Дніпропетровська обласна організація Національної спілки журналістів
Як змінити формат роботи, коли твій офіс – мішень, а герої матеріалів живуть під постійними обстрілами? Як висвітлювати війну, коли ти сам є її частиною? На ці питання відповідали українські медійники під час онлайн-конференції «Безпека журналістів під час війни. Досвід українських медійників», організованої Національною спілкою журналістів України та мережею ЦЖС, що об’єднала понад 80 журналістів. Також фейсбук-трансляція дозволила долучитися до заходу ще ширшому колу колег. У межах панелі «Прифронтова редакція — як працювати в умовах постійної небезпеки» керівники медіа поділилися унікальним досвідом і напрацьованими алгоритмами, що допомагають зберегти життя та продовжувати інформувати суспільство.
Голова НСЖУ Сергій Томіленко підкреслив, що Спілка пишається колегами, які продовжують працювати поблизу лінії бойових дій. Їхня діяльність критично важлива для громад, оскільки забезпечує людей перевіреною та надійною інформацією. Підтримка прифронтових газет – один із пріоритетів НСЖУ. Завдяки допомозі міжнародних партнерів вдалося відновити вихід понад 25 газет та підтримати загалом 35 прифронтових медіа.
Сергій Томіленко також відзначив, що діяльність українських прифронтових редакцій привертає увагу світових медіа, які присвячують їм спеціальні репортажі.
– Найцінніше, що ми маємо, це люди, які продовжують працювати. Ми хочемо об’єднати досвід українських медійників, насамперед тих, хто працює безпосередньо в регіонах, і зібрати ті поради і той досвід, якого ще немає у підручниках. Одна з особливостей роботи журналістів в Україні – те, що ми висвітлюємо війну не так, як це роблять міжнародні медіа, відправляючи знімальні групи у відрядження, і потім ці групи повертаються до безпечного місця, до їхньої безпечної країни. Ми говоримо про досвід українських медійників, чиї редакції розташовані поблизу лінії фронту, і хто організовує роботу редакції в умовах безпосередніх бойових дій поблизу. І це особливість України, тому що саме для таких редакцій часто не прописані умови страхування журналістів, ні інші якісь умови, які допомагали б дбати про безпеку. Тож поради журналістів з прифронтових територій дуже цінні, – підкреслила модераторка панелі, перша секретар НСЖУ Ліна Кущ.
Спікери конференції – журналісти з різних регіонів – поділилися своїми практичними напрацюваннями.
Досвід В’ячеслава Мавричева, шеф-редактора «Суспільне Харків»
Головне правило – жоден матеріал не вартує життя журналіста. В’ячеслав Мавричев розповів про три ключові алгоритми роботи, які допомагають диверсифікувати ризики:
- Дистанційна робота. Редакція перейшла на дистанційну роботу ще в лютому 2022 року. Це дозволило створити мережу «кореспондентських пунктів» по всьому місту. Коли стається обстріл, на місце події виїжджає співробітник, який перебуває найближче. Це забезпечує максимальну оперативність.
- One-man-band журналістика. Відмова від класичних знімальних груп підвищує мобільність та безпеку. Журналіст сам є і репортером, і оператором, і фотографом. Це дає змогу швидше реагувати на екстремальні події.
- K-Контакт. Цей алгоритм, запозичений з іноземного досвіду, передбачає, що за роботою журналіста на відкритій місцевості постійно стежить колега з безпечного місця – так званий K-Контакт. Він моніторить інформацію про небезпеку, підказує, де найближче укриття, та допомагає прийняти рішення, як діяти.
–Це, мабуть, три ключові речі, які стосуються безпеки і допомагають нам зробити роботу безпечнішою і ефективнішою. Але будь-які ефективні алгоритми ніколи не дадуть результату, якщо у вас немає людей, відданих своїй справі, які розуміють, чому вони займаються репортерством в умовах війни і чому це важливо. Тож бачити, оберігати і максимально робити все, щоб такі люди почувалися частиною великої команди, які мають однакові цінності, це, мабуть, найголовніше, щоб забезпечити сталу, ефективну, класну роботу редакції у прифронтовому місті, – каже В’ячеслав Мавричев.
