Дніпропетровська обласна організація Національної спілки журналістів
Як нове медійне законодавство має захищасти інформаційний простір України від російської пропаганди: погляд зі Львова і Харкова. Повідомляє “Щоденний Львів”.
Головний редактор ТРК «Simon» з Харкова Володимир Мазур під час відеомісту Львів-Харків на тему заборон у законопроєкті №2693 “Про медіа” звернув увагу на неоднозначність статті 41. Мова у сфері аудіовізуальних медіа. Програма, що транслюється в прямому ефірі, вважається виконаною державною мовою, якщо виступи (репліки) ведучих (дикторів) програми виконані українською мовою, при цьому не менш, ніж 50 відсотків реплік інших учасників програми виконано українською мовою.
– А насправді реальність ще й така, що в Харкові далеко не всі спікери, не всі гості телепрограми, а я веду програму такого кшталту в ефірі 14 років, не володіють державною мовою навіть на якомусь мінімальному рівні, – сказав Володимир Мазур. – А вони є дійсно фахівцями у своїй справі. Наприклад, коли говоримо про медичні проблеми, то самі медики кажуть про те, що досі не сформовані медичні терміни українською мовою, тому вони не володіють ними в принципі. Перед нами постала проблема: де шукати україномовних спікерів? Я важаю, що ця норма у законопроєкті №2693 занадто універсальна і, можливо, слід було би враховувати специфіку певних регіонів, для яких це буде проблемою і тому варто би залишити чинною ту норму, яка є в законі. Не робити її більш жорсткою. Тим паче, що у статті 41 є варіант, коли “У програмі, у тому числі фільмі, виконаних державною мовою, допускається використання інших мов без дублювання або озвучення у таких випадках: 1) у репортажі з місця події (крім мови та реплік журналістів відповідного медіа); 2) у виступах, інтерв’ю, коментарях, поясненнях, запитаннях тощо осіб, які беруть участь у програмі (крім, ведучих (дикторів) програми), або в окремих репліках ведучих (дикторів) програми в обсязі, обумовленому творчим задумом програми”. Вади законопроєкту: недосконалі формулювання і надмірна універсальність положень, що стосуються мовної політики.
Натомість журналістка і редакторка зі Львова Тетяна Вергелес вважає такі “виняткові” положення законопроєкту “шпаринами проти державної мови”.
– Я зроблю всю телепрограму на недержавній мові – у повному обсязі – і скажу, що це – мій творчий задум? – дивується з цієї норми законопроєкту Тетяна Вергелес.
Про “термінологічне лицемірство” і алогічність положення ст.41 про “використання інших мов” за “творчим задумом програми” зауважив ведучий відеомосту Львів -Харків Роман Шостак, керівник медіа проектів Львівського пресклубу. Згідно з цим визначенням мовою майже всієї програми – без дублювання або озвучення українською – може стати будь-яка мова за творчим задумом авторів, а це – нонсенс. Бо для телеканалів загальнонаціональної, регіональної і місцевої категорій населення мовлення державною мовою має становити не менше 80-90% від загальної тривалості програм (або їх частин).
Принципову позицію щодо необхідних мовних положень законопроєкту висловив Ярослав Гарасим, доктор філологічних наук, професор філологічного факультету Львівського національного університету ім. І. Франка:
– Розумію колег з Харкова, що погляд на українську мову зі Львова і Харкова може відрізнятися, але при цьому мені цікава думка Володимира Мазура про те, що немає фахівців, які би достатньо володіли українською мовою, в тому числі й медиків. Це для мене є абсолютно дивина, тому що в Україні з 2007 року всі випускники шкіл складають ЗНО з володіння українською мовою. А викладання у вищих навчальних закладах мало би проводитися виключно державною українською мовою. Цікаво, як навчали медиків у Харкові? Та й, наприклад, вся інформація про ліки друкується у вкладках українською моовю. Який термін там пропущений або стоїть три крапки, бо не можуть перекласти? Ця мовна проблема є певною мірою спекулятивною: “Тут нам трошки важче – робіть нам послаблення у законодавстві”. Ні, напевно треба думати кожному про те, як виконати цю норму. Бо це відповідальність за нашу державу, за нашу національну безпеку. За останні шість років ми побачили, що російська мова може бути ще одним приводом для того, щоб втручатися в державні інтереси сусідньої держави.
Професор Ярослав Гарасим переконаний, що має бути квотування не державної мови, а мов корінних народів, мов національних меншин. Водночас мають бути і продукти, створені цими мовами. А споживач повинен знати, що ця програма виконана російською чи кримсько-татарською мовами. Лише у такий спосіб в Україні вдасться уникнути проблеми “мовної шизофренії”, як називає її професор Юрій Шевчук. Класичний приклад “мовної шизофренії”, коли у студії співрозмовники спілкуються на різних мовах: українською і російською. Це ще один прийом нівелювання ролі і значення державної мови та суржикізації-руйнування української. “Припинення чи навіть сповільнення суржикізації української мови мали би також бути відображені у законі такого характеру”, – наголосив Ярослав Гарасим.
