Дніпропетровська обласна організація Національної спілки журналістів
З Дніпра репортери їдуть на фронт, тут випускають газети для прифронтових сіл, звідси виходять в радіо та телеефір
Сьогодні від Дніпра до лінії фронту – менше ста кілометрів. Майже щодня місто зазнає нищівних ударів ракетами, керованими авіабомбами та «шахедами». Але саме тут в одній точці сходяться маршрути репортерів з України та всього світу, саме тут працює Центр журналістської солідарності Національної спілки журналістів України, що координує їх роботу, надає допомогу в критичних ситуаціях, допомагає вирішити безліч професійних проблем. Тож розповіддю про місто та про Центр продовжуємо серію публікацій про роботу журналістів у прифронтових регіонах та про таке непересічне явище для сучасних медіа під час війни, як Центри журналістської солідарності в Україні. (Розповідь про Запоріжжя читайте тут https://nsju.org/publikaczi%d1%97/dyhannya-rakety-ni-z-chym-ne-porivnyaty-cze-dyhannya-smerti/).
Ракети, КАБи, дрони: під яким небом живе Дніпро та Дніпропетровщина
Дніпропетровська область нині – прифронтовий регіон. Фронт наблизився до адміністративних меж області, в окремих місцях – це кілька кілометрів, а в окремих – вже сотні метрів. На деяких же ділянках фронту росіяни намагаються прорватись на територію самої Дніпропетровщини. Тож якщо рік тому через наближення фронту до регіону евакуювались мешканці донецьких Покровська та Мирнограду, до яких від Дніпра майже 200 кілометрів, то нині вже Межівська громада Дніпропетровщини, що на кордоні з Донеччиною, фактично стала зоною фронту. Новопавлівка, сусіднє село з Межовою, практично знищується щоденними ударами ворожих КАБів та дронів. Жителів прифронтових сіл Синельниківського району Дніпропетровщини примусово евакуюють до більш безпечних міст.
Навіть коротка хроніка останніх місяців яскраво свідчить про те, що сьогодні переживають жителі Дніпра та Дніпропетровщини.
4 квітня. Російський ракетний удар по Кривому Рогу. Загинули 20 людей, з яких 9 – діти, понад 60 людей поранено.
24 червня. Удар росіян по Дніпропетровській області балістичними ракетами. У Дніпрі загинула 21 людина, понад 300 – постраждали. У місті Самар цього дня унаслідок ворожого удару загинули двоє людей.
19 липня. Наймасованіша атака на Павлоград ракетами та безпілотниками. Понівечені 9 багатоповерхівок, приватна оселя, навчальний заклад, пожежна частина.
26 липня. Потужний комбінований удар по Кам’янському та Дніпру ударними безпілотниками, балістичними та крилатими ракетами, артилерією – по Нікопольщині. Четверо людей загинуло. В обласному центрі ракета влучила у житловий будинок.
29 липня. Ракетний удар по території медичного закладу у Кам’янському. Загинули троє людей, серед яких – вагітна жінка, 22 – постраждали.
У Дніпрі та Дніпропетровській області немає місць, де війна щодня не приносила б трагедію. Міста Нікополь і Марганець – у зоні постійного ураження – окупанти використовують територію тимчасово окупованого Енергодару, де розташована Запорізька атомна електростанція, для артилерійських обстрілів та запусків дронів.
Інтенсивність ракетних атак по Дніпру і Кривому Рогу лише зростає, небо майже щоночі заповнене ворожими безпілотниками. 28 червня Силам оборони України вдалося перехопити біля Дніпра керований авіаційний боєприпас (КАБ) із реактивним двигуном «Грім-1». Нищівних ударів зазнають енергетичні та промислові підприємства, дрони та ракети знищують цивільні об’єкти.
В цих умовах та за таких обставин журналісти в Дніпрі та на Дніпропетровщині працюють щодня, випускаючи газети, готуючи телевізійні репортажі, ведучи мовлення в радіоефірі та в онлайн-медіа. При цьому саме в Дніпрі зарубіжні журналісти з багатьох країні світу готуються до виїзду безпосередньо у фронтову зону чи можуть змонтувати оперативні матеріали, повертаючись із лінії зіткнення або безпосередньо фронтової зони.
