Яка підтримка потрібна українській медіасфері у карантинний період?

Вірусна загроза актуалізувала на певний час відкладену дискусію про те, навіщо українському суспільству потрібні «класичні» медіа. І якою б то не була відповідь, але саме через її призму слід розглядати законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо державної підтримки сфери культури, креативних індустрій, туризму, малого та середнього бізнесу у зв’язку з дією обмежувальних заходів, пов’язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)».

На Інтернет-ресурсах НСЖУ вже йшлося про досвід Литви, Великої Британії, Нової Зеландії щодо подолання наслідків карантину для медіа. І зверніть увагу – там усе роблять як за підручником: розуміння виключної місії медіа для суспільства – конкретизація наявної проблеми – реалістичні варіанти вирішення – швидка рішуча дія. А що в нас?

Свята віра у всемогутність соціальних мереж значної кількості наших людей від провідних політиків до пересічних громадян плюс сприйняття медіапродукту як чогось дармового, на жаль, не спонукає суспільство задуматися про ключову роль ЗМІ в інформаційній антивірусній кампанії. От скажіть, у нас хтось готовий за прикладом Литви заплатити за потужний масив соціальної, просвітницької реклами, який зараз потрібен?

Обмеження, введені у зв’язку з поширенням коронавірусу, перш за все зумовили загальне зниження обсягів і до того невисоких, особливо на регіональному й місцевому рівнях, рекламних надходжень. Наслідок – зниження заробітної плати, скорочення штатів, проблеми з оплатою оренди чи використання приміщень, будівель. Дистанційний режим порушив творчо-виробничий ритм. Наслідок – старі «загашники» «вічних» матеріалів у редакціях потроху вичерпуються. Це особливо актуально для сфери виробництва телерадіопрограм – колективної і контактної за своєю суттю, що зазнала зараз суттєвих обмежень. Можу помилятися, але, здається, це дві основні складові проблеми, яку маємо. Чи помітила ці проблеми аудиторія українських ЗМІ? І чи маємо ми, як суспільство, ресурси та політичну волю підтримати у цьому плані медійників? Готові більше дивитися чи слухати реклами? Не факт. Та й немає її…

У світлі поставлених непростих запитань згаданий тут законопроект, так видається, може вирішити лише частину з існуючих проблем. Дуже доречними видаються запропоновані норми щодо перебування журналіста на територіях, де оголошено надзвичайну ситуацію або надзвичайний стан. Це суто організаційний захід. Який дозволить аудиторії мати повнішу картину того, що відбувається. Проте, чому ця зміна стосується лише закону «Про телебачення і радіомовлення», а не, скажімо, статті 15 щодо порядку відрядження журналістів у місця надзвичайних подій та умов їх діяльності в цих відрядженнях Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів». Та й загалом – якось забули про цей закон, зміни та доповнення до якого щодо державної підтримки журналістів і засобів масової інформації в умовах обмежувальних заходів, пов’язаних із поширенням коронавірусної хвороби, були би більш доречними.

Слушними є норми щодо коригування вимог, пов’язаних з діяльністю Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, здешевлення вартості послуг Концерну радіомовлення, радіозв’язку та телебачення. Але чому тоді поза увагою авторів законопроекту залишилося державне підприємство «Укрпошта», що здійснює доставку періодики і. відповідно, друковані ЗМІ?

Складно уявити, який позитивний ефект для радіоорганізацій, та й для слухачів, дадуть запропоновані зміни до Закону України «Про рекламу»… Невже необхідність згадування номера ліцензії в ефірі стримує зазначені в законопроекті групи рекламодавців? Натомість, припускаю, корисними для деяких редакційних колективів можуть бути зміни до Цивільного кодексу України щодо користування нерухомим майном, зміни до Податкового кодексу України.

І найголовніше – як швидко пропоновані норми у разі їх ухвалення набудуть сили та реального втілення? Добре було б до завершення карантину…

 

Валерій Дрешпак, член правління

Дніпропетровської обласної організації НСЖУ,

професор кафедри психології та журналістики

Університету митної справи та фінансів.