– Мовні квоти законопроєкту треба дотримувати і намагатися всіма силами переходити все-таки на державну мову. І в традиційних ЗМІ, і в електронних, – говорить Ірина Іванова, докторка філологічних наук, доцентка Харківської державної академії культури. – Але, наприклад, для агрегаторів фільмів встановлені квоти – 35% українського контенту. Це прекрасно, однак немає такої кількості фільмів і серіалів українською мовою, які могли би агрегатори взяти в свої бази. Їх ще не зняли, і не продублювали, і субтитри не написали. У мене всі студенти, які займаються озвучкою і субтитруванням, зайняті. Тож ми ще не готові до таких вимог. Або їх у відсотковому співвідношенні треба поправити. Або зменшувати відповідно до реальностей, які у нас є сьогодні. Малою є частка української мови в електронних ресурсах, які за законопроєктом зможуть себе реєструвати як медіа. Як примушувати блогерів використовувати державну мову, я не знаю. Цей законопроєкт – великий, важкий, недороблений інструмент, яким важко оперувати. І він ще й має бути в руках професіонала. В чому я теж маю великі сумніви.
– Стаття 124. Національна рада затверджує та оновлює перелік осіб, які створюють загрозу національному медіа простору України. Ця стаття має стосуватися не лише Росії, але й багатьох інших наших сусідів, бо, на жаль, таку загрозу створює не лише Росія, яка офіційно визнана Верховною Радою державою-агресором, але й інші наші сусіди, які спорадично – час від часу – дозволяють погрожувати національному медіа простору України і загрожувати національній безпеці, – сказав професор Ярослав Гарасим. – Як домогтися виконання цього закону, якщо не всі поняття є достатньо кодифіковані? “Пропаганда” і “пропагує” також належать до цієї проблеми. Наскільки мені відомо, сам термін “пропаганда”, його семантика, значення, юридичне наповнення, яке могло би потім стати підставою для доведення своєї правоти в суді, у законодавстві не виписаний. Нечітко в законі виписана популяризація медіа екології: щоби зменшувати фейкову інформацію, дезінформаційні процеси. Стимулюючого, а не карального характеру положень у цьому законі немає.
Головний редактор ТРК «Simon» Володимир Мазур прокоментував також статтю 119. Обмеження щодо змісту інформації у медіа, пов’язані зі збройною агресією, яка забороняє поширювати недостовірні матеріали щодо збройної агресії та діянь держави-агресора (держави-окупанта), її посадових осіб, осіб та організацій, що контролюються державою-агресором (державою-окупантом), у разі, якщо наслідком цього є розпалювання ворожнечі та ненависті або заклики до насильницької зміни територіальної цілісності чи конституційного ладу.
– Запитання: наскільки цитування у телепрограмах російських пропагандистів з їхніх каналів є поданням недостовірної інформації? Я не можу цього визначити відповідно до цієї статті, – сказав Володимир Мазур. – Тобто ми подаємо абсолютну маячню російських пропагандистів, коментуємо її, але ми все одно розповсюджуємо недостовірну інформацію. Треба обумовити, може, якесь цитування, якщо воно може пом’якшувати наслідки такого. Або – стаття 120. Обмеження ретрансляції медіа держави-агресора (держави-окупанта). Російські телеканали легко дивитися у місцях публічних, у місцях загального користування. вмикаєш панель, а там фільм про Валєнтіну Тєрєшкову чи футбол якийсь. Питання розповсюдження контенту російських медіа мають бути більш жорстко регульовані на прийомі, бо через тюнер, через супутник ці сигнали ніяк не котролюються. Цього проникнення російських телеканалів треба уникнути.
Нагадаємо, що 24 квітня відбувся відеоміст Львів-Харків на тему “Заборони у законопроєкті №2693 “Про медіа”. Які з цих заборон є зайвими, а які інші необхідно додати – і чому?” Цьогоріч Львівський пресклуб організовує десять відеомостів із пресклубами у Харкові, Дніпрі, Сумах, Ужгороді,Тернополі та Кропивницькому та провідними медіа-організаціями в Одесі, Чернігові, Краматорську і Маріуполі. Відеомости відбуваються в форматі одногодинних онлайн-дискусій за участю місцевих медіаекспертів. Учасники надаюь свої відгуки і рекомендації щодо проєктів законів про медіа. Львівський пресклуб збирає пропозиції регіональних експертів та готує рекомендації для парламентського комітету з гуманітарної та інформаційної політики.
Проєкт відбувається за підтримки «Медійної програми в Україні» МГО Internews, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID).
“Щоденний Львів” розповідав на цю тему у матеріалах “Нацрада дозволятиме мовлення російських телеканалів, лояльних до України?”, “Чому у Львові та Ужгороді критикують законопроєкт «Про медіа» і вимагають його суспільного обговорення”, “Журналісти у Львові і Дніпрі заперечують законопроєкт про дезінформацію від Мінкульту”, “Львів-Краматорськ: 6:2 – на користь доопрацювання медійного законопроєкту”.
