Дніпропетровська обласна організація Національної спілки журналістів
Понад 200 медійників зібрав 21 квітня українсько-шведський онлайн-форум прифронтової преси «Журналістика як рятівний зв’язок у часи війни». Серед учасників – редактори, журналісти, видавці, медіаексперти, викладачі і студенти. Організаторами виступили Національна спілка журналістів України та Асоціація видавців шведських медіа (Tidningsutgivarna, TU).
Журналіст із Харківщини Василь Мирошник вийшов на зв’язок з автомобіля – це єдине безпечне місце в Золочеві, що за 15 кілометрів від російського кордону. Ірина Ситник говорила у бронежилеті й шоломі – зранку в її селищі знову «працювали» шахеди. Олександр Соломко щойно повернувся зі зйомки в Глухові, де російський рій дронів серед ночі атакував житлову вулицю – під час роботи журналісти тричі ховалися від FPV. Олександр Кульбака розповідав про школу в центрі Слов’янська, яку вранці зруйнували керовані авіабомби – ту саму, де колись навчалися його діти й онуки…
«Коли зникає місцева журналістика, люди залишаються без правди»
Відкриваючи форум, голова НСЖУ Сергій Томіленко нагадав про важливу роль шведських партнерів, які одними з перших підтримали українських журналістів у лютому-березні 2022 року.
– Перші п’ять бронежилетів, які Національна спілка журналістів України отримала після початку вторгнення, – це були бронежилети саме від Bonnier News, Gazeta Wyborcza Foundation та наших шведських друзів, – нагадав Сергій Томіленко. – Коли руйнується електрика, люди залишаються без світла – і ми відновлюємо енергетику. Коли руйнується лікарня, люди не можуть отримати допомогу – і ми відновлюємо медицину. Але коли зникає місцева журналістика, люди залишаються без правди, без доступу до зовнішнього світу, без інформації. Тому журналістика – це теж про виживання.
За даними голови НСЖУ, близько третини прифронтових редакцій – учасниць програми Frontline Press – без нинішньої шведської підтримки були б змушені суттєво скоротити вихід або припинити роботу взагалі.
Партнерство НСЖУ зі скандинавськими медіакомпаніями триває від початку повномасштабного вторгнення. У 2022 році було засновано Ukrainian Media Fund, який об’єднує медіаорганізації Швеції, Норвегії, Данії та Фінляндії. У листопаді 2025 року НСЖУ та Шведська спілка журналістів (SJF) розпочали 18-місячний спільний проєкт із реформування Спілки за підтримки Шведського інституту на суму 2 мільйони шведських крон (близько 180 тисяч євро).
«Людська гідність може зберігатися навіть у найскладніших умовах»
Президент Асоціації видавців шведських медіа Йохан Тауберт пояснив, чому скандинавські партнери послідовно підтримують саме локальну журналістику.
– Коли ви створюєте сенси і даєте людям відчуття нормальності, показуєте, що можливе інше життя навіть за таких обставин, – ви допомагаєте людям залишатися на зв’язку, – сказав пан Тауберт. – Ви нагадуєте їм про те, якою є людська гідність і що вона може зберігатися навіть у найскладніших умовах. Цього неможливо недооцінити.
Старший радник Bonnier News та співзасновник Ukrainian Media Fund Томас Маттссон додав до цього історичний і геополітичний контекст.
– Країни Північної Європи мають тривалий досвід протистояння з Російською Федерацією – Швеція воювала з Росією 11 разів, а під час останньої війни значна частина Швеції була окупована. Тому в Швеції кажуть: ми всі знаємо, що Росія рано чи пізно нападе знову. І дуже важливо це розуміти, коли оцінюєш, наскільки важливою є для України не лише медійна, а й політична та військова підтримка, – сказав Томас Маттссон.
