Досвідом виживання медіа в умовах війни і економічної кризи поділилася керівниця «Володимирецького вісника»

«Якщо ми в бурхливій річці знаходимо для себе дощечку, то маємо за неї вхопитися і виплисти», – за такими принципами живе від 24 лютого 2022 року головна редакторка видання з Рівненщини «Володимирецький вісник» Людмила Босик.

«Зараз на всіх іде величезне навантаження, і щоб не вигоряти, залишатися в професії, треба шукати якісь варіанти, знаходити баланс, шукати нові підходи до збереження видань і робити їх потужнішими, – наголошує голова НСЖУ Сергій Томіленко. – Головне для нас – пройти найважчий період, коли ведуться гарячі воєнні дії, підтримати наших читачів, підтримати Україну. Стійким буде те медіа, де стійким є редактор – лідер, який не опускає рук, який працює, як би не було складно. Адже саме редактор найбільше відповідальний за успішну роботу редакції».

Саме таким лідером неочікувано для себе стала Людмила Босик з «Володимирецького вісника» з Рівненщини, коли раптово мусіла заступити на посту редактора видання Сергія Скибчика, котрий став на захист України зі зброєю в руках.

Як вона сама каже: «Ніколи в житті за свої 48 років не була я настільки в заподіяному війною дискомфортному середовищі, як оцих півтора року. Але цей дискомфорт настільки мене мотивував що, напевно, і енергії, й ідей, і завдань, які перед собою ставила і виконувала, у мене теж за все життя, мабуть, не було. Якщо ми в бурхливій річці знаходимо для себе дощечку, так маємо за неї схопитися і виплисти. Тому війна для мене особисто – це нагода і потреба вижити, прогресувати і все-таки наблизити Перемогу».

Своїм суто жіночим колективом у «Володимирецькому віснику» зуміли не втратити тираж, знаходити і втілювати в життя нові проєкти, які допомагають підтримувати економіку газети. Вдячні в редакції і за підтримку, надану Національною спілкою журналістів України.

При цьому вона акцентує: «Дуже відчутно підтримують нас Національна спілка журналістів, обласна організація НСЖУ, колеги. Така підтримка з боку Сергія Томіленка, голови облорганізації НСЖУ Дмитра Тарасюка мотивує до ще активнішої роботи, до пошуку нових джерел фінансування, до участі в донорських і партнерських програмах. Бачу, наскільки Національна спілка журналістів саме у воєнну пору активізувалась і об’єдналась. І ми не маємо допустити, щоб це було втрачене. Ми дуже потужна сила!».

Про все це Людмила БОСИК говорила під час вебінару, організованому і проведеному Національною спілкою журналістів України за підтримки Fondation Hirondelle та IRMI, Україна. Наводимо текст її виступу.

Ми не мали права зійти з дистанції

Наш «Володимирецький вісник» – це регіональне видання з накладом плюс-мінус 3000 примірників. З початком повномасштабного вторгнення роійської армії в Україну, на другий день великої війни наш редактор Сергій Євгенович Скибчик та мій чоловік-військовий вже були в теробороні. І я, працюючи журналісткою, після того, як нашвидкоруч мені були передані справи, опиняюся на місці редактора.

Спочатку в нашій жіночій команді пробивалася паніка – яка, мовляв, газета, коли така війна надворі? Потім зібралися і сказали собі: «Ми не маємо права зійти з дистанції. По-перше, як тільки покинемо цю роботу, ми помремо від паніки. По-друге, якщо наш редактор пішов воювати, то, як мінімум, ми не маємо права його підвести, наше підприємство має працювати!».

Яким був цей рік? Це був один суцільний кадр боротьби, який, думається, був у багатьох колег.

Ми не пропустили жодного номера. Вже 3 березня 2022 року вийшов перший воєнний номер, у якому були унікальні коментарі подій перших осіб – місцева влада і влада громад. Це була гаряча інформація, фактично інструкції, як діяти в різних ситуаціях, де бомбосховища і т.д., що була дуже потрібна в перші дні вторгнення. До речі, з цим номером ми взяли участь у конкурсі НСЖУ «Журналісти – важливі!».

Як газета з цією інформацією їхала до людей – інша справа, це вже питання до «Укрпошти». Скажу тільки, що були села, де й за два тижні газета не була доставлена.

Затягнули пояси, і я почала шукати джерела додаткового фінансування

Ми всі маємо розуміти, що редакція, за великим рахунком, у становищі, що не гірше і не краще будь-якої іншої установи, яка сьогодні на межі виживання. Чому? Тому, що ми не бюджетники, де прийде кінець місяця і нам впадуть гроші на зарплату.

Маю 20-річний досвід роботи в бюджетній установі, і тільки коли прийшла в редакцію, я ніби прозріла, що гроші не приходять просто так, їх треба заробити. Саме в редакції прийшло розуміння, що слово «зарплата» розшифровується, як заробітна, тобто зароблена плата. І в редакції упевнилася, що ми маємо можливість їх заробляти.

