

Людмила Тіміргалєєва  – «своя» для багатьох сімей журналістів Кривого Рогу: Ткачуків, Крамаренків, Трубіциних, Косигіних, Туренків, Бухтіярових, Пономаренків, Горіних та інших. На її дзвінки чекають, а теплі задушевні бесіди надовго залишають приємний післясмак.

27 жовтня мама криворізьких журналістів зустрічає свою 80-ту осінь. Нехай і надалі надійними  помічниками в неї будуть міцний імунітет, весела вдача, широта душі, політ думок!

Слово – членам НСЖУ з Кривого Рогу.                             

Олександр Темчур, заступник директора ТРК «Рудана»:

–Людмила Миколаївна – це симбіоз досвіду та новаторства, громадської роботи та індивідуального підходу до кожного члена організації. Вона нічого не робить поверхнево: завжди глибоко цікавиться будь-якою ситуацією, проблемою, при цьому мислить масштабно. Має беззаперечний авторитет. Не випадково за той час, коли криворізький осередок очолює Л.М.Тіміргалєєва, його неодноразово визнавали кращим серед регіональних організацій у конкурсі НСЖУ. Востаннє – у 2021 році.

Оксана Шахмоть, редактор газети «Під знаком руди і металу»:

–У Людмили Миколаївни можна повчитися, як треба берегти пам’ять про свій рід, свою сім’ю. Батька  вона не знала, бо народилася в 1941 році через 13 днів, як він пішов на фронт. Але через усе життя пронесла свої найкращі до нього почуття. Трепетно завжди згадує маму-учительку математики, бабусь, братів, з гіркотою і сумом – тяжкі воєнні і повоєнні часи, як виживали… Найкращі чесноти Л.Тіміргалєєвої – порядність, чесність, принциповість, скромність, відповідальність – закладені в сім’ї. Вона вміє радіти простим речам і знає ціну справжньому.

Пишаюся, що я не просто знаю Людмилу Миколаївну, а й тісно працюю з нею вже 10 років, будучи членом правління регіональної організації НСЖУ. Для мене честь мати такого керівника – досвідченого редактора газет, автора документальних книг «Этой памяти у нас не отнять», «Події. Звершення. Долі», володаря почесного звання «Заслужений журналіст України», повного кавалера знака «За заслуги перед містом». Захоплююся високим творчим потенціалом і шаленою працездатністю Людмили Миколаївни, її журналістським і письменницьким талантом, організаторськими здібностями. Ціную нашу дружбу.

Рудольф Кан, ветеран журналістики:

–Мій брат Давид Ісайович у 1972 році якось мені сказав, що ознайомить мене з виробничою газетою, яку редагує чудова молода журналістка Людмила Тіміргалєєва. Мовляв, у неї варто повчитися. Потім, тримаючи в руках видання, я переконався в справедливості слів брата. Людмила Миколаївна блискуче володіє всіма жанрами журналістики, має витончений стиль та чистий слог.

Про Людмилу Миколаївну можна писати великий нарис. Ми з нею знайомі майже 50 років і можу стверджувати: вона унікальна людина і відома далеко за межами нашого міста журналістка. Користується заслуженою повагою.

Чомусь зараз пригадалось, як ми наприкінці 70-х років минулого століття були разом на навчанні для працівників багатотиражок. Мені надали слово, а я дуже розхвилювався. Людмила Тіміргалєєва тоді мене виручила, допомогла з виступом.

Також наша сім’я вдячна їй за те, що, будучи керівником міської організації НСЖУ, вона всіляко підтримувала Давида Ісайовича. Завдяки зусиллям Л.М.Тіміргалєєвої, він отримав 16 нагород по лінії журналістики.