Досвід Тетяни Великої, головної редакторки газети «Голос Гуляйпілля»
Редакція газети «Голос Гуляйпілля» була змушена релокуватися, але продовжує працювати для своєї громади. Головна редакторкаТетяна Велика розповіла, як кардинально змінилася тематика публікацій.
- Від місцевих подій до історій війни. Якщо раніше писали про школи й садочки, то зараз – виключно про захисників, волонтерів та внутрішньо переміщених осіб (ВПО).
- Небезпечний контент. Редакція не публікує фотографії з місць обстрілів, якщо це може наразити на небезпеку людей, які їх надіслали. Фотографії з деокупованих територій публікують із затримкою у кілька місяців, щоб убезпечити джерела.
- Мультимедійність. Тетяна Велика наголосила на важливості бути мультимедійними та розвивати різні платформи, оскільки це збільшує охоплення аудиторії.
–Сьогодні наших мешканців сильно турбує інформація про те, як відбуватимуться виплати за пошкоджене чи зруйноване житло. Вже написали цілу серію статей, в тому числі у співпраці із юристами нашої Гуляйпійської міської ради, оскільки тенденція постійно змінюється. Не забуваємо і про наших дошкільнят, про нашу шкільну освіту. От, я запланувала інтерв’ю із начальником відділу освіти, де говоритимемо про дистанційне навчання. На жаль, школярі наших трьох громад досі навчаються дистанційно, тому постійно про це пишемо. Ми не виїжджаємо на небезпечні точки, наприклад, для фіксації наслідків атак – я прийняла таке рішення, оскільки нас у редакції дуже мало – п’ять співробітників, три журналісти. Працівники ДСНС, з якими ми тримаємо тісний зв’язок, передають нам інформацію. Акцент у своїй роботі робимо, зокрема, на матеріалах про захисників, захисниць, про волонтерів, про мешканців нашої громади, про те, як кардинально змінилося життя, про ВПО… Тримаємо зв’язок із мешканцями громади, які залишилися проживати на території наших громад. Віримо в перемогу і працюємо далі, – каже Тетяна Велика.
Досвід Юрія Шевченка, директора Павлоградської телерадіокомпанії, Дніпропетровщина
Юрій Шевченко підняв тему організації роботи в умовах постійних повітряних тривог, перебоїв зі світлом та зв’язком.
- Безпека та технічна стійкість. Компанія забезпечила співробітників бронежилетами, а редакцію – альтернативним інтернетом.
- Достовірність інформації. Завдання журналістів – постійно контролювати поширення фейків, особливо тих, що використовують відеоматеріали медіа, та давати зворотний зв’язок своїм підписникам.
- Психологічна допомога. Юрій Шевченко підкреслив, що журналісти, які постійно висвітлюють трагедії, потребують психологічної підтримки, адже кожну історію пропускають через себе.
- Людяність. Керівник має не лише створювати безпечні умови, а й формувати культуру довіри та підтримки в колективі.
–Навіть у таких обставинах головною цінністю залишається саме колектив, люди, які чітко розуміють, що саме потрібно робити, як себе поводити в певних умовах. Для нашої телерадіокомпанії важлива оперативність, і достовірність інформації, тому що, на жаль, у нас дуже багато вкидів є з росії. Притому у цих вкидах використовують навіть відео нашого телеканалу – їх монтують, переливають, роблять, нібито це ми зробили. Тому потрібно постійно контролювати, який контент гуляє в інтернеті, і постійно давати зворотній зв’язок нашим підписникам і глядачам. Я гордий тим, що колектив ТРК довів свою стійкість. Наші журналісти, техніки, редактори, ведучі працюють, колектив залишився. Щоправда, наші журналісти перевантажені інформацією, і їм потрібна психологічна допомога, тому що кожну історію вони пропускають через себе. І відгородитися від цього неможливо. Щодня ми спілкуємося з журналістами, з операторами, і я говорю, що саме найголовніше – це їхнє життя. Це, скоріш за все, про людяність, і я радий, що в нас якраз в колективі ця людяність є. Колектив ПТРК – це команда, яка адаптувалася у цих умовах. А моє завдання як керівника – не тільки створити умови щодо безпеки, а й формувати культуру, довіру, підтримку всередині самого колективу, адже люди – це головний ресурс, – заважує Юрій Шевченко.