За перший тиждень вторгнення росіян в Україну 90 відсотків наших рекламодавців скасували замовлення на рекламу, а це – левова частка того, з чого живе газета. На щастя, дуже мудро було зроблено нашим керівником Сергієм Скибчиком: кілька попередніх років, коли приходили гроші від передплати, сума розбивалася на шість місяців і клалася на депозити. Тобто ми на півріччя мали депозит 40 тисяч гривень. Отже фактично фінансова подушка на випадок форс-мажору у нас була.

 Однак ми розуміли, що коштів на зарплату немає. У нас є мобілізований працівник – редактор, якому на той час треба було згідно із законом виплачувати заробітну плату. Нас залишалося в штаті шестеро людей, тож на зарплату з податками потрібна була чимала сума. Порадившись, затягнули пояси і перейшли всі на мінімалку. А я почала шукати джерела додаткового фінансування.

Європа та світ саме почали надавати різні фінансові допомоги Україні, і я почала пошук інформації стосовно партнерства. Натрапила на посольство США, де йшлося, що може бути надана фінансова підтримка для діяльності редакції, якщо редакція належним чином це обґрунтує.

Досвіду написання заявки не було, але стали в пригоді знання, отримані в магістратурі Львівської політеху, в Академії сучасного політика, на курсах і тренінгах. З написанням першої нашої заявки я впоралася, довела, що ми як газета прикордонної зони в умовах військової агресії потребуємо допомоги.

Я прописала, що нам потрібно обладнання, а насамперед – нам були потрібні кошти. І вже 1 квітня 2022 року нам прийшов перший транш у сумі 1000 євро. Це була суттєва допомога на заробітну плату.

Нас виручають гранти. Участь в грантових програмах можлива і корисна для всіх

Якщо один раз вдалося отримати грант, чому не вдасться далі? Я почала моніторити абсолютно все, попідписувалась на всі розсилки, щоб оперативно могла це бачити. Було не просто, адже я залишалася єдиним журналістом і мала наповнювати сторінки матеріалами. Тож вдень працювала, вночі писала заявки.

Далі на сайті УАМБ вийшла на проєкт «Влада, громада, газета», і під реалізацію проекту ми отримали транш 50 000 гривень. У ході реалізації проєкту на нашому сайті Володимирець.City ми організували комунікаційний майданчик – створили Google форму, активно запустили наші месенджери в соцмережах, Інстаграмі, Фейсбуці, дали адреси електронної пошти розробили QR-коди тощо. Люди через усі ці джерела могли до нас звернутись із будь-якою проблемою, ми відповідно її вирішували з відповідальними особами, публікували. Це спрацювало на всі 100 відсотків, а то й більше.

Люди могли вкинути свій лист із запитанням у спеціальну скриньку, які ми розставили в місцях продажу газети, нас перепиняли на вулиці і просили вирішити їхнє питання. І ми старалися вирішити, дати роз’яснення.

Проєкт налагодив комунікації з владою, з терцентром, управлінням соцзахисту, поліцією, рекрутинговими та іншими місцевими структурами.

Це була командна робота всієї редакції, практика тієї незворотності, коли ти забуваєш про те, що втомлений, що виснажений, але ти розумієш, що в тебе купа завдань, маєш вирішити, допомогти. Зате відходять на другий план паніка і стреси.

І тепер ось днями отримали повідомлення від УАМБ про надання фінансової підтримки на реалізацію проєкту протягом чотирьох місяців. Маємо в планах провести низку заходів, де постараємось знайти вирішення резонансних для нашого регіону проблем.

Ми чітко розуміємо, що гроші нам дають н6е для проїдання, а щоб принести користь громаді. І другий грант від УАМБ, думаю, ми отримали тому, що там побачили хороші результати використання наданих коштів.

Брали участь в програмі мережі АБО – демонстрували редакцію донорам і нам надали можливість написати заявку на грант на необхідне обладнання є в умовах кризи, в умовах воєнного стану. І тут я хочу сказати: якщо вам не ставлять обмеження в сумі, це означає, що не відмовляйте собі ні в чому, пишіть все, що вам потрібно.

В цій заявці ти прописуєш, що потрібно для редакції і як це буде використовуватися, тобто треба показати ефективність на виході, що твоя цільова аудиторія отримає результат – сучасний, крутий, результативний контент.

Цього разу в мене вийшла заявка на 8,5 тисяч євро, і її підтримали. Сказати, що це була радість – значить, нічого не сказати. Ми отримали Eco Flow станцію, маємо два потужних моноблоки 27 дюймів з USB клавіатурою і мишкою, чотири кармани по чотири терабайти кожен, сервер. І все це успішно працює в редакції, не раз виручало нас у складних ситуаціях. Кажу про це не для того, щоб похвалитися, а щоб донести до всіх: участь у грантових програмах можлива і корисна.

Як шукати грантодавців?

Для початку в Google задаємо пошук, приміром, «гранти для медіа, які установи надають гранти для медіа». За таким запитом мені, наприклад, викинули, що серед грантодавців є Українська асоціація медіа бізнесу. До речі, у них є календар подій і можна подивитись, що вони пропонують, наразі є перепосилання на донорську підтримку, на заявку «ЄС підтримує журналістські розслідування», виділивши на проєкт 100 000 євро.