Володимир Бухтіяров, ветеран журналістики, автор «Енциклопедії Криворіжжя»:

–Бачили б ви, які удари приймала-відбивала ця тендітна жіночка. Скелею стояла. І не де-небудь, а під час міжнародного футбольного матчу між збірною командою журналістів Кривого Рогу та представниками європейських асоціацій екологів. Цей матч на початку 2000-х відбувся поблизу Інгульця. Вийшло так, що воротар нашої команди не зміг вийти на поле, і тоді капітан запропонував зайняти місце біля воріт, стати їх стражем саме Людмилі Миколаївні Тіміргалєєвій. І що – стала! І ще як, такі удари відбивала! Усі наші гравці відчували себе спокійно, відразу ж зрозуміли, що їхні футбольні ворота на замку. А ключі від них у Людмили Тіміргалєєвої.

Марина Омельницька, член первинки газети «Шахтар Кривбасу»:

– Мене і Людмилу Миколаївну пов’язує робота в газеті «Шахтар Кривбасу» ПАТ «Кривбасзалізрудком», першим редактором якої вона була. І хоча мені не довелося працювати під її керівництвом (бо я прийшла значно пізніше),  але її турбота стосовно  нашого видання відчувалася постійно. Це можуть підтвердити й інші працівники, бо Людмила Миколаївна була частим гостем у редакції. Під час відвідин розповідала, як створювалася газета, давала цінні поради щодо написання цікавих матеріалів, ділилася досвідом, надавала підтримку. «Шахтарику» уже понад тридцять років, але Людмила  Тіміргалєєва знайома з усіма творчими працівниками газети, які трудилися в ній протягом усього часу. До речі, саме завдяки її авторитету та опіці,  багато з них стали членами Національної спілки журналістів України (Оксана Шахмоть, Олег Грязнов, Олена Козачинська, Василина Котович, Діна Долгова, Вікторія Моргун та ін.).

Як керівник Криворізької регіональної організації НСЖУ, Людмила Миколаївна дбає про якісний склад її членів. З цією метою організовує тренінги,  семінари, стимулює до участі у творчих конкурсах, відверто радіє нашим перемогам у них. А згуртованості журналістів сприяють екскурсійні мандрівки, спортивні змагання, виїзди на турбазу тощо.

За роки знайомства з Людмилою Тіміргалєєвою  не перестаю дивуватися кипучій енергії, молодості душі та почуттю гумору, які їй притаманні.  Наприклад,  маленького зросту Людмила Миколаївна частенько каже: «Ну, це було ще тоді, коли я була висока». Усі ми знаємо її коронну фразу наприкінці телефонної розмови, якщо вона не мала офіційного характеру: «Цілую. Люда». Звісно, бажаю Людмилі Миколаївні активного довголіття!

Світлана Агатьєва, редактор газети «Залізне серце Кривбасу»:

–Любити життя, цінувати кожну його хвилину, притягувати до себе людей і ділитися з ними душевним теплом уміє далеко не кожен. Але це все – про Людмилу Миколаївну. Завжди у вирі подій, завжди з цікавою розповіддю, завжди сповнена нових ідей і планів. Згадую, як декілька років тому разом з групою колег-журналістів вирушили на екскурсію містом, що проводив відомий криворізький екскурсовод, член нашої Спілки Іван Найденко. Перша зупинка за маршрутом – Бурщицький відвал, одна з найвищих точок міста. Щоб дістатися на нього, потрібно здійснити пішу прогулянку довжиною три кілометри та піднятися на гору. Завдання не з простих навіть для нетренованої молоді. Але Людмила Миколаївна і в цій нелегкій справі показала себе гідним керманичем: дивлячись на те, як вона, маленька тендітна жінка, незважаючи на поважний вік, долає відстань, не хотілося бути в числі відстаючих. Вона надихала нас, а ми були готові в будь-який момент допомогти їй і підтримати. До речі, як і в житті…

Масштаб особистості Л.М.Тіміргалєєвої важко оцінити: скільки в ній мудрості, працездатності, життєлюбства, любові до ближнього! Завдяки таким журналістам, наш світ стає кращим, добрішим, яскравішим.

 Підготувала Оксана Шахмоть