Дніпропетровська обласна організація Національної спілки журналістів
28 квітня у Дніпрі відбулася знакова подія – показ документального фільму «На межі: історія незламності редактора прифронтової газети», створеного Національною спілкою журналістів України. Цей захід у рамках всеукраїнської кампанії Мережі центрів журналістської солідарності НСЖУ до Всесвітнього дня свободи преси підготував Дніпровський Центр. У Дніпровському національному університеті імені Олеся Гончара зібралися представники медіаспільноти регіону, студенти-журналісти, журналісти-ВПО, фрілансери для перегляду стрічки та обговорення актуальних викликів, з якими стикаються медійники під час повномасштабної війни.
– Сьогодні працівники редакцій місцевих медіа – газет, сайтів, телеканалів чи радіо – долають неймовірні труднощі, щоб доставити правдиву інформацію людям. Спілка журналістів продовжує підтримувати українські медіа, українських журналістів, які попри усі випробування і загрози життю продовжують тримати інформаційний фронт, – зазначила координаторка Дніпровського центру журналістської солідарності НСЖУ Наталя Назарова.
«На межі» – це історія редактора газети «Зоря» Василя Мирошника із Золочева, що на Харківщині, який щотижня, попри обстріли, загрозу власному життю, брак коштів та кадрів, долає понад 400 кілометрів, аби доставити українське слово у населені пункти, де його чекають. Не є винятками села, які не полишають ворожі снайпери – тоді герой навіть не ризикує вдягати захисне спорядження, адже можна одразу потрапити під приціл. Свідками однієї такої «подорожі» стали автори фільму – Наталія Шумак та Євген Черевко.
Стрічка довжиною у 42 хвилини демонструє реалії роботи журналістів сьогодні. Коли лунають вибухи, коли редакції лишають співробітники, і коли ресурсів, на жаль, обмаль. Але в містах залишаються люди, яким потрібна інформація, адже часом це єдине, що нагадує їм про українське. Про те, що вони ще вдома, на Батьківщині, та що про них не забули. Праця Василя Мирошника є прикладом того, як журналістика надихає людей, дарує силу, віру та надію, попри жахливі умови життя під ударами ворога.
Після перегляду документального фільму учасники поговорили про значення локальних засобів масової інформації, які є голосами своїх громад, про важливість інформування, а також про необхідність підтримки журналістської спільноти. Особливо тих, хто поширює українське слово у прифронтових територіях, де ціною діяльності в будь-який момент може стати особисте життя.
Своїм досвідом поділились медійники регіону, розповіли про виклики та шляхи їх подолання. Зокрема, головний редактор видання «Межівський меридіан» Євген Хрипун наголосив, що сьогодні газети важливі, а праця, яку роблять журналісти – навіть більше:
– Ми не готувались працювати під час війни. Не вчилися ховати людей, писати історії загиблих, стояти на руїнах школи. Ми робили зовсім інше. Але всі, хто сьогодні залишається і продовжує працювати – це не про гроші.
Сьогодні Межова знаходиться за 17 км від лінії фронту, де є активний наступ. Та від початку повномасштабного вторгнення газета не пропустила випуску жодного номера.
Головна редакторка газет «Степова зоря», «Вісті Новопавлівської громади», сайту «Петропавлівка.city» Ірина Ситнік розповіла про труднощі, з якими стикнулася ще на початку війни, коли газета тимчасово припинила виходити через втрати кадрів, а також про проблеми сучасності:
– Газета людям потрібна. Та ми дійсно працюємо у важких умовах. Особливо коли ти редактор і листоноша водночас, адже це велика проблема. Це бензин, це велика територія. І хотілося б від держави більшої підтримки.
Водночас майже три роки працює в редакції наодинці головна редакторка газети «Приорільська» Наталія Мельник. І хоча, як зауважує редакторка, місцевість є спокійнішою за інші, працювати без колективу та фінансової підтримки складно:
– Мені було цікаво дізнатися від колег, як вони виживають. Джерел фінансування зовсім небагато. Але ми тримаємося. Сподіваємося, що і у другому півріччі будемо жити.
Про труднощі та, зокрема, успіхи роботи розповіла й журналістка криничанської газети «Нові рубежі» Наталя Долгіх:
– На жаль, на наші плечі зараз лягло дуже багато обов’язків. 2-3 людини працює в редакції. Ми маємо написати, зверстати, бо друкуємо газети на 8-ми шпальтах. До того ж є проблеми з поштою, доставкою. Але ми працюємо з 3-ма громадами. Останні два роки нам вдалося з двома громадами ввести зміни в місцеві соціальні програми, в межах яких вони заклали кошти на передплату нашого видання для категорії населення 80+, родин, де є діти з інвалідністю тощо.
Слова подяки і шани українським журналістам висловила деканеса факультету систем і засобів масової комунікації Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара Оксана Кирилова. Варто зауважити, що показ документального фільму було проведено саме в університетському розумному укритті CLUST SPACE DNIPRO.
– Сьогодні ми бачимо, що неважливі гроші, – прокоментувала Оксана Кирилова. – Неважливі умови. Неважлива навіть безпека. Важливі єдині люди. І ці люди – більше ніж герої, бо вони роблять вчинок кожного дня. Вони пишуть і думають про те, що за кожним словом, за кожною літерою стоїть людська доля, людське життя.
На сьогодні фільм «На межі: історія незламності редактора прифронтової газети» вже презентували у Варшаві, Лондоні, Мюнхені, Амстердамі, Копенгагені, на конгресі Шведської спілки журналістів. Та в умовах сьогодення вислів «на межі» – це не лише про географію. Це про те, як працюють журналісти, які намагаються інформувати людей, допомагати їм, попри перешкоди і загрози.
– Історія редактора вражає і народжує цілу купу думок про особисту мужність та відданість професії, любов та небайдужість, надзвичайну важливість місцевих медіа, – прокоментувала представниця Національної ради з питань телебачення і радіомовлення у Дніпропетровській області Олена Демченко. – А ще нагадує – таких редакторів та журналістів, які на межі людських сил роблять усе, аби їхні газети щодня несли правдиву інформацію жителям найменших сіл та містечок, багато. Вони неймовірні! Їхня робота – важлива!
Ліана Охрименко, інформаційна служба Дніпровського ЦЖС.
Фото Віктора Качанова та Наталі Долгіх.
Відео Ярослава Савельєва.