Досвід Світлани Залізецької, керівниці «РІА-Південь»
Світлана Залізецька, яка релокувала редакцію з Мелітополя до Запоріжжя, наголосила на важливості політики безпеки та готовності до екстремальних ситуацій.
- Евакуація та безпека. Вона радить наполягати на евакуації всіх журналістів з окупованих територій, оскільки навіть ті, хто не працює, залишаються в списках ворога. На жаль, є випадки, коли журналісти, які не виїхали, потрапляють у полон.
- Контент і безпека джерел. Важливо захищати тих, хто залишився в окупації. Не можна публікувати фото, за якими можна ідентифікувати місце зйомки. Крім того, не слід змушувати людей, які виїхали, показувати обличчя чи називати прізвища, оскільки їхні родичі можуть залишатися в окупації.
- Мультимедійність і ребрендинг. В умовах постійних загроз важливо мати багато каналів комунікації (сайт, Telegram, YouTube). Світлана розповіла, як завдяки заздалегідь розробленій стратегії ребрендингу редакція змогла врятувати своє медіа, змінивши назву з «РІА-Мелітополь» на «РІА-Південь» після того, як окупанти захопили їхній Telegram-канал.
–Ми не просто боремося засобами інформації фронті з ворогом, ми ще й соціалізуємо громаду, згуртовуємо її, щоб зберегти ту спільноту, яка роз’їхалася по світу. І завдяки цій інформації вони тримаються біля нас, надсилають нам інформацію про себе, і таким чином громада показує, як вона живе. Також закликаю – будьте мультимедійними і створюйте багато каналів, тоді вас більше побачать і прочитають. Звісно, варто вчитися. Ми виїжджаємо на всі прильоти. Завдяки грантодавцям ми освоїли техніку Mojo, отримали цілий набір – і штатив легенький, і телефони, мікрофони… Знімаємо на мобільні телефони, І можна сказати, що це заміняє цілу знімальну групу. По-перше, це більш мобільніше виходить, тому вона і називається – мобільна журналістика Mojo. По-друге, це дає змогу бути швидшими. Тобто з певного місця ви оперативно передаєте частину інформації, а пізніше можете змонтувати якісь великі сюжети, – ділиться досвідом Світлана Залізецька.
Досвід Оксани Ковальової, журналістки газети «Ворскла»
Оксана Ковальова, яка релокувалася на тисячу кілометрів – з прикордонної Великої Писарівки на Сумщині до Чернівців, розповіла про роботу журналіста на відстані.
- Робота на фрілансі. Навіть з тилу можна продовжувати писати для прифронтових медіа, якщо є бажання та напрацьована база контактів.
- Журналіст як психолог. Журналіст, що працює з прифронтовими громадами, має бути готовим до ролі психолога. Часто людям потрібна не стільки стаття, скільки можливість виговоритися.
- Потрібність. Місія журналіста під час війни – бути не просто джерелом сенсацій, а насамперед підтримкою для людей, які щодня переживають жахи війни.
– У тилу, в евакуації своє складне життя. Але якщо ми залишилися працювати в Україні, то зараз наша місія – бути журналістами там, де це потрібніше. І я із задоволенням пишу у «Ворсклу». Я дякую редактору газети «Ворскла» за те, що тримає мене ще там. І я дуже пишаюся всіма мешканцями Великописарщини. Там скільки людей, і про кожного можна писати. Бо там кожний день у кожної людини – це вже подвиг. Тут, у Чернівцях, я працюю і на телебаченні, і не тільки, але для мене основна – це прифронтова газета «Ворскла», з якою я працюю з Ворсклою на умовах фрилансу, пишу на постійній основі, з великим бажанням. І найголовніше, що я хочу – це стати голосом прифронтової газети громади тут, в тилових Чернівцях. Працювати за тисячу кілометрів мені не важко, бо вже за три роки напрацьована база даних, все в телефонному режимі, всі телефони в мене є, а якщо немає, то ті, кому я телефоную, мені контакти дають. Збирати історії, висвітлювати війну на широкий загал, сидячи навіть в евакуації – цілком можливо, якщо є бажання. Дуже важливо, щоб назва профронтової газети і реальні історії людей звучали на широкий загал, – зауважує Оксана Ковальова.
