Дніпропетровська обласна організація Національної спілки журналістів
Голові Верховної Ради України Рибаку В.В.
Шановний Володимире Васильовичу!
Останнім часом я неодноразово публічно заявляв про серйозні виклики, що постали перед українським суспільством в інформаційній сфері. Агресивна комерціалізація частотного ресурсу та медійного ринку, брутальна примітивізація змістовної складової інформаційного продукту, катастрофічне падіння його художньо-естетичного рівня, системне руйнування національного інформаційного поля – це реальні фактори загрози національній безпеці. Фактично знищується державне радіо, яке системно почало зникати з національного ефіру (чого не було навіть роки Великої Вітчизняної війни, коли український голос транслювався на окуповану територію з Поволжжя), зруйновано найпотужніший радіопередавальний центр у Броварах , без якого практично неможливо реалізувати проект цифрового радіомовлення та забезпечити мовлення в особливий період. На фоні жахливих техногенних катастроф останніми роками, зокрема в Японії, Росії та безпорадності київської влади під час весняних снігових хурделиць – це виглядає масштабним шкідництвом. Україна, чи не єдина держава у Східній Європі, яка, по-суті, згорнула державне іномовлення – унікальну платформу для проникнення у світовий інформаційний простір, реалізації програми євроінтеграції. Країна стала глухонімою у європейському домі. Державне телебачення переформатовується на малоросійський філіал скромного російського регіонального мовника десь з Кубані чи Стародубщини.
У реаліях сучасного українського транзитного суспільства інтереси політико-олігархічних кланів беруть гору над державними пріоритетами. Непрозорість політики власників провідних телерадіоканалів, газетно-журнальних холдингів з великою часткою іноземного капіталу та його впливом на формування масової свідомості, утаємничена приватизація Укртелекому, підкилимне впровадження цифрового телебачення, непродуманість, а фактично – відсутність програми розвитку національного радіомовлення, примітивізація змістовної складової інформаційного продукту – це загрози національній безпеці, серйозні виклики перспективного характеру для держави. Хворобливі симптоми національного інформаційного поля відчуваються у засиллі в нашому медійному просторі негативізму, жорстокості, агресії. та відсутність у ньому державницько-патріотичних настроїв, високого морального духу.
На жаль, саме такий алгоритм комунікаційних зв’язків виробляють державні органи, відповідальні за інформаційну сферу. Останніми роками Держкомтелерадіо України трансформувалося з генерального штабу розробки національної інформаційної політики на фінансовий офіс щодо реалізації скромних державних програм телерадіовиробництва, книговидання, обслуговування сумнівних комерційних проектів на кшталт « Euronews». Це відбувається на тлі катастрофічного падіння обсягів власного виробництва та системного наповнення іноземним продуктом національного медіаринку. Національна рада України з питань телебачення та радіомовлення перетворюється з державного регуляторного органу на нотаріальну контору щодо забезпечення частотним ресурсом політико-олігархічних груп, при цьому інтереси державних мовників демонстративно та цинічно ігноруються, як це сталося під час одного з останніх конкурсів на отримання частот на мовлення, коли Українське радіо вкотре капітулювало перед всесильним «шансоном».
Аби вийти з глухого інформаційного кута, я неодноразово звертався особисто , спільно з науковцями, експертами,, громадськими діячами до вищих органів влади з грунтовними, постановочними пропозиціями в частині проведення системних реформ, виконання державою конституційних функцій щодо інформаційної безпеки, забезпечення громадян правом на отримання всебічної інформації – культурологічної, пізнавально-освітньої, науково-популярної і т. д. На жаль, державні чиновники свідомо не чують, або не здатні сприймати конструктивні ідеї стосовно реформування інформаційної галузі, в країні фактично відсутній діалог між владою та інститутами громадянського суспільства. Привнесення у медійну сферу нефаховості, непродумана, волюнтаристська кадрова політика державних управлінців в інформаційній сфері призводить до зниження рівня професійності українських медій, конкурентності національного інформаційного продукту, власне до деукраїнізації національного інформаційного простору, що загрожує державним інтересам в інформаційній сфері. Держочільники медіасфери не сформулювали за останні роки жодної доктринальної ідеї щодо розвитку сучасної інформаційної галузі, а багато хто з них просто не володіє власне понятійним апаратом комунікативних відносин.