Він окремо підтвердив довгострокові зобов’язання Ukrainian Media Fund, заснованого у 2022 році та об’єднує медіакомпанії Швеції, Норвегії, Данії та Фінляндії.
– Коли ми заснували Ukrainian Media Fund, ми думали, що ця війна закінчиться швидко. Але вже навесні 2022 року ми почали говорити про довгострокові зобов’язання. Ми будемо підтримувати українські медіа і після того, як завершиться війна, яку, я впевнений, ви виграєте на власних умовах, – сказав пан Маттссон.
У практичній частині форуму головний редактор газети Sydsvenskan і новопризначений медіа-омбудсмен Швеції Йонас Каньє презентував шведську модель регіональних медіа – систему саморегуляції, інститут «відповідального редактора», структуру доходів (70% – передплата, 30% – реклама) та стратегії залучення молодої аудиторії. У Швеції діє один із найстаріших у світі законів про свободу слова, ухвалений у 1766 році.
– У регіоні, де працює наше видання, 93% людей знають про нашу газету, а 77% мають до нас високу довіру. Свобода преси – це частина нашої Конституції, і політики добре розуміють, чому це важливо, – зазначив Йонас Каньє.
Вдячність від Уряду України
Голова Державного комітету телебачення і радіомовлення України Олег Наливайко у своєму вітальному слові від імені Уряду України назвав прифронтову пресу «частиною фронту».
– Подяка редакторам, журналістам, працівникам прифронтової преси, які разом зі Збройними силами України захищають свої громади, всіх нас не тільки на інформаційному, а практично на реальному фронті. Уряд України вдячний і цінує героїчну роботу колег і безкорисливу, край необхідну підтримку партнерів, – сказав голова Держкомтелерадіо.
Олег Наливайко повідомив, що це відомство наполягатиме на запровадженні окремої бюджетної програми підтримки місцевої преси. За його словами, якщо у 2020 році в Україні було зареєстровано 2469 друкованих видань, то нині їх залишилося менше тисячі. Очільник Комітету також анонсував запуск у травні проєкту Укрінформу з перевіреними новинами для регіональних медіа та розвиток освітніх програм Укртелерадіопресінституту зі штучного інтелекту в журналістиці.
Свідчення з першої лінії
Центральним блоком форуму стали виступи редакторів, які вийшли на зв’язок буквально з місць подій.
Василь Мирошник
Василь Мирошник (газета «Зоря», Золочів, Харківська область) говорив із автомобіля – у його громаді за 15 км від російського кордону редакція нині не має постійного приміщення і з метою безпеки мусить постійно переміщуватися по району. Якщо раніше головною загрозою для доставки газет були снайпери з російського боку кордону, то зараз – FPV-дрони та керовані авіабомби. Завдяки підтримці українсько-шведського проєкту Frontline Press газета «Зоря», яка планувала перейти на двотижневий вихід, і далі виходить щотижня.
– Хоч я сам розвожу по селах примірники газети, я не листоноша, я журналіст. Але важливо бути присутнім там, де йде війна. Я нікуди не виїжджаю із Золочева, де війна триває постійно з 2022-го року, і буду триматися до останнього, – наголосив Василь Мирошник.
Унікальний кейс журналістської солідарності представили Анатолій Жупина, головний редактор релокованої з окупованого Херсона газети «Новий день», та Олексій Ковальчук, головний редактор газети «Вісті Придніпров’я» (Дніпро). У грудні 2025 року херсонська редакція опинилася під загрозою закриття – не було коштів, п’ятеро журналістів могли залишитися без роботи. Дніпровські колеги запропонували об’єднати редакції та спільно видавати газету. Тепер «Новий день» виходить щотижня й поширюється у 13 «херсонських» хабах вимушено переміщених осіб по всій Україні.
– Міжнародна підтримка і внутрішня солідарність – ось що зберегло газету «Новий день». Олексій Ковальчук не просто поспівчував, а підставив плече в найскрутнішу хвилину, – зазначив Анатолій Жупина.
