Дніпропетровська обласна організація Національної спілки журналістів
Чи може старий завод стати фортецею національного духу? Дніпровська журналістка Ірина Авраменко відвідала у Луцьку Музей сучасного українського мистецтва Корсаків – унікальний артпростір простір, де колишні промислові цехи перетворилися на «Фабрику свободи».
Чому сучасні музеї – це не лише про експонати, а й про боротьбу з наративами ворога: рефлексії з престуру
Фабрика свободи
Музей Корсаків у Луцьку – найбільша музейна інституція сучасного українського мистецтва в нашій країні та один із найбільших музеїв у Європі. Його виставкова площа становить понад 12 тис. кв. м!
В комплексі зберігаються близько 5000 примірників мальовничої культури, відеоарту, інсталяції, скульптури, авторами яких є близько 800 художників. Ці роботи демонструють світовій спільноті мистецькі пошуки українських митців, доводять, що для кожного із наших регіонів характерні свої традиції, школа, бачення культурно-художнього дискурсу.
Експозиції розташовані у величезних цехах колишньої картонно-рубероїдної фабрики, приміщення якої було переобладнано під музейний простір культурно-розважального комплексу «Адреналін Сіті».
Трансформація колишньої промзони в осередок культурного спротиву є надзвичайно знаковою. Схожий шлях пройшла і донецька “Ізоляція”: у 2010 році один з фондів переформатував старий завод з виробництва ізоляційних матеріалів на динамічну локацію, що стала центром тяжіння для митців з усього світу.
Однак після захоплення цієї території проросійськими формуваннями у 2014 році артпростір був насильницьки перетворений на горезвісну тюрму під контролем угруповання «ДНР». Сьогодні це місце відоме на весь світ катуваннями та незаконними ув’язненнями мирних людей. Колишній осередок культури став символом насильства.
Приклади «Корсаків» та «Ізоляції» наочно демонструють два протилежні світи. Перший проєкт став майданчиком для свободи й творчого вираження, де мистецтво об’єднує. Другий, на жаль, перетворився на символ трагедії: там, де раніше панувала культура, оселилився страх.
Тим важливіше, на нашу думку, стає місія Музею сучасного українського мистецтва Корсаків: не лише як культурного центру, а й як фортеці національного духу в умовах культурного та інформаційного протистояння.
“Інший поруч”
Одна з потужних музейних ініціатив цього року проєкт «Інший поруч».
“Інші” – це живі істоти, що оточують нас. В українській реальності турбота про тварин давно стала частиною воєнного досвіду. Недарма українських військових у народі називають «нашими котиками». Не лише як знак ніжності, а й як визнання людяності посеред жорстокості. Адже на лінії вогню українські захисники постійно рятують тварин: виносять їх з-під обстрілів, забирають із зруйнованих домівок, ділять з ними їжу.
У роботах, представлених на різних локаціях, з’являються образи військових разом із врятованими тваринами. Це візуальні свідчення співбуття, де людина навіть у стані війни зберігає здатність до емпатії та відповідальності за іншого. Такі образи зворушують до щему і нагадують: гуманність – це теж форма опору, а турбота про найуразливіших є протилежністю ідеології насильства, яку несе агресор.
Загалом у межах «Іншого поруч» представлено роботи понад 200 художників з України та міжнародної спільноти. Така потужна консолідація творчих сил свідчить про зміну самої ролі мистецьких інституцій: відтепер музеї – не лише майданчики для експозицій, а й активні учасники культурного спротиву.
У цьому контексті варто згадати думку фундатора музею Віктора Корсака, яку він втілив у своїй власній інсталяції “Думи”. Артоб’єкт веде глядача стежками Ніцше і ілюструє три стадії до надлюдини та має назву «Гносеогенез».
– Перший етап – «верблюд», коли ми віримо в те, що нам говорять, живемо за чужими парадигмами, за чужими цінностями. Другий етап – коли людина починає трошки розуміти і стає «левом», вона заперечує якісь чужі аспекти і задумується. Третій етап – це коли людина стає «дитиною», тобто починає жити своєю мораллю, формувати власні цінності і розуміти, куди рухається, – говорить фундатор музею.
Продовжуючи цю думку, можна зазначити: саме такі проєкти допомагають українцям пройти шлях до етапу «дитини» – стану внутрішньої свободи, де ми остаточно звільняємося від впливу токсичних наративів сусіда та починаємо творити власну історію.
До речі, у наших ворогів музеї теж залучені в так званий “культурний діалог” з громадськістю. До прикладу, директор Державного Ермітажу у Санкт-Петербурзі Михайло Піотровський у інтерв’ю російському державному виданню «Российская газета» привітав повномасштабне вторгнення Росії в Україну, проголосивши, що війна є формою «самоствердження нації»…
Днями у межах “Інший поруч” відбулося відкриття проєкту відомої французької художниці Каролін Дайот “Люди-коти”. Пані Каролін осмислює події в Україні та Ливані через емпатію до тих, кого зазвичай не помічають.
Цікава частина виставки – роботи, що створені французькою мисткинею у співпраці з українською керамісткою Надією Ла Ганза. Мовою кераміки ми дізнаємося про листування Каролін з українським художником. Її друг став на захист Батьківщини, і вона лікує біль від розлуки тим, що пише йому листи та створює мистецькі проєкти.
До речі, пані Каролін вже потрохи розмовляє українською мовою, чим дивує журналістів:
– У нас не всім українцям ця задача по плечу!..
– Це нескладно, коли робиш те, що справді любиш, – посміхається гостя.
Мистецтво має об’єднувати
За “Єдиним квитком” відвідувачі можуть ознайомитись з “Інший поруч” у різних культурних локаціях Луцька: від Художнього музею, Окольного замку, Будинку офіцерів до Волинського краєзнавчого музею та “Дома на Гальшки”. За словами організаторів виставки, квиток містяни часто дарують одне одному на дні народження та інші свята.
Це дозволяє зануритися в мистецтво великій кількості людей. Втім, цими привілеями користуються переважно місцеві мешканці. При тому, шо якомога більше українців мають побачити ці експозиції, щоб отримати «щеплення» від російських наративів. Проте дістатися до Луцька з різних куточків України буває надзвичайно складно. І проблема не лише у порушенні логістиці через війну. За словами пані Івони Лобан, мисткині зі Львова, ймовірно, така роз’єднаність була спадком імперської політики “розділяй і володарюй”, де горизонтальні зв’язки між регіонами навмисно послаблювалися.
Там, де коти, немає місця катам
Усі проєкти Музею сучасного українського мистецтва Корсаків – це не просто простір для споглядання. Це світ цінностей і вибору. Поки в Донецьку, де був артпростір, скаженіють кАти, в українських музеях і галереях правлять кОти.
І це не просто мовна гра. На “Інший поруч” вас чекають разом зі своїми улюбленцями. І саме в цьому полягає наша головна відмінність.
Ірина Авраменко / фото авторки та з відкритих джерел.
