«Журналістика – життя моє!» Про професію, з любов`ю…

Відобразити в слові світ таким, як він є, вміло донести інформацію про нього –  у роботі журналіста, мабуть, найголовніше! Професія ця завжди привертала увагу багатьох, і наврядчи інтерес до неї колись поменшає! Саме багатство подій, явищ у безмежній кількості сфер життєдіяльності дає можливість реалізації у ній людям з різними поглядами! А наявність сучасних гаджетів, інтернет, соціальні мережі взагалі дозволяють відчути себе причетним до журналістики практично кожному!

Проте класним професіоналом можуть стати одиниці!  У чому ж секрет правильної та точної відповіді на заповітні запитання «Хто», «що», «де», «коли» та «чому»? Як фіксувати події та явища, не наділяючи їх власною оцінкою? Як виділити головне та донести його до своєї аудиторії? У відповідях на ці питання і полягає професіоналізм. Цим навичкам навчають у сучасних ВНЗ, ці вміння знаходять у щоденній практичній роботі.

 До кращих майстрів слова прислухаються, чекають на їх статті та сюжети. Вони отримують премії, по  їх роботам вивчають історію нащадки! Це журналісти, внутрішній світ яких багатогранний, це професіонали, які пропускаючи інформацію через призму власного інтелекту та світогляду, видають її кришталево об’єктивно, прозоро та переконливо!

Що для таких людей журналістика? Яку саме роль зіграла ця професія в їх житті?

Ярослав Дмитренко, редактор Телеграм-каналу Ukrainian Space Tech на Dev.ua, журналіст сайту iSpace.news:

«Для мене журналістика – це вікно у справжній світ неосяжних можливостей. Це і конфуціанський життєвий шлях ДАО і архімедівська точка опору, яка здатна зрушити Землю. Присутність у професії дає можливість не тільки познайомитись з цікавими людьми, але й бути причетним до малих і великих винаходів, які відбуваються кожен день і змінюють наше життя, дають нові здібності. Розповідати про це людям – це і щастя, і відповідальність».

Тетяна Мазніченко, керівниця прес-служби міськради Дніпра, 1999-2008 рр.:

«Журналістика була моєю мрією з юнацтва. І вона стала реальністю! На цьому можна поставити крапку. Адже далеко не всі люди в своєму житті змогли отримати роботу своєї мрії. Тобто, я щаслива людина в цьому сенсі. Правда, я уявляла цю професію більш романтичною… І добре, що вона такою не є. Бо доносити людям правду  (і не правду, на жаль також – будемо відверті) це зовсім не романтика. А життя в усіх його проявах. Саме за це я вдячна цій професії. Моїй професії. Завдяки якій я пізнала і себе, і людей, і світ».

 Олена Мендалюк, спеціальний кореспондент телеканалу Інтер:

«В журналістиці я вже більше 15 років і сьогодні, як ніколи я розумію, що журналістика для мене – це не професія, це стиль життя! 24 лютого, коли у Дніпрі, як і по всій країні, лунали вибухи, я не збирала речі, не шукала безпечного місця, а поспішала на роботу і паралельно шукала інформацію: Що? Де? Чи є постраждалі? Аби оперативно виходити у прямий ефір вже із достовірною інформацією. Щодня я спілкуюся з волонтерами, медиками, військовими, з тими хто через війну втратив рідних, хто був під ворожими обстрілами, хто війну бачив на власні очі, хто втік з окупації. Від почутого інколи стає не по собі. І ти не просто береш інтерв’ю, а пропускаєш історію кожного через себе. Чи тяжко? Це питання, я одного разу задала жіночці, яка наповнювала мішки із піском для укріплень, вона вже похилого віку. Так от вона сказала: «Сьогодні набагато тяжче нашим захисникам, які віддають свої життя за нас». Тому ми тут у тилу просто не маємо право говорити, що нам тяжко чи ми втомилися».

Влад Малько, генеральний директор 9-го телеканалу, м. Дніпро:

«Війна, зрозуміло, вносить свої корективи і в діяльність підприємств, й у роботу кожного окремого працівника. У довоєнний період я виконував функції керівника каналу та був ведучим новин. Не дуже журналістська діяльність. Але зараз є необхідність закривати одразу кілька “фронтів”. У підсумку за ці кілька місяців війни я побував на зйомках більше, ніж за весь час роботи на телебаченні до цього. Загалом, я і як репортер виступаю, і як водій, і як координатор, і як менеджер соцмереж. І, зрозуміло, найризикованіші зйомки потрібно брати на себе»

Юлія Вітвицька, начальниця управління інформаційної політики департаменту місцевого самоврядування, внутрішньої та інформаційної політики ДМР:

«Не святковий, звичайно ж, настрій, бо зараз усе крізь сльози. А взагалі, журналістика – то ж життя моє. Вдячна всім колегам, хто залишився  і робить усе можливе для того, аби всі бачили правду війни. Уклін низький всім військовим журналістам і представникам міжнародних ЗМІ, які сміливо висвітлюють жахи війни в нашій країні».

Напередодні свята – Дня журналіста ми хотіли б говорити про українських журналістів тільки з повагою та захопленням! На їх долю цього року випало випробування – відображати світ подій та явищ нашої країни, яку розриває у кривавій війні російський агресор! Нехай тих, хто працює в гарячих точках, оберігає Янгел-охоронець! А тих, хто показує мирне життя, хто надихає жити та працювати заради Миру та процвітання нашої України, нехай не залишає натхнення!

підготувала Вікторія Карпова, 

телепродюсер,член НСЖУ