Виходячи з окреслених міркувань, і, розуміючи фальшивість та запрограмованість результатів конкурсу, де представники від громадських організацій (зокрема, якщо це і НСЖУ – найпотужніша громадська інституція в медіа сфері) виконують роль статистів у політичному театрі абсурду, – я знімаю свою кандидатуру в конкурсі на заміщення вакантної посади члена Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення. Дійство, що відбувається під орудою правлячої більшості у Верховній Раді України, та приправлене показушними атрибутами демократичної процедури, фактично узаконює «заборону на професію» для фахівців – патріотично налаштованих українців. Водночас, як людина небайдужа до національних інтересів, я ще раз звертаю увагу на необхідність вжиття правових та організаційних заходів щодо забезпечення інформаційних прав і свобод громадян та суспільства України в цілому, які передбачали б:
– визнання інформаційних прав суспільства, права на отримання, використання та поширення інформації – пріоритетним правом громадянина та людини;
– реформування державної інформаційної політики, яка повинна бути зорієнтована на радикальний захист національного інформаційного простору, досягнення позицій міжнародного лідерства в інформаційній сфері. Створення єдиного державного органу, на базі існуючих інституцій, щодо формування та регулювання національної інформаційної політики на основі демократичних стандартів з можливостями вироблення та впровадження високих технологій в інформаційній сфері, що гарантуватиме умови для безумовного забезпечення інформаційних прав і свобод, вільного поширення інформації у суспільстві
– консолідацію державних інституцій з вироблення та впровадження інформаційної політики, формування сучасної моделі управління інформаційною сферою, створення чіткої вертикалі органів державного інформування та забезпечення дієвого управління національними інформаційними ресурсами в цілому;
– конституційне визначення інформаційно-частотного ресурсу як національного феномена поруч з іншими національними стратегічними ресурсами – надрами, землею, водою, повітрям, що мінімізує його агресивний грабунок та стане запорукою національної безпеки;
– завершення у стислі терміни створення Суспільного телебачення та радіо на засадах міжнародного досвіду та реалій українського інформаційного простору,що передбачають зміни доктринального характеру розвитку медіа сфери, виходячи з державних пріоритетів;
– законодавче унормування програми впровадження цифрового мовлення з урахуванням національних інтересів, чітким окресленням вимог до змістово-творчої концепції мовників, які мають передбачати захист національно-духовних цінностей;
– введення в правове поле діяльності новітніх засобів масової інформації, інтернет- та інших електронних видань, надання їм відповідного правового статусу;
– посилення співпраці в інформаційній сфері з провідними державами, країнами-сусідами, міжнародними організаціями за умов захисту інтересів української держави та українських виробників інформаційної продукції, пріоритету збереження національної ідентичності, самобутності та самодостатності, недопущення ерозії національної культури та традиційних ціннісно-моральних імперативів українського суспільства;
– заохочення інвестиційної діяльності в інформаційній сфері, спрямованої на створення національного інформаційного продукту, розширення надання інформаційних послуг громадянам України, розбудову сучасної інформаційної інфраструктури, впровадження сучасних інформаційних комунікаційних технологій;
– створення державної програми пропагування українських здобутків, традиційних для українського народу цінностей та суспільної моралі;
– безумовне утвердження і наповнення змістом державного статусу української мови як чинника державної суверенності, створення умов для вільного розвитку і функціонування засобів масової комунікації національних меншин України;
– запобігання неправомірному використанню засобів масової комунікації, інформаційно-кумунікаційних технологій і національної інфраструктури для цільового інформаційного маніпулювання громадян чи інформаційного тероризму, втручання в інформаційний простір особистості;
– забезпечення жорстких механізмів протидії та подальшого недопущення монополізації національного інформаційного простору з метою забезпечення інформаційних прав громадян та суспільства на отримання повної і об’єктивної інформації, моніторинг і створення прозорого національного реєстру інформаційних засобів та ресурсів в Україні, відповідно до власності та власників мас-медіа;
– посилення правового захисту працівників засобів масової комунікації через створення дієвих правових та організаційних механізмів, унормування правового поля діяльності новітніх ЗМК, національного інформаційного простору у цілому з врахуванням актуальних інформаційно-комунікаційних процесів;
– створення правових та організаційних механізмів роздержавлення інформаційної сфери з гарантуванням пріоритетного права редакційних колективів набуття майна та споруд;
– запобігання неправомірного використання творів, створених внаслідок інформаційної діяльності, захист інтелектуальної власності, майнових та немайнових прав мас-медіа;
– стимулювання наукових досліджень та інноваційної діяльності в інформаційній сфері;
– визнання на державному рівні спеціальності «журналістика» творчою професією, що сприятиме якості підготовки фахівців інформаційної сфери, підвищенню авторитету журналістської професії;
– розроблення урядової програми наскрізної безперервної підготовки та перепідготовки фахівців медійної сфери, створення інноваційних освітньо-виробничих комплексів з використанням для цього державних освітніх закладів, засобів масової інформації та поліграфічних підприємств.
Я прекрасно розумію, що українські ідеї, національна позиція нині не в моді, але як громадянин-патріот, який десятиліття свого життя віддав побудові національного інформаційного дому, я наполегливо звертаюся до кожного, кому не байдужа доля країни, уважно поставитися до означених проблем національної медіасфери. Політика інформаційного суїциду, що,складається враження, свідомо проводиться останніми роками – це шлях в нікуди: іноземні провідники та домашні невігласи штовхають нас у прірву. Я переконаний, що через гармонізацію відносин громадськості та влади, ми зупинимо згубні тенденції в інформаційній сфері, що набирають загрозливого характеру і шкодять національним інтересам.
З повагою та розумінням – секретар Національної спілки журналістів України В. НАБРУСКО