Будь ласка – заходьте на той сайт, дивіться, переходьте, пробуйте!

Далі – Гранти 2023 для ЗМІ. Будете гортати сторінки, і вам викине все, що пов’язане з грантами, є форми для заповнення заявок. Так само Великі інфраструктурні гранти – House of Europe. Заходите на цей сайт (вони, до речі, є в Фейсбуці), і вам одразу пишуть новини щодо грантів для спеціалістів культури. (До речі, якщо зустрічаєте в заявках програм, котрі даються для фахівців культури, то маєте розуміти, що ЗМІ підходять під цю категорію). Там одразу є всі ці настанови: як взяти участь, що потрібно для участі, які є документи При цьому важливо слідкувати за дедлайном – коли закінчується прийом заявок.

Спробуйте, якщо вам це цікаво, задати у пошуковику «Гранти», і ви знайдете багато закладок. Підписуйтеся на розсилку, адже ви не зможете цілодобово сидіти і вишукувати підходящі вам заявки. Коли ви підпишетеся на розсилку, на вашу електронну пошту постійно приходитимуть повідомлення, і ваша справа – їх відкрити, прочитати, прозондувати те, що безпосередньо підходить вам і наскільки у вас вистачить сил це реалізувати.

Повірте: гранти дають не по блату. Вони доступні всім

Нещодавно одні з колег скептично сказали: «Та й що там гранти?! Я якщо ти не домовишся із керівником, толку не буде. Дають одним і тим же!». Так я вам скажу, що й перша репліка, і друга – абсолютно помилкові!

Якщо ви прописуєте концепцію, і донор бачить, що ви чітко розумієте, чого ви бажаєте і ви бачите продукт, ви це все правильно прописуєте відповідно вам даються кошти. У нас в Україні лежить дуже багато європейських і світових коштів, тож не давайте цим грошам пропасти, беріть їх і використовуйте. Грантодавці розуміють українців і спрощують форми подачі. Якщо взяти 10 пропозицій грантових заявок, то тільки дві будуть англомовної форми, решта буде україномовна.

Вкотре кажу: я готова допомогти тим, хто потребує якихось роз’яснень, допомоги на старті. Звертайтеся! Не позиціоную себе, як така вже там левиця в грантовій діяльності, але, з огляду на те, що маю кілька успішних заявок, рада ділитися своїми знаннями з колегами.

Кілька тисяч доходу щомісяця дає сублімація. Повертається реклама

Кілька років тому наш редактор Сергій Скибчик закупив сублімаційне обладнання, і тепер у нас є своє виробництво. Наприклад, кухлики, які в інтернеті продають за великі гроші, ми робимо за нормальну ціну. Також робимо футболки, еко-торби, тарілки, мисочки – тобто будь-який дизайн, що фотоапарат побачить, дизайнер зробить. При цьому використовуємо спеціальні сублімаційні фарби, які не линяють.

Варто сказати, що за п’ять місяців цього року ми заробили 18 000 гривень.

На той час, коли це обладнання купували (десь 2020 рік), воно коштувало близько 20 тисяч, тепер залежно від комплектації йдеться про 20 –30 тисяч гривень.

***

Реклама газетних послуг також зросла. Багато хто з рекламодавців думали, що під час великої війни ми не будемо виходити, тому переривали контракти з нами. Сьогодні, коли впевнилися, що ми не переривали вихід у світ, маємо вже фідбек – рекламодавці стабільно до нас повертаються і дякують, що в нас стабільні ціни на рекламу.

Ми не стрибаємо з одної цінової політики в іншу, і найбільше визнання цієї роботи, що днями нам заплатили 12 000 гривень за рекламу в кожному номері «Володимирецького вісника» до кінця року. Тепер відчуваємо ще більшу відповідальність перед читачем і рекламодавцями.

Ремарка насамкінець.

Нещодавно під час спілкування з представницею Нацради України з питань телебачення і радіо в Рівненській області Лілією Гринюк поставила їй запитання: «Чому офіційні засоби інформації настільки обклали обмеженнями і правилами? Чому сайти-сміттярки, різні інстаграмні, соцмережні сторінки, які задля збільшення переглядів безсоромно крадуть інформацію, мають повну свободу дій? Чому не беруться на контроль сайти органів самоврядування, коли вони позиціонують себе, як ЗМІ?».

Хочуть, щоб офіційні засоби масової інформації сиділи мовчки і не рипнулися? Але ж ми пам’ятаємо, що від нашої інформації залежить багато чого: і життя, і розвиток та репутація громади. І ми будемо рипатись, бо ми – журналісти, люди самодостатні, і ми будемо відстоювати наше вільне право на інформацію.

Вебінар НСЖУ провела за підтримки швейцарської некомерційної організації Fondation Hirondelle та Інституту регіональної преси та інформації (IRMI, Україна) в рамках проєкту «Підвищення стійкості українських медіа», що фінансується Swiss Solidarity.

Ольга Войцехівська для сайту НСЖУ