Дніпропетровська обласна організація Національної спілки журналістів
Ми багато говоримо та пишемо про те, як важливо тримати наш інформаційний фронт під час широкомасштабного вторгнення російських загарбників. Інститут демократії ім. Пилипа Орлика регулярно досліджує журналістські матеріали на предмет їхньої якості, проявів російської пропаганди та наявності джинси. Експерти відмічають в цілому позитивну динаміку: медіа пристосувалися до роботи в нових умовах та плідно працюють на наш інформаційний фронт.
Однак, приділяючи увагу текстам, наші медіа часто забувають про ілюстративну складову медіаконтенту. У цьому матеріалі ми спробуємо довести, що якісна візуалізація журналістських матеріалів під час війни не менш важлива, ніж їхній зміст.
“Немає традицій візуальної культури”
Те, що не можна знімати роботу ППО та місця розташування української техніки, наші медіа знають. Але це не єдине, на що варто звертати увагу, працюючи над візуалізацією медіаконтенту.
Так, гортаючи стрічки українських онлайн-ресурсів, ми помітили, що матеріали про катів українського народу подеколи проілюстровані симпатичними фото, які журналісти через брак інших джерел витягують з російських ресурсів.
Нам показують “доброї душі” Кадирова (вказано, що фото взято з ТГ кадирова), ватажка “вагнерівцев” пригожина з “дружнім прищуром”, путіна у мужньому образі лідера (вказано, що фото пресслужби Кремля).
Чому ми “відбілюємо” ворога в очах українців замість того, щоб використати шаржі, карикатури чи інші візуальні прийоми інформаційної боротьби?
– Якщо коротко, вся справа у відсутності візуальної культури, – каже експерт Інституту демократії ім. Пилипа Орлика, дослідник політичного гумору в умовах війни, автор монографії «Російсько-українська війна у сучасній політичній карикатурі. Медіатизація воєнних конфліктів сучасності» Орест Семотюк.
За його словами, на відміну від України, наприклад, карикатура на Заході затребувана. Тамтешні медіа регулярно використовують цей вид мистецтва як самостійний жанр, так і для ілюстрації своїх матеріалів.
– Я б радив пройтися по світових онлайн-провідних медіа, такі як Нью-Йорк Таймс, Ле-монд. Більшість з них мають безкоштовні Фейсбук-сторінки з карикатурами, – говорить пан Орест.
Щодо українських художників, то, за словами Семотюка, українська карикатура жива і розвивається. Багато митців мають свої власні ресурси, на яких розміщують роботи. Більшість з них не проти допомогти медіа з якісною візуалізацією контенту. Однак через відсутність традицій візуальної культури журналісти не поспішають з запитами.
– Українські художники дуже радо йдуть на контакт, і розуміють, що ви не будете робити комерцію на карикатурах. Тому дозволяють їхнє використання. Треба лише до них написати “Шановний пан Казаневський” чи “пане Петренко”, дозвольте використати цю карикатуру. Адже у матеріалі буде максимум одна чи дві карикатури, що вам підійдуть.
До того ж – не карикатурою єдиною. Інформаційна боротьба українців розширила ілюстративні можливості наших медіа. Наприклад, під час війни, окрім мемів та карикатури набирає популярності жанр плаката, яскраві представники якого Андрій Єрмоленко та Нікіта Тітов мають десятки тисяч шанувальників. Незважаючи на схожість подачі, їхні роботи мають мало спільного з радянськими агітплакатами.
– Радянські плакати атакували, нападали на ворожу систему, на ворогів, Америку і т д, тут переважно підтримуючі (українців – Авт.), – поясняює Орест Семотюк.
Ми зв’язалися з Нікітою Тітовим та запитали, чи можемо ми використати його роботи для візуалізації нашої статті. Як і передбачав Орест Семотюк, художник люб’язно дозволив це зробити. Пан Нікіта завжди готовий допомогти медіа в інформаційній боротьбі, хоча визнає, що деякі журналісти “споживчо” ставляться до чужої праці, користуючись тим, що всі малюнки знаходяться у відкритому доступі. Про донати (а іноді, на жаль, і про вказівку авторства) інколи не замислюються навіть ті представники медіа, які можуть дозволити собі щось заплатити, хибно вважаючи, що “митець має бути голодним”.
Автор Нікіта ТІТОВ.
Заради справедливості – є медіа, які готові перейматися візуальною складовою, ілюструючи навіть “малі жанри”. Ось, наприклад, як оформлюють кореспонденцію про скандал з мечеттю на росії журналісти “Волинських новин.”
Не довіряй, перевіряй!
Однак, на жаль, більшість матеріалів українських медіа, особливо новини, ілюструються першим ліпшим фото, що попалося в Інтернеті. Експрес-візуалізація іноді відверто шкодить інформаційному фронту.
Останній випадок – фейкові знімки до новин про потоп, який стався після підриву Каховської ГЕС. Деякі медіа проілюстрували трагедію фотознімками, що видала пошукова система по запросу “потоп”. Це були, наприклад, фото собак, які не мають жодного відношення до трагедії на Херсонщині.
Найнеприємніше, що у розповсюдженні неправдивих світлин було помічено офіційні телеграм-канали органів української влади.
Фейковий контент, поширений медіа та ТГ-каналами, швидко розлетівся по соцмережах. І це в той час, коли за кордоном, де також працює ворожа пропаганда, більшість населення погано розуміють, що сталося з Каховською ГЕС, хто винен в її знищенні. Зрештою ми зіграли на руку російським пропагандистам, які негайно скористалися нашими помилками: адже, якщо ми демонструємо фейкові фото, то брешемо і в тому, що саме росія підірвала дамбу.
На цю ситуацію відреагували у Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки.
