Дніпропетровська обласна організація Національної спілки журналістів
Пенсіонери-держслужбовці й журналісти державних і комунальних ЗМІ, прирівняні раніше в пенсійному забезпеченні чинним законодавством до держслужбовців, нинішньою реформою, по суті, викинуті на соціальне звалище. Історія повторюється. Майже за Ремарком.
Держава вчинила низько й аморально стосовно цієї соціальної групи, відверто проігнорувавши вимоги Конституції України. Такі дії сприймаються особливо боляче й нетерпимо ще й тому, що антиконституційний акт відвертого обману і зради державою своїх громадян здійснений відносно тих, хто вірно служив їй багато десятиліть і не в змозі через нинішні соціальний статус-кво і вік ефективно боротися за свої права.
Розглянемо детальніше збочену казуїстику нинішніх пенсійних новацій відносно цієї соціальної групи.
БІЛЯ ВИТОКІВ РЕФОРМИ
Розпочнемо з того, що пенсійні пільги й високі зарплати держслужбовцям – досить поширене в цивілізованому світі явище. Вони є одним з головних запобіжників від корупції в управлінській системі. Але в СРСР, як відомо, пішли набагато далі й винайшли свій велосипед – щонайширшу систему пільг при низькій зарплаті держслужбовцям. Потім довго дивувалися: чому Україну накрив дев’ятий вал корупції. Слава богу, за чверть століття незалежності це стало очевидним.
Як відомо, за останні роки зарплата чиновництва і управлінської еліти круто злетіла вгору з просто космічною швидкістю. Прийшло розуміння й того, що з незліченними пільгами, у тому числі в пенсійному забезпеченні, час закінчувати й негайно. Так, схоже, народилася ідея нинішньої «справедливої» пенсійної реформи з єдиним для усіх розрахунком.
Думка, безумовно, правильна. Але, знову ж таки, як у 1917-му, підвели чи то революційний максималізм, що сидить у генах, – валити все до основи, всупереч здоровому глузду і Конституції, чи то вкорінене ставлення до чинних законів, як до дишеля – куди повернув, туди й вийшло. А вже потім думати, що робити і як жити на цих руїнах!
Не менш актуальне й питання фінансування Пенсійного фонду при нашій економічній і податковій політиці. Ясна річ, воювати з олігархами, що заборгували до держбюджету на 01.01.2017 р. більш ніж 33 мільярди доларів, як і з любителями ховати свої прибутки в офшорах, важко й собі дорожче.
До того ж час не жде: у повітрі запахло виборами. Тому почали вирішувати проблему Пенсійного фонду коштом найбільш покірливих і «соціально захищених» — пенсіонерів. Цілком закономірно, що серед найбільш скривджених недавніми пенсійними новаціями виявилися й журналісти комунальних і державних ЗМІ.
Держслужбовцям і прирівняним до них журналістам вирішили фактично заморозити підвищення виплат, обкласти пенсії, що перевищують три прожиткові мінімуми, податком і до купи ввести податок для працюючих пенсіонерів. Ударило по прирівняних до держслужбовців журналістах і зниження суми нарахування пенсії з 80-ти до 70% від заробітної плати журналіста на час звернення за призначенням пенсії.
При цьому були заморожені будь-які її перерахунки й «осучаснення», які періодично обіцяло керівництво країни.
Ось так, очевидно, формувалася стратегія проведення пенсійної реформи, в основу якої серед інших був покладений новий Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 р. №889 – VII, яким не передбачено перерахунок пенсій у зв’язку зі зростанням заробітної плати державних службовців. Аналогічно і прирівняним до них журналістам державних і комунальних ЗМІ. Тих самих пенсій, які й так давно не індексувалися.
Але повернемося до пенсійної реформи, яка затверджена парламентом і набула чинності. Паралельно йде процес роздержавлення ЗМІ, який незабаром поставить хрест на «атавізмі радянської епохи», як називають державні й комунальні ЗМІ наші революційні реформатори. Так що ініціатори і розробники пенсійної реформи нині з повним правом дружно мовлять про її найважливіші нововведення:
– Тепер усім (окрім військових) пенсії призначаються за єдиними правилами. А для тих, хто отримує спецпенсії (держслужбовці, прирівняні до них журналісти), ці пенсії збережуться на перехідний період, але осучаснюватися не будуть і перегляду не підлягають. Осучаснення торкається тільки пенсій, призначених за загальним страховим законом.
– Якщо ж на 1 жовтня 2017 р. людині вигідніше буде отримувати пенсію на загальних підставах, перерахунок виконується автоматично.
– Ніяких репресій у вигляді перерахунку спецпенсій у бік зменшення не буде, оскільки закон зворотної сили не має.