Як працюють журналісти в місті та області
Літо 2025-го року для місцевих журналістів, як і для всіх жителів області, стало найнебезпечнішим за весь час повномасштабної війни.
17 квітня ворожий БпЛА влучив у будинок дніпровської тележурналістки Ірини Дмитрієвої. Лише дивом жінка з дітьми вціліла. Але дім практично повністю зруйновано.
В квартирі журналістки медіахолдингу «Наше місто» Дарини Сухоніс уже вчетверте за час повномасштабного вторгнення довелося вставляти скло у вибиті вікна.
– Чесно, це якесь пекло. Не передати ніякими словами, що відчуваєш, коли прилітає поруч… – коментує Дарина Сухоніс. – Єдине щастя – ми і коти всі живі. Даю котам заспокійливе…
Більше тридцяти журналістів постраждали та мали зруйноване житло після ворожих обстрілів та прильотів. Центр журналістської солідарності надав в усіх цих випадках допомогу колегам.
Попри все медіа в області працюють. Та ж Дарина Сухоніс, попри постійне пошкодження житла, не лише не виїхала, а активно працює, бере участь у професійних конкурсах, нещодавно стала однією з призерок номінації «Краща журналістська робота на військово-патріотичну тематику» імені Рема Суворова в конкурсі Дніпропетровської обласної організації НСЖУ.
– Працівники редакцій місцевих медіа долають неймовірні труднощі, щоб доставити правдиву інформацію людям, тож ми докладаємо всіх зусиль, аби вирішувати проблеми і допомогти їм щодня робити свою роботу, – каже координаторка Дніпровського центру журналістської солідарності НСЖУ Наталя Назарова.
У вже згаданій Межовій, яка тепер менше ніж за 20 км від фронту, редакція «Межівського меридіану» щотижня випускає газету, щодня оновлює сайт. Нещодавно, перебуваючи в селищі, з газетярами поспілкувався кореспондент британської «The Guardian» Люк Гарднер. Редактор «Межівського меридіану» Євген Хрипун розповів йому, що за останні місяці звільнилося двоє його колег, залишився він та ще один працівник редакції. Британський колега був щиро здивований та вражений, як такими силами можна випускати газету і робити її оперативною та фаховою.
«Газета виходить з 1930 року, майже сторіччя. Ми не пропустили жодного випуску. Тож і сьогодні, якою б жорстокою не була ця війна, не можемо собі цього дозволити. Це без пафосу, є відповідальність перед всіма, хто робив газету до нас», – сказав тоді Євген Хрипун колезі із «The Guardian».
У Нікополі ж, місті, де до війни проживало понад 110 тисяч мешканців, а тепер близько 60, і сьогодні наперекір щоденним обстрілам, як і двадцять років до цього, звучить голос радіо «Ностальжі 102,4 FM». Діапазон мовлення радіостанції – 70 км, а хвилі дістають населених пунктів Дніпропетровської, Запорізької та Херсонської областей. Також друком щотижня виходить газета «Південна зоря», працюють ще кілька інформаційних сайтів.
Ведучі новинних програм з літа 2022 року щодоби, з дня у день розповідають про обстріли, руйнування інфраструктури міста і району, житлових кварталів. Ведуться ці обстріли, як уже згадувалось, із захопленого ворогом Енергодара та прилеглих районів Запорізької області, розташованих на відстані чотирьох-шести кілометрів від Нікополя. Та й лінія фронту гримить боями зовсім близько, нагадуючи, який підступний і потужний у нас ворог.
За весь час повномасштабного вторгнення окупантів в Україну була лише одна коротка «заминка» в роботі радіостанції, в ніч з 8 на 9 березня 2023 року – під час чергового російського обстрілу міста снаряди влучили в приміщення радіостанції.
– У будівлю влучив снаряд. Знесло покрівлю, і там, де розташовані наші апаратні, мають працювати ведучі, даху не стало. Якщо ефірне обладнання ще можна було полагодити, то монтажне було знищене повністю. Уламками пошкодило дороговартісний кабель, який іде до антени з передавача. І ще стало зрозуміло, що коли піде дощ, нашу апаратуру буде знищено остаточно, – згадує той важкий для редакції день керівник радіо «Ностальжі 102,4 FM» Валерій Терещенко.