“Деякі з українських медіа та користувачів соцмереж ілюструють дописи про затоплення після підриву Каховської ГЕС зворушливою фотографією з песиками, що пливуть у воді. Насправді ця фотографія зроблена не на затопленій Херсонщині, а у Пхукеті в 2022 році.
Це не применшує масштаби катастрофи, яку спровокували росіяни. Але для того, щоб описати ситуацію, яка склалася, не потрібно маніпулювати емоційними фотографіями, що не мають жодного стосунку до України”, йдеться у повідомленні.
Фактчекинговий паблік НотаЄнота дав поради, як оперативно перевірити фото, щоб не залишити ворожій пропаганді жодного шансу:
1. Спробуйте проаналізувати джерело. Чи можна йому вірити? (smm-ники МВС та Верховної Ради мали б це зробити завчасно).
3. Чи вказано автора фото?
4. Скористатися пошуком через гугл-зображення.
5. Скористатися сервісом https://tineye.com/
6. Встановити плагін RevEye Reverse Image Search (загугліть)
7. Надіслати нам на перевірку!
“Сидимо, склавши руки”
Нерозуміння важливості візуальної культури спостерігаємо і на офіційних світлинах українських чиновників та політиків. Часто в медіа, особливо в регіональних, посадовців показують за столом зі складеними руками.
Втім, дуже важливо під час війни, щоб офіційні спікери (якими є представники влади), чиє завдання інформувати, допомогти, заспокоїти населення виглядали максимально переконливо, викликали якщо не симпатію, то хоча б довіру, випромінювали позитивну енергетику.
А ось коли мова йде про ворога “застольний” фотоформат може стати у нагоді, наприклад, як це зробили в УНІАН.
В допомогу журналістам портал Marketing Media Review надає поради, як зробити візуальну складову офіційної комунікації якомога ефективнішою.
Емоційні фото з офіційних подій
Щирі емоційні світлини потроху перемагають класичні процедурні фотозвіти. Вони привертають увагу та викликають більше довіри.
Нема вдалого фото — колажуй
Поєднання кількох елементів в одній ілюстрації допомагає зачепити допитливих користувачів, спонукати їх розгадати візуальний ребус і знайти правильну відповідь у тексті.
Мистецтво та публічна адвокація
Міністерство цифрової трансформації України залучило музикантку alyona alyona, щоб популяризувати національний тест із цифрової грамотності «Цифрограм».
Мальописи в урядовій комунікації
Мальовані історії — оригінальний спосіб просвітницької діяльності. Наприклад, із лютого 2021-го парламент Португалії регулярно висвітлює історичні парламентські дебати у форматі коміксів.
Меми: дозволити не можна заборонити
Центральна виборча комісія України публікувала меми як до повномасштабної війни, так і зараз. Вони влучають у саме серденько користувачів соцмереж, які взаємодіють із мемами на 50—200% активніше, ніж з більшістю інших дописів ЦВК.
Чи можна підробляти горе?
Ще одне питання щодо візуалізації медіаконтенту виникло зовсім недавно. Почалося все з того, що українські медійники спробували використовувати в своїй роботі штучний інтелект. Так, у січні цього року Верховна Рада України у своєму твіттер-акаунті проілюструвала російський ракетний обстріл житлового будинку у Дніпрі зображенням дитини, яку створив штучний інтелект.
Це було “фото” хлопчика з пораненням на обличчі з синьо-жовтою нашивкою на рукаві на тлі понівечених обстрілом будівель. «Дніпро: біль, смуток, гнів», – йшлося у дописі.
«SMM-зашквар у твіттері Верховної Ради. Зробили твіт про Дніпро, проілюструвавши несправжнім фото “дитини”, згенерованим штучним інтелектом. У коментарях – масове обурення (і я його розумію, бо така “комунікація” невчасна, шкідлива і шкідницька)», – прокоментувала допис українська журналістка Олена Дуб.
Через скандал твіт видалили.
Як свідчать скриншоти допису, у коментарях користувачі обурювались ілюстрацією через те, що існує «достатньо справжніх фото», щоб показати трагедію, що таке зображення «формує думку про підробку і несправжність цього горя» і спонукає людей думати, що й справжні фото обстрілів теж є підробленими. Така ситуація може зашкодити нашому інформаційному фронту і дати привід ворожій пропаганді звинувачувати нас у розповсюдженні неправдивої інформації.
Ілюструємо розумно
Сьогодні в арсеналі медійників великий вибір можливостей для візуалізації контенту. Це і фото, відео, інфографіка, комікси, карикатура, плакати, анімація, меми, скріншоти, а віднедавна ще й роботи, що генерує штучний інтелект.
Візуальна привабливість медіатекстів здатна зробити їх більш цікавими для аудиторії, що дуже важливо в умовах інформаційної боротьби. Доведено, що гарні ілюстрації сприяють поширенню контенту в соцмережах.
Втім, як ми бачимо, до використання кожного з цих засобів візуалізації треба підходити розумно. Маємо пам’ятати, що якість журналістського продукту – запорука міцності нашого інформаційного фронту.
У синтезі з хорошим текстом грамотна ілюстративна складова робить медіаконтент потужною зброєю. Натомість неякісне використання засобів візуалізації може призвести до зворотного ефекту – дезорієнтувати українців і зіграти на руку нашим ворогам.
Зрозуміло, що готувати карикатуру або анімацію до кожної замітки нереально в умовах щільного потока інформації. Це порада, скоріш, для великих форматів. Але варто принаймні перевіряти походження тієї чи іншої світлини та не використовувати у роботі “симпатичні” фото тих, хто безжально зламав нам життя.
(Матеріал створений за сприянням CFI).
Ірина Авраменко
