Партизан із Маріуполя: історія Андрія Кожушини

Початок вторгнення та життя в окупації

Андрій Кожушина народився та жив у Маріуполі. Про початок повномасштабного вторгнення він дізнався не одразу: “Прокинувся десь о восьмій ранку, нічого не чув, ніяких вибухів ще не було, та пішов на пари. Тільки зі спільного чату одногрупників зрозумів, що почалася повномасштабна війна”.

Невдовзі окупанти дали про себе знати. “Вже о дванадцятій годині дня почав пропадати зв’язок, i я почув, як над моїм будинком летить ворожий літак. Декілька секунд — сильний вибух”.

Андрій прожив в окупації рік, аж до 6 березня 2023 року. У Маріуполі було складно із зв’язком, але вже у квітні 2022 року хлопець почав партизанити. “Передавав інформацію про колаборантів, які хотіли вiдновлювати свою роботу в Приазовському державному технічному університеті під російським керівництвом. Передавав дані у “Маріуполь. Спротив”. У мене були всі фотографії та інформація про цих людей. Це тривало з квітня по жовтень 2022 року”.

Крiм того, Андрiй фiксував пересування росiйських вiйськових: “Знімав, як пересувається технiка, де вона базується, фотографiї ППО. Коли виїжджав, також сфотографував аеродром, з якого росiяни випускають БпЛА та ракети”.

Переслiдування окупантами

Його дiяльнiсть не залишилася непомiченою: “Почалося переслiдування мене як потенцiйного злочинця для росiян. Пiсля того, як я виїхав, мене внесли до списку, як терориста й екстремiста. Я навiть побачив себе на головному сайтi ФСБ”.

Одного разу хлопця ледь не викрили: “Був у центрi мiста, фотографував ППО, i до мене пiдiйшов росiйський вiйськовий, почав задавати питання, вимагати показати телефон i галерею”. Однак Андрiй завчасно подбав про безпеку: “У мене були окремi теки фотографiй. Одна — з особистими фото, друга — захована — з вiйськовою технiкою. Менi пощастило, той вiйськовий нiчого не знайшов”.

Втеча до України

Дорога на пiдконтрольну територiю була важкою. “Виїжджав iз Марiуполя через росiю в Бiлорусь. В Бiлорусi мене зустрiли по-українськи, — з посмiшкою згадує хлопець. – Було неочiкувано побачити зустрiчаючих iз українськими прапорами, почути українськi пiснi, скуштувати нашу нацiональну їжу. Це мене дуже порадувало”.

Далi довелося йти півтора кілометри пiшки: “Через КПП Мокрани — Доманово ми проходили цей коридор через мiннi поля. Йшли дуже обережно”.

Проблеми зi зв’язком та медiа

Пiдтримувати зв’язок iз друзями в окупацiї складно: “Там ще не полагодили вишки, все ще 3G, важко спiлкуватися. Доступ до українських новин у Марiуполi зараз неможливий, навiть через VPN. Окупанти глушать абсолютно все, аби жителi мiста не могли дiзнатися альтернативну iнформацiю”.

В окупацiї Андрiй слухав українськi новини через спецзв’язок, але вже у квiтнi його заглушили. “Приблизно 2-3 мiсяцi я був в iнформацiйному вакуумi, — згадує маріуполець. – Пропаганда у росiян добре поставлена. В газетах дуже гарно писали про “перемоги” на фронтi. Багато знайомих у Марiуполi цьому повiрили. Деякi навiть почали працювати на окупантiв”.

Зараз Андрiй активно слiдкує за новинами: “Читаю багато телеграм-каналiв, дивлюся “Єдиний телемарафон”. Довiра до нашого медiа є, але читаю й закордоннi видання. Усе треба перевiряти, бо фейкiв багато”.

На цей час Андрій живе в Дніпрі та працює в Приазовському державному технічному університеті (ПДТУ) секретарем приймальної комісії. “Як тільки Маріуполь звільнять, я одразу повернуся додому”, — запевняє він.

Пам’ять про героїв

Історія Андрія Кожушини — одна з тисяч історій спротиву українців в окупації. Не лише партизани, але й кожен громадянин, який передавав інформацію, ризикував життям заради правди та боротьби за Україну. Це приклад сміливості, незламності та віри в перемогу. І хоча боротьба ще триває, Маріуполь обов’язково стане вільним. А разом із ним додому повернуться ті, хто мріє про його відродження.

Валерія Поцелуйко,
студентка 4 курсу спеціальності “Журналістика”
Університету митної справи та фінансів.