Вітаємо Олександра Пільонова з 80-річним ювілеєм!

Шановний Олександре Олександровичу, щиросердно вітаємо Вас із поважним ювілеєм!

Ваше життя – це яскравий приклад служіння журналістській справі і літературному слову. Більше півстоліття присвятили творчій праці – роботі в газетах, спершу в широківській районній «Прапор Леніна» (нині «Вісник»), згодом в обласних «Зорі», «Днепре вечернем», маєте трудовий досвід і в прес-службі Дніпропетровської обладміністрації. Ви збагатили українську літературу своїми романами, поетичними збірками, публіцистичними творами та драматургією.

Як заслужений журналіст України, лауреат престижних літературних премій, Ви не лише творили, а й надихали колег, передаючи досвід, мудрість і любов до професії. Ваша активна громадянська позиція, робота в обласній Спілці журналістів та підтримка ветеранів журналістики – приклад відповідальності та поваги до справи, якій Ви віддали стільки сил.

Бажаємо Вам міцного здоров’я, невичерпної енергії, натхнення, радості від кожного нового рядка, щастя в колі близьких і надихаючих зустрічей! Нехай Ваші творчі плани обов’язково втіляться в життя!

З повагою і найтеплішими побажаннями,
Правління Дніпропетровської обласної організації НСЖУ

Слово про побратима: «Він білий світ вимірює душею…»

Злетілись, наче жайвори, літа.
Так високо ще не злітали досі.
Їх зачекалась осінь золота,
А їм ніяк не хочеться у осінь…
Олександр ПІЛЬОНОВ

Не пам’ятаю, хто саме з великих влучно підмітив, що не той багато знає та вміє, хто лише довго прожив і сліпо плівся у юрбі собі подібних, а той, хто чимало пережив, переборов і побачив на своєму віку. І доброго, і злого, і ненависного. Наш поважний ювіляр – із останньої категорії сентенції того мудреця. Хоча й ступив на поріг свого дев’ятого десятка (як по правді, ще не вік для справжнього козарлюги, від потиску п’ятірні якого хрустять і німіють пальці), але не розтринькував на дріб’язкове відведені Всевишнім миті життя. І пережив, і побачив за десятьох, якщо не за сотень з тих, хто покірно і без супротиву поступався примхам не завжди прихильного талану.

Я б справедливо вважав журналістську долю сліпою і невдячною, якби вона не перетнула наші з Олександром стежини. Вперше – в аудиторіях філологічного факультету Дніпропетровського держуніверситету. Обидва – студенти-заочники відділення української мови та літератури, журналісти райгазет, майже ровесники.

– Давайте, хлопці, щосили налягати на науку, – запально закликав Олександр під час зустрічей та рукопотискань на сесіях. – Повірте моєму слову, вже у близькому майбутньому нашій солов’їній випаде нелегке випробування – вкласти на лопатки ненависний та огидний «братский язык». А в тому герці наше місце обов’язково має бути в перших лавах…

Вдруге, через два десятиліття, вже зрілими журналістами зустрілися у редакції «Зорі» як колеги та однодумці. Олександр не змінився (хіба що із елегантною сивиною на скронях) – той же, впевнений у собі, окрилений різноманіттям творчих задумів, із невтраченим загостреним почуттям відповідальності перед шанувальниками народної газети.

А про крицеву відповідальність Олександра кілька слів конкретики. Наприкінці 2001-го на законодавчому рівні був ухвалений давно очікуваний хліборобами земельний кодекс України. Однак його зміст так і не став доступним широкому загалу трудівників села, бо розміщений був лише у офіційному малотиражному виданні «Голос України».

«П’ятихвилинка», яку провів тимчасово виконувач обов’язків головного редактора «Зорі» Пільонов з нашим секретаріатом, не зайняла багато завжди дорогоцінного в редакції часу.

– Треба донести документ до наших селян. – Говорив Олександр. – Кому це зробити як не нам? А його електронний текст я роздобув. Давайте, друзі, попрацюємо, аби розмістити кодекс вже у наступному номері. А заплановані до друку матеріали хай трішки зачекають – думаю, що журналісти зрозуміють і не образяться.

Вдячних дзвінків у редакцію після виходу газети були десятки. А першим зателефонував Лижнік – знаний в області керівник-хлібороб з Криничанщини, Герой Соціалістичної Праці.

– Й справді, добре діло зробила наша рідна для селян газета. – Сказав Володимир Андрійович. – Ось аби тільки кодекс поміг ділом хліборобам навести нарешті лад із землею-годувальницею, а не став черговою популістською затією та маніпуляцією з боку держави, як це в нас водиться. Дуже цього хочу…

Віриться від душі, що увінчані лаврами високих звань і літературних премій найвищого рівня творчі доробки Олександра Пільонова далеко не останні у відкритій для всіх його бездонній творчій криниці. Здогадуюсь, що у його WORDoвських записниках мережаться світлими почуттями нові рядки миттєвостей неповторного, не завжди ладного буття. І шанувальники пера поважного ювіляра з калатанням серця, як завжди, осягнуть їх невичерпну глибину – з повними пригорщами дарованого Всевишнім таланту й любові до життя та людей, з волею та силою козацького духу. А ще вкотре поклоняться невтомному творцеві за подаровані тепло, щирість і відвертість, яких так сьогодні не вистачає у нашому опаленому війною сьогоденні.

Нехай щастить тобі, друже, і здоровиться на довгі-предовгі роки! А твоя правиця хай і далі міцно, до болю, тисне руки друзів і побратимів при зустрічах. Тому болю ми тільки порадіємо.

Олександр ПЕРЕПЕЛИЦЯ,
член Національної спілки журналістів України