Олексій Ковальчук додав, що за короткий час команди оновили дизайн газети, відновили передплату, повністю оновили сайт, запустили Instagram та активно розвивають YouTube-канал. До спільної роботи долучилися журналісти-переселенці з Херсонщини.
Олександр Соломко, керівник Ямпільського інформаційного агентства (Шосткинський район, Сумська область), розповів, що за чотири роки редакція зросла з двох до 12 журналістів і охоплює 10 прифронтових громад. Лише з початку 2026 року в районі росіяни вбили 23 цивільних особи. У день форуму команда працювала на місці удару шахедів по житловій вулиці Глухова, при цьому тричі була змушена ховатися від FPV-дронів.
– Справжня війна відчувається саме в маленьких прифронтових громадах. Кадри з маленьких сіл і міст рідко потрапляють на шпальти світових медіа, проте там також живуть і, на жаль, гинуть люди. Розповісти правду справжньою, як вона є, можуть лише журналісти на місцях, – наголосив Олександр Соломко.
Лише в березні матеріали команди на YouTube переглянули 230 тисяч людей – більше, ніж населення району.
Ірина Ситник (газета «Степова зоря», Петропавлівка, Дніпропетровська область) вийшла на зв’язок у бронежилеті й шоломі. У її селищі вже оголошено примусову евакуацію родин з дітьми. Невелика редакція з двох людей продовжує щотижня випускати восьмисторінкову друковану газету. Доставку по селах допомагають забезпечувати місцеві фермери – щонайменше чотири господарства розвозять тиражі своїми силами.
– БпЛА не вдивляються, цивільний ти чи військовий – вони просто б’ють. Колегам хочу сказати: бережіть себе, захист рятує життя. Якщо ми не будемо ризикувати і не будемо цього показувати, то ні світ, ні Україна не побачить проблему цих людей, – підкреслила Ірина Ситник.
Олександр Кульбака, головний редактор газети «Вісті» (Слов’янськ, Донецька область) – найстарішого видання Донеччини, якому цього року виповнюється 109 років, – розповів, що редакція працює розосереджено з чотирьох міст України. У день форуму російські керовані авіабомби зруйнували сучасну школу в центрі Слов’янська, де колись навчалися його діти й внук.
– Проєкт Frontline Press для нас – це не просто фінансова підтримка редакції. Це підтримка людей, які з нашої газети отримують перевірену інформацію в умовах війни. І це особливо важливо там, де війна почалася ще у 2014 році і не зупинялася жодного дня, – наголосив Олександр Кульбака.
Газета «Вісті» розповсюджується безкоштовно через волонтерів і військові адміністрації у селах на відстані 3–4 кілометри від лінії фронту.
Спільна резолюція: локальні медіа – частина критичної інфраструктури
За підсумками форуму учасники ухвалили спільну резолюцію.
У документі зафіксовано системний характер атак Росії проти журналістів і медіаінфраструктури – за даними «Репортерів без кордонів», від початку повномасштабного вторгнення постраждали понад 175 медіапрофесіоналів, за даними НСЖУ, щонайменше 28 українських журналістів перебувають у російському полоні.
Учасники форуму звернулися до Міжнародної та Європейської федерацій журналістів, ЮНЕСКО, Ради Європи, Європейської комісії, Європейського парламенту та двосторонніх партнерів із закликом посилити підтримку локальних медіа прифронтових регіонів. Серед пріоритетних напрямів – фінансова та технічна допомога редакціям, безпека журналістів, інституційна підтримка Центрів журналістської солідарності НСЖУ та міжнародні зусилля для звільнення журналістів із російського полону.
Форум проведено в межах проєкту Frontline Press – ініціативи НСЖУ та TU, яка допомагає 25 прифронтовим газетам України продовжувати роботу під час війни.
Джерело: Інформаційна служба НСЖУ