Сума завданих збитків від того обстрілу становила 667 тисяч гривень, або ж майже 20 тисяч доларів – сума непідйомна для невеликої провінційної редакції. Оперативно відреагувала Національна спілка журналістів України – за клопотанням Дніпропетровської обласної журналістської організації та Центру журналістської солідарності надала екстрену підтримку за рахунок коштів Міжнародної федерації журналістів. Запорізькі колеги-радійники, коли дізнались про біду, віддали свій резервний кабель. Без цієї допомоги, наголошує Валерій Терещенко, увімкнути радіо було майже неможливо. Тож, голос «Ностальжі 102,4 FM» продовжив впевнено звучати в радіоефірі.
Центр журналістської солідарності: безпекова, творча, психологічна допомога
Про сам Центр журналістської солідарності у Дніпрі варто розповісти окремо – його робота сьогодні відзначається багатьма журналістами та медіаекспертами.
Місто-мільйонник Дніпро залишається ключовим логістичним та координаційним центром для роботи ЗМІ, зокрема – іноземних. Звідси зручно організовувати виїзди до наближених до лінії фронту східних територій, до районів, які потерпають від обстрілів, показувати для всього світу наслідки ракетних атак, історії евакуйованих, роботу рятувальників, медиків, волонтерів.
Центр розташований в самому середмісті Дніпра. Журналісти знають, що сюди завжди можна звернутись за допомогою у вирішенні технічних, безпекових чи будь-яких інших проблем. Тут допоможуть з контактами, координацією, проконсультують з усіх питань, у тому числі щодо акредитації від Міноборони. Центр надає свій коворкінг для журналістів з будь-яких видань та будь-якого регіону – він обладнаний ноутбуками, оргтехнікою, забезпечений безперебійним інтернетом, генератором, зарядною станцією EcoFlow. Тож можна працювати і за відключеного енергопостачання, що, на жаль, є досить звичною для України ситуацією.
Безпекові ризики – сьогодні головні ризики для журналістів в Україні. Тож саме цей напрямок є одним із пріоритетних в роботі Центру. Журналісти під час виконання редакційних завдань мають бути максимально захищеними, причому за війни такої інтенсивності це має бути захист за найсучаснішими стандартами. Тож всім працівникам медіа добре відомо, що Центр надає у безкоштовне тимчасове користування сертифіковані бронежилети, шоломи та аптечки, що тут можна пройти тренінги з безпеки та домедичної допомоги.
Створений у липні 2022 року, Центр, на жаль, має досить обмежені можливості – лише двох штатних працівників – це Наталя Назарова та Світлана Іотова. Але всі медійники в Дніпрі та інших містах області знають, що дівчата працюють не в режимі «з 9-00 до 18-00», а зовсім інакше – «телефонуйте, коли ми можемо знадобитись». Знають і те, що для цих дівчат немає маленьких чи великих проблем – якщо це потребує вирішення, його треба знайти. Скажімо, знімальній групі Нідерландської телерадіокомпанії NOS (NederlandseOmroepStichting), яка виїжджала на лінію фронту на межі Дніпропетровщини та Донеччини, на сьому ранку потрібні були аптечки для всієї групи та комплект захисного спорядження – усе знайшли і надали.
У польського фотожурналіста-фрілансера Себастьяна Плохарського, який висвітлює війну в Україні, писав для польських видань Newsweek Polska, oko.press, Gazeta Wyborcza та знімав для ВВС документальні фільми про війну, під час однієї з поїздок до Торецька вийшла з ладу система кріплення та амортизуючих прокладок на захисному шоломі, і він перестав триматись на голові. У Центрі миттєво зреагували на ситуацію і шолом журналістові замінили.
– Після кожної ракетної атаки по Дніпропетровщині ми передовсім з’ясовуємо, чи усе в порядку із медійниками, – каже координаторка Центру Наталя Назарова. – На жаль, лихо не оминає наших колег. Внаслідок обстрілів – розбиті вікна, пробиті дахи… Ми реагуємо на кожен випадок, підтримуємо і за можливості, допомагаємо кожному.
