Многії літа, ветеране!

Вітаємо ювіляра

Є люди, з чиїм іменем пов’язана ціла епоха в галузі, якій присвятили вони своє життя. Такий Григорій Федорович Буряк. Майже чверть століття стояв він біля керма найстарішої у Новомосковську газети. Видання, яке, без перебільшення, саме при ньому отримало імідж оперативного інформатора, наповненого якісними, резонансними публікаціями, популярного як серед міського, так і сільського читача. Цю газету він наполегливо розбудовував, творив, виводив, як мовиться, в люди.

Нещодавно новомосковські журналісти відзначили 95-річчя «Новомосковської правди». Звичайно ж, найперші слова шани – найстарішому її редактору – Григорію Федоровичу Буряку. Тепер ось кругла дата прийшла і в його життя, 90 років виповнюється ветерану. Хіба обійдешся в такий день без добрих слів шани і поваги. Тим більше, що вони цілком заслужені. Колеги, друзі відзначають, наприклад, таку чесноту Григорія Федоровича, як небайдужість. Пригадується, як на редакційних літучках він емоційним, не рідко навіть запальним тоном «розпікав» когось із нас за нічим непомітний, безликий матеріал. Як правило, говорив у таких випадках: не творчі працівники, а службісти могли видати подібне.

 

«Службісти» – це в його лексиконі вважалося найдошкульнішою критикою. Бувало, ми ображалися за подібні, як нам тоді здавалося, несправедливі слова. Але тепер, з висоти прожитого, усвідомлюємо: тільки вболіванням за авторитет газети диктувалася така його поведінка. Він зробив дуже багато для того, щоб справді заслужити цей авторитет, і добивався від кожного з нас такої ж участі. Підвести редактора вважалося поганим тоном. Тож спільними зусиллями щороку здобували перемогу «Новомосковській правді» у різноманітних творчих конкурсах. Як нагадування по це, у кожного з нас зберігаються медалі, грамоти, дипломи та інші відзнаки.

Та справа, звичайно, не в нагородах. Найвищою нагородою наш редактор вважав конкретний вплив газети на вирішення болючих проблем у регіоні. Пригадується, як саме завдяки наступальній позиції «Новомосковської правди» у місті була зупинена спроба одного спритника збудувати автомийку на березі Самари. Скільки подібних фактів можна було б навести! За кожним – ініціатива і достойна поваги настирливість керівника газети. До речі, хоч Григорій Федорович вже давно на пенсії, та ми при зустрічі з його ріднею незмінно запитуємо: як там наш редактор? Бо для нас він так назавжди і залишається редактором, керівником, який умів бути і вимогливим і турботливим одночасно. І не боявся зіпсувати стосунки з високим начальством, коли йшлося, наприклад про забезпечення нормальних умов роботи працівників редакції. Тож у нас були і пристойні кабінети, і сучасна (як на ті часи) техніка, і всюдисущий «Уазик», що безперебійно доставляв нас у найдальші куточки міста і району.

Григорій Федорович в усі роки свого редакторування був зачинателем багатьох цікавих акцій і новацій у житті новомосковських журналістів. Власне, й біографія новомосковської журналістської організації починається з весни 1976 року, коли наш редактор запропонував усім колективом разом вступити до Спілки журналістів. Взагалі, якщо говорити офіційною мовою, він умів не тільки спрямовувати колектив на продуктивну працю, а й на цікавий активний відпочинок. Пригадуються і «вилазки» (обов’язково з сім’ями) на природу в День преси чи на інші свята. Скільки разів за премію, отриману в різноманітних конкурсах, влаштовували цікаві вечори з запрошенням ветеранів газетної справи.

Багато газетних сторінок знадобилось би, щоб розкрити хоч соту долю з того доброго, що вписано в біографію ветерана. Многії і благії літа бажають дев’яносторічному колезі всі, хто трудився поруч не один десяток літ.

 

Н. Полякова,

член Спілки журналістів України