Погляд крізь об’єктив фотоапарата

Нашому колезі, колишньому завідуючому відділом фотоілюстрацій Олександрові Чуніхіну 11 жовтня виповнилося 70 років. Понад 30 з них, з 1975 по 2008 рік, на шпальтах широківського «Прапора Леніна» – «Вісника» він творив своєрідний фотолітопис життя району, його робочі будні й свята. З номера в номер з’являлися фотоілюстрації, текстівки, актуальні інформації, замальовки, фотоетюди, навіть гуморески за його підписом. Тоді нашого колегу знали чи не на кожній тваринницькій фермі, тракторній бригаді, в багатьох населених пунктах, куди він, як співають в улюбленій «Пісні фронтових кореспондентів», «с лейкой и блокнотом» діставався редакційним мотоциклом. Наші земляки, сільські трудівники також ставали героями його світлин на шпальтах обласних видань.

Олександр Сергійович один з тих, для кого дитяче захоплення переросло в професію, стало справою всього життя. Коли батько, який працював директором школи в Заградівці, в дитинстві купив йому перший фотоапарат, то радості не було меж. Не засмутило навіть те, що пропалив новий піонерський галстук, який прилаштував на лампу замість червоного ліхтаря.

Після школи працював на Криворізькому металургійному комбінаті, у вільний час відвідував заняття міського кіноклубу. Здобуті знання й набута практика добре послугувалися під час служби в режимній морській частині в м. Приозерськ Ленінградської області, де його відібрали для роботи в фотолабораторії. Це був новий неоцінений досвід, робота з найсучаснішою фототехнікою, знайомство зі спеціальною літературою. Здобутий багаж став у нагоді під час роботи фотокореспондентом.

Відслуживши строкову, залишився на понадстрокову службу, закінчив Московський політехнічний технікум імені Московськой ради, один з небагатьох на той час закладів, де готували фоторепортерів.

У 1975 році після понадстрокової служби головний корабельний старшина Олександр Чуніхін пов’язав своє майбутнє з широківською районною газетою «Прапор Леніна», якій не зрадив до останнього робочого дня, хоча, як зізнається Олександр Сергійович, привабливих пропозиціїй було немало.

Це зараз лише лінивий не фотографує на смартфон, планшет чи цифрову фотокамеру, а тоді професія фотокореспондента вимагала високої професійної підготовки, творчого погляду на здавалось би буденні речі. А до цього додайте довгі години роботи в лабораторії з проявниками й закріплювачами, виготовлення кліше для друкарні. Словом, без фотокора редакція не могла працювати. У свою чергу без редакції не уявляв себе й Олександр Сергійович, який, за його словами, у відпустку за весь час практично й не ходив.

Але прогрес не стоїть на місці, довелося освоювати цифрові фотоапарати й комп’ютерну техніку. Саме запровадження в практику новітньої техніки й привело до скорочення посади фотокореспондента в багатьох редакціях.

Тривалий час він очолював районну організацію Національної спілки журналістів України, не один рік без відриву від рідного «Вісника» допомагав колегам з газети «Вісті Софіївщини».

Коли ж вийшов на заслужений відпочинок, то не сидів склавши руки, співпрацював з виданнями «Вісті Придніпров’я», «Рыцарь запорожский».

Звісно, колишніх газетярів не буває. Все рівно час від часу думками повертаєшся в минуле, коли ти був у гущі подій, намагаючись якнайшвидше донести новину до читача.

Проте нині вільний час колишній фотокореспондент присвячує своєму новому захопленню – риболовлі. А тим, хто добродушно посміхається, мовляв, тюльку ловиш, наш колега наочно доводить, що це зовсім не так. Тож нехай ловиться велика й маленька риба.

А ми від імені колег і читачів щиро вітаємо ветерана з ювілеєм та зичимо міцного здоров’я на довгі роки, наснаги, оптимізму, сімейного благополуччя й злагоди. І, як прийнято бажати рибалкам, – «Ні хвоста, ні луски!».

Олександр Козленко