Психологиня Ростислава Пекарюк: щоб допомогти колегам у кризі, спочатку треба «одягти маску на себе»

Як ти почуваєшся? Це запитання кожному варто задавати собі щодня і аналізувати свій психоемоційний стан, щоб вчасно розпізнати емоційну кризу і зменшити вплив стресу на психіку у нинішній непростий час. А ще – варто звертати увагу на своє близьке оточення, щоб вчасно підтримати рідних, друзів чи колег.

Як це зробити? Про це йшлося на вебінарі «Як розпізнати працівника в кризі й допомогти», який відбувся на платформі НСЖУ. Спікеркою вебінару була Ростислава Пекарюк – психологиня, психотерапевт у методі позитивної психотерапії, арттерапевт, травматерапевт, коуч здоров’я, консультантка у методі бодинамики.

Модератор вебінару, координатор Київського Центру журналістської солідарності НСЖУ Ілля Суздалєв розповів про те, що серію психологічних вебінарів НСЖУ започаткувала ще з грудня з метою надання психологічної підтримки журналістській спільноті.

– Журналісти через специфіку професії постійно працюють з великими обсягами інформації, з важкими, проблемними темами, водночас переживаючи різноманітні особисті ситуації, тож потребують психологічних порад. Ми вже говорили про професійне вигорання, про розлуку з близькими, про психологічні травми, про те, як виховувати дітей у цій складній ситуації. Сьогодні теж важлива тема, особливо актуальна для керівників медіа, яких сьогодні немало на нашому вебінарі, – зауважив Ілля Суздалєв, також поінформувавши про широкий спектр підтримки, яку надають медійникам Центри журналістської солідарності НСЖУ.

Нині, коли стресові ситуації практично для кожного стали скоріше нормою, ніж винятком, дуже важливо контролювати свій психоемоційний стан, і стежити за психоемоційним станом близьких і колег, аби вчасно їх підтримати у кризових ситуаціях, переконана Ростислава Пекарюк.

– Ми живемо у непростий час, коли світ пронизаний викликами. У вас, журналістів, як і у нас, психологів, поле непросте, бо ви дотичні до всього спектру інформації постійно працюєте в інформаційному полі, а багато хто – ще й у гарячих точках. Ви багато чого через себе пропускаєте, тож треба навчитися справлятися і з своїми власними викликами, і з тими, які ви в силу своєї професії опрацьовуєте. Але щоб допомогти колегам, які опинилися в кризі, вам спочатку треба одягти «маску на себе»: коли ми допомогли собі впоратися з кризою, тільки тоді можемо допомагати іншим. І коли ми обізнані з інформацією про кризу, тоді вона не така страшна для нас, – підкреслила Ростислава Пекарюк.

За її словами, криза – це стресова, травматична подія, яка здається неконтрольованою, коли все йде не так, і коли не можеш собі дати ради. Разом з тим – це усвідомлення шляху переживання травми, прийняття її чи ні, якісний перехід з одного стану в інший, переламний етап у житті особистості.

Також не кожна психотравмуюча ситуація призводить до кризи. Тріада, яка формує кожну кризу – дисбаланс, тимчасовість та внутрішня здатність рухатися вперед чи назад. Отже, емоційна криза завжди змушує прийняти рішення.

Звісно, стан кризи у людини оточуючі не завжди можуть помітити, адже вона може виконувати звичні функції, а тим часом переживати всередині. Іноді нелегко побачити, що людина переживає кризу, якщо вона мовчить. Тут може стати в нагоді досвід попереднього спілкування, порівняння – якою людина була раніше, і які зміни помітні зараз. І все ж за низкою ознак можна розпізнати кризовий стан.

Симптоми кризи:

-порушення картини сну: деякі люди відносно швидко засинають, але вночі прокидаються, або сон не приносить бажаного відпочинку;

-можуть порушуватися апетит і травлення, загострюватися хронічні хвороби;

-люди, які не відвідували лікарів до моменту кризи, починають знаходити в себе різні захворювання і активно лікуватися;

-фізична та психічна втома без видимих причин, апатія, млявість відчуттів, мігрені тощо;

-розлади функцій уваги та пам’яті;

-відчуття тривоги, гніву, сорому, провини, депресивні стани тощо;

-нав’язливі думки та активізація примітивних захисних механізмів особистості;

-високий рівень тривожності.

– Іноді реакція на подію може нести більшу шкоду, ніж сама подія. А страх перед важкістю проблеми може бути наскільки сильним, що коли криза досягає свого піку, у людини не залишається психічних ресурсів, – каже Ростислава Пекарюк.