– Коли б людина не пішла на пенсію, вона меншою не буде».
Формально все правильно…
А ЩО В РЕАЛЬНОСТІ?
Звернемось до нещодавно сказаного Андрієм Ревою: «Перерахунок пенсій в Україні не проводився з 2012 року, а тоді його робили по зарплаті 2008 року, яка становила 1100 гривень. Більш ніж у три рази – настільки у нас понижений рівень пенсій для 8,5 млн. пенсіонерів».
Нагадаємо також, що зараз мінімальна зарплата – 3723, а середня в листопаді 2017 року склала 7479 гривень. При цьому, зверніть увагу, курс долара з 2012 року з 8 гривень доріс нині до 28-ми! А ціни на соціально значимі товари лише за два роки (з 2013-го по 2015-й) зросли в середньому приблизно удвічі!
А тепер риторичне запитання: «Чи можна позбавлення спецпенсіонерів перерахунку пенсій заднім числом за принципом – кому «шиш, а кому «дас ист фантастиш» – слідом за паном Ревою вважати тим, що повною мірою відповідає Конституції України, і заявляти про відсутність репресій»?!
Відповідаємо категорично: ні. Вже тому, що це рішення є грубим порушенням ст. 22 Конституції України, що стверджує: «Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод».
У зв’язку з цим, нагадаємо рішення Конституційного Суду України №1013 від 9 лютого 1999 року №1-рп/99 по справі №1-7/9 по конституційному зверненню НБУ відносно офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів і інших нормативно-правових актів).
Суд роз’яснив, що «за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині I статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце».
Конкретизував це конституційне положення стосовно журналістської ситуації Верховний Суд України. У постанові від 8 червня 2015 року у справі №732/48/15-а він зробив висновок, що процентний розмір заробітної плати державного службовця, з якого призначається пенсія, визначається з урахуванням стажу держслужби. При цьому застосовується стаття 37 Закону України №3723 – XII у редакції, чинній на час призначення пенсії. Це щодо обов’язковості її перерахунку й осучаснення.
Звідси висновок: прийняті законодавцями обмеження не мають жодного відношення до пенсіонерів, які вже отримували пенсії і мали гарантоване право на їх перерахунок.
НЕ ПОМЕР ДАНИЛО, А БОЛЯЧКА ЙОГО ЗАДАВИЛА
Але ж у нас залишається ще «непогана» альтернатива добровільно-примусового переходу на загальний страховий стаж! Усе б добре, знову ж таки, коли б не аналогічний маразм радянських попередників наших реформаторів, що замінили чиновникам повноцінну зарплату в радянські часи численними, у тому числі, і пенсійними пільгами!
А тепер ще раз поглянемо на нав’язану нам реформу з її добровільно-примусовим переходом на загальний страховий стаж з реальної ситуації, в яку поставили прирівняних до держслужбовців журналістів ініціатори реформи.
Річ у тім, що в журналістів, які працювали в державних та комунальних засобах масової інформації, отримуючи, на відміну від приватних ЗМІ, невелику зарплату, була впевненість, що при виході на заслужений відпочинок вони матимуть більш-менш нормальне пенсійне забезпечення, що гарантувалося чинним на той час законодавством.
Журналісти в державних засобах масової інформації чесно виконували свій професійний обов’язок, здебільшого працювали у важких умовах, ризикуючи здоров’ям, а подеколи й життям.
Ці журналісти жили у правовому полі держави того часу. Тож коли вони виходили на пенсію, їм було гарантовано перерахунок пенсій відповідно до зростання окладів на тих посадах, які вони обіймали до виходу на заслужений відпочинок. Однак з прийняттям Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 р. журналісти-пенсіонери державних і комунальних засобів масової інформації перетворилися на жебраків. Їм залишили фіксовані пенсії далеких часів, які не зростають, незважаючи на катастрофічне здешевлення національної валюти, зростання в рази цін на харчові продукти, ліки, медичне обслуговування, одяг і особливо житлово-комунальні послуги.
Тобто журналісти-пенсіонери державних засобів масової інформації, які стояли біля витоків нашої державності й завжди закликали поважати закон, справедливість, людську гідність, самі опинилися у принизливому становищі людей, котрих заднім числом новий закон викинув на узбіччя життя. Це несправедливо й аморально.
Тим більше, що, як уже зазначалося, ці соціальні вікові групи не можуть ефективно захищати свої права. А це багато тисяч журналістів, обкрадених власною державою.
Досить сказати, що всього в Україні сьогодні налічується майже тисяча комунальних і державних видань, більшість журналістів яких старша за 50 років. Другий етап реформування цих ЗМІ має завершитися в 2018 році, украй важкому для виживання медіа-галузі.
