Дніпропетровська обласна організація Національної спілки журналістів
Пропаганда – одвічний інструмент російської недоімперії. І яку б форму не приймав кривавий режим, головною його зброю залишалися технології створення викривленої реальності.
Питання в тому, чи зникла вона після здобуття Україною незалежності? Адже, здавалося б, після 30+ років суверенітету українці мали би рішуче відмежуватись від російського впливу. Проте, будучи представницею покоління, що зростало вже у вільній Україні, я запитую себе: чи стала я жертвою російської пропаганди? На жаль – так.
Спробую пояснити чому.
Відгомін радянської епохи в українському просторі
Мені зараз 20 років, і мої бабусі та дідусі завжди з теплотою згадували минулі часи. Звісно, ми, як і всі навколо, відзначали радянські свята, дарували одне одному 8-го березня та 23-го лютого шкарпетки, квіточки та цукерки. Щодо школи, то окрім “нерадянських” свят ще були День Святого Миколая та Різдво. Але на новорічний “утрєннік” завжди приходив Дід Мороз з червоним носом та бородою з вати.
Звісно, зі Снігуркою. Втім, на цьому “гендерна рівність” закінчувалась. На 23 лютого хлопців називали “захисниками”, а дівчат на 8 березня “хранительками домашнього вогнища”.
9-го травня ми чіпляли георгіївські стрічки і йшли вітати ветеранів. Натомість, уваги до якихось визначних дат, пов’язаних з українськими національними героями, я не пам’ятаю.
1-го вересня мало чим відрізнялось від Дня знань за часів радянського союзу. Одягнені “по формі” учні щороку шикувались під “Учат в школе”.
У такий спосіб я споживала чужу мені культуру, як-то кажуть, “з молоком матері”.
Культурне програмування через літературу і мову
Батьки в дитинстві розмовляли зі мною і сестрою російською. Хоч нас і віддали до української школи (багато кого на той час віддавали в “російськомовну”), вчителі теж спілкувалися з нами переважно російською. До 7 класу в нас навіть був такий урок як “російська мова”. Я досі пам’ятаю, як пишалась своєю перемогою в конкурсі “Русский медвежонок”.
Дитинство моє було наповнене російськими мультфільмами та кінострічками. Я дивилася “Ну, погоді”, “Богатирі”, “Маша і Ведмідь”, переглядала старі радянські фільми. А в школі мене змушували вчити байки Крилова, так само, як і моїх батьків.
Бабуся – колишня вчителька – з найкращих міркувань наставляла мене відомими радянськими гаслами (Вчитися, вчитися і ще раз вчитися!).
У великих сімейних бібліотеках переважали книги російських авторів.
Звісно, ми мали ходити до школи в шкільній формі. У моєму випадку – білий верх, чорний низ. Порушників дрес-коду вчителька ганьбила перед усім класом. В молодшій школі якось мама одягла мене з сестрою у вишиванки. Нас насварили: їх можна тільки на свята.
Втім, як з’ясувалося, наш дрес-код був ще досить сучасним: у деяких селах я бачила школярів у “радянській” формі.
Отже, я в росла в переконанні, що:
● радянський союз вартий того, щоб за ним ностальгувати,
● найкращі мультики та фільми – російські,
● найважливіша література – російська,
● хочеш бути своїм в компанії – розмовляй російською.
Моє “виховання” в потрібному росіянам дусі обійшлося їм дешево – за пропагандистів це непомітно зробило моє оточення.
Коли я дорослішала, як і багато моїх ровесників, продовжувала споживати контент у соцмережах російською мовою. Здавалося, що це просто зручність і вибір, і російська пропаганда тут ні до чого. Однак насправді ми, діти незалежної України, також опинилися під її потужним впливом. Можливо, якби не події 2014 року, що змінили свідомість багатьох українців, я б і досі залишалася у світі “какая разница”.
Чи всім вдалося змінити світогляд після 2014 року?
Сьогодні я спілкуюся винятково українською мовою, підтримую ЗСУ, вивчаю українську літературу, історію, культуру і свідомо споживаю український контент.
Проте, на жаль, багато моїх однолітків не перейшли цей ментальний “рубікон”. Вони досі перебувають під впливом російської пропаганди, яка є продовженням радянської.
Вона зомбує нас через наших родичів, екрани телевізорів, зі сторінок російських книжок, через російську музику та блогерів.
І хоча тепер у нашого покоління є можливість відсторонитися від цього і свідомо робити вибір, багато моїх однолітків продовжує існувати в інформаційному просторі росії.
Я запитала декого з друзів – чи розуміємо ми це? На щастя, мої друзі здебільшого усвідомлюють небезпеку російського впливу. Але це знання до багатьох із них прийшло не одразу.
Чи вважаєте ви себе мішенню та жертвою російської пропаганди?
– До 16 років я був повністю поглинутий “ру контентом”, “ру політикою” тощо, – каже Микита Сиваков, студент Національного технічного університету “Дніпровська політехніка”. – Про російських політиків і все інше я знав більше, ніж в цілому про історію України. Лише десь у 2020 почав аналізувати ситуацію на сході нашої країни і робити висновки. “Ру контент” подавав мені все з прекрасною якістю і максимально прихованими наративами. А через те, що я жив в зросійщеному Дніпрі, де навколишнє середовище не мотивувало вивчати Україну та українське, було ще важче аналізувати це якось притомно.