Дніпровський ЦЖС також працює в умовах підвищеного ризику. Тричі ворожі ракети влучали буквально за квартал від Будинку журналістів.
Загалом вся робота центрів журналістської солідарності в Україні під час війни – унікальне явище. Потреба в такому явищі була об’єктивною та природньою: за масштабом, інтенсивністю, кровопролитністю такої війни протягом багатьох десятиліть у світі не було. Відповідно, не було і досвіду організації роботи медіа за таких умов.
За вирішення проблеми взялась Національна спілка журналістів України, ініціювавши створення мережі ЦЖС. Ініціатива була реалізована у співпраці з Міжнародною та Європейською федераціями журналістів, ЮНЕСКО та за підтримки народу Японії з метою допомоги медійникам, які працюють в Україні під час війни. Перші три центри журналістської солідарності були відкриті у квітні 2022 року в західній Україні – у Чернівцях, Івано-Франківську та Львові, через три місяці мережа поповнилась Центрами у Запоріжжі та Дніпрі, пізніше відкрився центр у Києві. А після реорганізації з’явився центр у прифронтовому Харкові, а Львівський та Чернівецький – злилися в об’єднаний Західноукраїнський ЦЖС. Так запрацювала мережа з шести центрів по всій Україні.
Однак сьогодні вже очевидно, що цей досвід потребує масштабування, виведення роботи центрів на новий рівень. Той же Дніпровський центр в мережі центрів по Україні є по-своєму унікальним – більше ніде, як тут, не сходиться стільки маршрутів та точок перетину медійників, фрілансерів, документалістів, фіксерів. Саме Дніпро для багатьох журналістів є тим останнім форпостом, звідки вони виїдуть в зону бойових дій. І виїхати слід максимально підготовленими, убезпеченими та впевненими в собі. Для цього й потрібна увага до роботи центрів і з боку української Спілки журналістів, і з боку міжнародних партнерів.
У своєму репортажі кореспондент Крістіан Пауве зі вже згаданої нідерландської телерадіокомпанії NOS яскраво показав реалії війни в Україні. І прокоментував їх словами: «Сподіваюся, Європа бачить, що тут сьогодні відбувається». Те, що «тут сьогодні відбувається», є реаліями роботи та життя українських журналістів…
Довідково:
Центри журналістської солідарності – це мережа безпечних хабів для журналістів, створена у 2022 році Національною спілкою журналістів України у партнерстві з Міжнародною та Європейською федераціями журналістів. Ключовим партнером мережі є штаб-квартира ЮНЕСКО. Центри діють у шести регіонах – Київ, Запоріжжя, Харків, Дніпро, Львів, Івано-Франківськ. Вони надають медіафахівцям захисне спорядження (бронежилети, шоломи, аптечки), техніку, консультації з безпеки, юридичну та психологічну допомогу, а також простір для роботи. За останні понад два роки понад 2400 журналістів скористалися послугами Центрів. Серед них – українські та іноземні кореспонденти, зокрема з Le Monde, Süddeutsche Zeitung, Daily Mail, SVT, RFE/RL та інших провідних медіа.
Центри стали ключовою інфраструктурою для безпеки журналістів у зоні війни та прикладом міжнародної солідарності у захисті свободи слова.
Як знайти центри журналістської солідарності?
Центри розташовані за такими адресами:
- у Києві – вул. Хрещатик 27-а, телефон: 050 680 52 04 (Ілля Суздалєв);
- у Львові – вул. Соломії Крушельницької, 5, 2 поверх; телефон: 097 907 97 02 (Наталія Войтович); точка присутності в Чернівцях – пр. Незалежності; 96, телефон: 068 286 37 06 (Володимир Бобер);
- у Івано-Франківську – вул. Січових стрільців, 25; телефон: 066 677 07 26 (Вікторія Плахта);
- у Запоріжжі – пр. Соборний; 152, телефон: 096 277 53 52 (Наталя Кузьменко, Валентина Манжура);
- у Дніпрі – вул. Старокозацька, 8; телефон: 050 919 84 79 (Наталя Назарова);
- у Харкові – телефон: 095 421 5477 (Ганна Черненко).