За деякими оцінками, близько 80% комунальних газет після приватизації збанкрутують. Основну масу їх співробітників викинуть на вулицю. У кращому разі з жебрацькою пенсією без можливості десь влаштуватися відповідно до професії, щоб мати хоч якийсь мінімальний додатковий заробіток.
А ЩО НАТОМІСТЬ, ЗА ВІРНУ СЛУЖБУ?
Що знаменно, ні про які соціальні програми для адаптації цієї вікової професійної групи в нових умовах розвитку медіа-галузі навіть не йдеться. Люди кинуті напризволяще.
Погодьтеся, що це вже тхне свідомим і системним цькуванням цієї соціальної групи, якщо не сказати її геноцидом за професійними ознаками, елементи якого проглядають в озвучених тут рішеннях. Водночас мало хто, у тому числі й колеги по професії, серйозно й системно розглядає ситуацію, що склалася, прогнозує майбутні проблеми галузі і, тим більше, пропонує шляхи їх розв’язання.
На нашу думку, відбувається, як модно нині говорити, аберація свідомості – відхилення від норми при розгляді цієї украй хворобливої вже в найближчому майбутньому проблеми. Коли вважають за краще більше обговорювати, особливо на офіційному рівні, успіхи роздержавлення ЗМІ, ніж проблеми, які воно породжує.
Те ж і щодо проблем пенсійної реформи, коли багато особливо болючих запитань по ній залишаються без відповіді. Наприклад, порушені в цьому зверненні чи явно не співвимірне підвищення пенсій, коли найбільше підвищили пенсії тим, у кого вони й так були високі, а «мінімальщикам» глумливо, як на паперті, накинули по сотні гривень на бідність.
Явно вимальовується отака експертна лисенківщина, як назвав її один з аналітиків. Тобто це відхилення від норми загрожує стати у нас нормою. В усякому разі при аналізі успіхів і проблем пенсійної реформи.
МИ Б’ЄМО У ДЗВОНИ. У ВІДПОВІДЬ – ТИША!
Дніпропетровська обласна організація НСЖУ за ініціативи дискусійного клубу, що діє при ній, перша забила на сполох із приводу пенсійної реформи, що тоді ще готувалася. Наш аналіз ситуації, що склалася, у березні минулого року був викладений у статті «Пенсійний фонд України: діагноз – прогресуюча анемія». На його основі були розроблені пропозиції «Як відновити права пенсіонерів-журналістів — найнезахищеніших пенсійним законодавством» — які розіслані у відповідні інстанції. Відповідей, зауважень або роз’яснень від відповідальних «товаришів» чекаємо досі!
Погодьтеся, дуже красномовне мовчання. Та що там чиновники і народні депутати, що вершать нашу долю, якщо навіть на з’їзді НСЖУ так і не знайшлося часу для обговорення життєво важливих і давно назрілих реформ у нашій Спілці. У тому числі підготовлених дніпропетровською делегацією пенсійних пропозицій.
Закінчимо наше звернення мудрим застереженням. Несправедливість, допущена відносно однієї людини (тим більше соціальної групи!), є загрозою всім. Ті, кого вона начебто сьогодні не торкається, часто її ігнорують, забуваючи, що рано чи пізно вона постукає і у їх двері.
Як тут не згадати запізніле каяття Мартіна Німеллера: «У Німеччині вони спочатку прийшли за комуністами, але я не сказав нічого, тому що не був комуністом. Потім вони прийшли за євреями, але я промовчав, тому що не був євреєм… Потім вони прийшли за членами профспілки, але я не був членом профспілки. Потім прийшли за католиками, але я, бувши протестантом, не сказав нічого. А коли вони прийшли за мною – за мене вже не було кому заступитися».
Сьогодні слідом за пенсіонерами настала черга співробітників Суспільного мовлення. Хто наступний?!
Але ж всі вони, пане Президенте та народні депутати, ваші головні помічники та виборці! І з цими «подарунками» на наступних виборах ви прийдете агітувати нас за своє переобрання?!.
Ну що ж, приходьте! Тоді і поговоримо…
За дорученням членів дискусійного клубу ДОО НСЖУ Вадим КЛИМЕНТЬЄВ
Спеціально для сайту ДОО НСЖУ.
P.S. За матеріалами цього звіту членами дискусійного клубу із залученням фахівців було підготовлено і направлено президентові, прем’єр-міністрові, голові Верховної Ради, народним депутатам України Відкритий лист, підписаний заслуженими і провідними журналістами Дніпропетровщини. Найближчим часом ми його оприлюднимо, щоб і інші колеги, що розділяють нашу стурбованість, підтримали це звернення.