– Особисто я не вважаю себе жертвою російської пропаганди, – говорить студентка НТУ “Дніпровська політехніка” Катерина Михайлова. – Хоча проросійських наративів і антиукраїнських мотивів було дуже багато у 2010-х роках (раніше я не пам’ятаю). Мене свого часу здивувала стаття путіна про “єдиний народ” із українців, білорусів і росіян.
– Я не вважаю себе жертвою російської пропаганди, але іноді вона мені трапляється, – розповідає Анастасія Гузенко, студентка Національного університету “Запорізька політехніка”. – До прикладу, спочатку повномасштабного вторгнення бачу, що російська пропаганда намагається представити вторгнення до нашої країни як спробу “захистити свій народ”, посіяти внутрішній розкол у суспільстві. Нав’язує молоді такі ідеї, як “Україна розколюється між Сходом і Заходом” , “Ми братні народи” тощо.
– Звісно, пропаганда впливала на мене. В першу чергу, коли у моєму оточенні знецінювали українську мову, – ділиться випускниця київської політехніки і студентка Цюрихського університету, молода хімікиня Вероніка Авраменко. – Роками ми росли в середовищі, де українське подавалося як щось “сільське, колгоспне”. Навіть перед повномасштабним вторгненням я зустрічала серед україномовних однокурсників людей, які свідомо робили перехід на російську, аргументуючи це тим, що хочуть звучати більш освічено і серйозно. Далебі, такого ефекту не досягнеш, спілкуючись українською чи, не дай боже, суржиком. В університеті підручники російською мовою були чимось нормальним, адже української термінології, а значить і науки, просто не існує. А ті книжки, що були українською, сприймались часто російськомовними студентами як щось несерйозне. “Наука є російською та англійською, українською мовою науки бути не може” – сказав мені на перерві викладач, кандидат наук”.
Що кажуть експерти з пропаганди?
А що сьогодні? Чи зменшився вплив пропаганди на молоде покоління? Про це ми запитали експертів з пропаганди, які щоденно працюють із молоддю.
– Переважно, за моїми спостереженнями, нині залишається непрямий, прихований російський вплив на нашу молодь через твори масового мистецтва – музику, кіно, літературу, – зазначає доктор наук з державного управління, професор кафедри журналістики Університету митної справи та фінансів Валерій Дрешпак. – Найбільше такому впливові піддаються ті, де в сім’ях переважають проросійські, радянські моделі світосприйняття: “ми – братні народи, а нас хочуть посварити”, “то все політика, а ми живемо мирно”, “за союзу ми жили добре” й подібне. А також тези, як то “а до чого тут російський спорт (кіно, музика, література…)?”, видається мені, й нині відображають погляди певної частини української молоді. Такий вплив проявляється перш за все у несприйнятті українського як свого. І для роспропаганди цього результату вже достатньо. Коли говорити українською “мусиш”, а не “хочу”, коли українське – “таке собі”, коли “з цієї країни валити треба”… Відсутність соціокультурної “прив’язки” до українського у широкому сенсі – це, на мій погляд, і є найочевидніший прояв впливу ворожої пропаганди на молодих.
На думку професора, основними каналами такого впливу передусім залишаються Телеграм, ТікТок, ЮТьюб. Саме там через “легкий”, “неідеологічний” контент російські моделі світосприйняття й заходять.
– Звичайно, що пропаганда та фейкньюз, і все, що стосується дезінформації, впливає на молодь, – підтверджує лектор Університету імені Штефана чел Маре м.Сучава (Румунія), міжнародній тренер з аналізу та спростування фейків Марін Герман. – У чому величезна проблема — це постійне включення молоді до різних соціальних мереж. Переважна більшість молоді і молодих людей не є поколінням телевізора, а є поколінням інтернету, соцмереж та телефонів. Тому ці фальшиві наративи впливають на молодь через ці мережі.
Пан Марін також звертає увагу на небезпечний вплив “Тіктоку”:
– Всі ми знаємо про цей вплив, про його неконтрольованість і про його бенефіціарів-власників, на що наголошують відповідні експерти та експертні товариства в Європейському Союзі. Так само існує великий вплив соцмереж, у тому числі різних месенджерів, на молоде покоління. Так само існує певний вплив на молодь через різного роду Телеграм-канали, в основному в постсоціалістичних країнах. Адже Телеграм-канали здебільшого там, а не в Європейському Союзі. Це Україна, це Росія, це Білорусь, це Молдова й інші країни. У цьому каналі поки що не існує відповідного модерування, і всі ми знаємо ці дискусії, в тому числі на рівні європейської та світової політики, і в подіях щодо арешту Дурова та його звільнення.
Але ще більшу небезпеку, на думку нашого експерта можуть представляти діпфейки – це коли створюються різні відео, змінюється акцент, змінюється голос людини, і молодь може бути маніпульована через ці мережі, ці канали та з використанням штучного інтелекту.
Післямова
Соцмережі, месенджери, відеоплатформи – сьогодні це основні канали, через які російська пропаганда дістається молоді. Але, на жаль, не єдині. Кінематограф, музика, література, блогери, комп’ютерні ігри, російські “друзі по онлайн-іграм”, – все це впливає на нас щодня.
У наступних статтях маю на меті дослідити кожен з каналів, якими користується російська пропаганда, і у такий спосіб попередити молодь про її небезпечний вплив.
Далі буде!
Єва АВРАМЕНКО
Матеріал створений за участю CFI, Agence française de développement médias, як частина Hub Bucharest Project за підтримки Міністерства закордонних справ Франції.