Як розпізнати, що людина в кризі:

-слухати, щоб зрозуміти людину та її проблеми;

-спробувати побачити світ людини так, як вона його бачить;

-розпізнавати та визнавати почуття іншого, не маючи такого ж досвіду и емоцій.

– Коли в людини надто багато емоцій – спробуйте зменшити цю емоційність, звертаючись до логіки свого візаві та повертаючи людину у «тут» і «зараз», – радить Ростислава Пекарюк.

Що може допомогти

-у сфері здоров’я – дихальні вправи, вправи на стабілізацію, сон, йога, басейн, відпочинок, прогулянки, велопоїздки, пробіжки тощо,

-у сфері стосунків – це довірливе спілкування з колегами, членами родини, близькими та друзями, консультація психолога тощо,

-у сфері діяльності – це улюблена робота, зміна діяльності, волонтерство, хобі, генеральне прибирання. І, звісно, пошук шляхів вирішення проблеми: зробити те, що залежить від вас і відпустити решту.

Тобто спектр рекомендацій досить широкий. Однак не завжди просто втілити навіть найкращі поради психолога, адже все залежить від індивідуального психоемоційного стану. Тож і підхід до всього має бути індивідуальний. Скажімо, в колективі є екстраверти, яким допоможе те, що вони виговоряться. А є інтроверти, для яких найкраща допомога – не чіпати їх у їхніх особистих переживаннях, якщо вони не готові або не хочуть відвертої розмови.

Втім, для стресових і кризових станів спілкування є дуже важливим. Головне, щоб воно було ненав’язливим, і в той же час щоб люди відчували підтримку.

Як ненав’язливо підтримати один одного:

-ходити один до одного в гості, якщо це можливо, якщо ні – спілкуватись хоча б дистанційно;

-запровадити або відновити практику родинних чи офісних емоційно позитивних ритуалів, приміром спільного кавування чи прогулянок, навіть короткотривалих;

-співати – це дуже добре знімає емоційне напруження, і цей метод підсвідомо люди використовували здавна;

А ще – не забувати про відпочинок, про відпустку. За словами психолога, у нинішній час нею особливо не треба нехтувати, аби до існуючих травматичних проблем не додалося професійне вигорання. До того ж, каже вона, бажано не обмежуватися одним тижнем, а брати відпустку хоча б на два тижні.

І, зрештою, не варто нехтувати такими елементарними речами, як можливістю викричатися, побити тарілки чи повправлятися з боксерською грушею.

Нагадаємо, Центри журналістської солідарності – це ініціатива Національної спілки журналістів України, що реалізується за підтримки Міжнародної та Європейської федерацій журналістів, а також ЮНЕСКО. Вона покликана допомагати представникам медіа, що працюють в Україні під час війни. Центри діють у Києві, Львові, Івано-Франківську, Чернівцях, Запоріжжі, Дніпрі та надають журналістам організаційну, технічну, юридичну, психологічну й інші види допомоги.

Контакти Центру журналістської солідарності у Києві – 050 680 52 04 (Ілля Суздалєв, координатор Київського центру), адреса: вул Хрещатик 27-а.

Про ЮНЕСКО.  

ЮНЕСКО є спеціалізованою установою ООН з питань освіти, науки і культури. Вона робить внесок у мир та безпеку, сприяючи міжнародній співпраці в освіті, науці, культурі, комунікації та інформації. ЮНЕСКО сприяє обміну знаннями та вільному потоку ідей для прискорення взаєморозуміння. Вона є координатором Плану дій ООН щодо безпеки журналістів і проблеми безкарності, який спрямований на створення вільного та безпечного середовища для журналістів і працівників ЗМІ, зміцнюючи таким чином мир, демократію та сталий розвиток у всьому світі. ЮНЕСКО тісно співпрацює зі своїми партнерськими організаціями в Україні для надання підтримки журналістам на місцях.

Використані терміни та подання матеріалу в цій публікації не є висловленням будь-якої думки з боку ЮНЕСКО щодо правового статусу будь-якої країни, території, міста чи району або їхніх органів влади, так само як і ліній розмежування й кордонів.

Автор несе відповідальність за вибір і представлення фактів, що містяться в цій публікації, а також за висловлені в ній думки, які не обов’язково відповідають позиції ЮНЕСКО та не покладають зобов’язань на Організацію.

Інформаційна служба НСЖУ