Бойова медикиня «Мавка» дала поради журналістам з тактичної медицини

Медикиня Марта Діхтярик служить в армії з 18 років

Наша героїня родом із міста Пустомити, що на Львівщині. Ще в школі цікавилась темою ЗС України. Тоді й визначилась яку саме професію обрати. Здається, що до повномасштабної війни Марта встигала все. У 18 років дівчина підписала контракт і стала бойовим медиком 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. Отримавши сержантське звання, прагнула розвиватись далі. Бойова медикиня у 2021 році вступила до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, на факультет ракетних військ і артилерії за спеціальністю артилерійська розвідка. Зараз Марта командир групи.

– Чому ви обрали військову справу?

– Ще у дев’ятому класі у мене були різні думки, стосовно того, куди і у який виш вступити. Хотіла  потрапити у поліцію, проте згодом вирішила, що опановуватиму військову справу. У 2019 році підписала контракт із ЗС України після загальної підготовки з «курсу молодого бійця». Мені було потрібно проходити службу у 503-му батальйоні морської піхоти у Маріуполі та все ж за розподілом потрапила у  80-ту окрему десантно-штурмову бригаду.

– Що спонукало вас піти на посаду бойового медика?

– Тоді я хотіла піти у артилерійський дивізіон. На цей час там була сформована бригадна артилерійська група (вся артилерія разом), проте мені сказали: «Тобі лише 18 років, жінок туди не беруть». Також додали, що на іншу посаду, крім бойового медика мене ніхто не візьме. Я погодилась стати бойовою медикинею. Через два тижні поїхала на Херсонський напрямок. Наш батальйон ніс службу на кордоні з Кримом. Згодом мене скерували на навчання бойового медика в «Десну». Ми проходили відбір в 205-й навчальний центр. Спочатку я скептично ставилася до цієї посади, але потім вона мені справді сподобалася. Пригадую, відбір був складним, оскільки вступали військовослужбовці зі всіх військових частин, мало хто проходив до кінця.

Я вступила на цей курс, пройшла його і «втягнулася» у цю посаду. Робота сподобалась, не зважаючи на те, що доводилось виконувати, відверто кажучи, складні завдання, адже ти несеш відповідальність не тільки за своє життя, а й за життя людини, яка у тебе, так би мовити, в руках.

– Які були завдання?

– Ми проходили бойовий курс підготовки бойових медиків з українськими і канадськими інструкторами. У канадських  інструкторів і у їхніх арміях було виключно бойове завдання: надати першу допомогу. У нас — різні. Тобто коли ти живеш на взводному опорному пункті, на виїзді твоє завдання дати таблетки, стабілізувати, вколоти антибіотики, надати мінімальне лікування, а потім скерування.

– Які основні речі повинен робити бойовий медик, якщо він хоче бути корисним для свого підрозділу?

– По-перше, постійно вести облік медичного майна і накопичувати його. По-друге, підтримувати і спілкуватися з людьми, перевіряти їхні аптечки. Через необізнаність бувало таке, що використовували свій турнікет на комусь іншому, проте кожен військовослужбовець повинен мати свій. Якщо є поранений – потрібно користуватися його турнікетом, а не своїм. По-третє, завжди доповнювати приладдя, перевіряти термін придатності препаратів й акуратно їх зберігати.

– Які головні поради з тактичної медицини ви б дали журналістам, які висвітлюють війну із зони бойових дій?

• Якщо знімаєте сюжет – завжди знаходьтеся біля командира підрозділу аби у разі чого швидко покинути небезпечний район. Пам’ятайте, що для журналістів немає імунітету і жодна історія не варта вашого життя.
• Дізнайтесь, де є точки евакуації
• Укомплектуйте аптечку всім необхідним
• Пройдіть курси з домедичної допомоги: зупинка критичних кровотеч, прохідність дихальних шляхів тощо. Дізнайтесь як правильно накладати турнікет, наклеювати оклюзійну наліпку й ставити назофарингеальний повітровід. Все інше – робота медика.
• Навчіться проводити короткий первинний огляд: перевіряйте чи правильно наклали турнікет, огляньте всі з’єднувальні ділянки тіла, ротову порожнину і дихання. Особливо зверніть увагу на каску і шию. Якщо шия зламала – не можна знімати каску, адже це призведе до паралізації нижньої частини тіла. Також пам’ятайте, що первинний огляд проводиться в укриті.
• Якщо ви евакуюєте пораненого – завжди фіксуйте час на турнікеті і обов’язково дублюйте його на обличчі постраждалого. Турнікет може забруднитися багнюкою, і ви нічого не зможете на ньому розгледіти.
• Уважно перевіряйте грудну клітку пораненого, тому що найменший осколок, навіть розміром із піщинку, може пробити плевральну порожнину, яка є навколо легень. Зміниться тиск, а при його зміні легені спадаються. До 15 хв це може бути непомітно, проте згодом людина почне задихатися. Це пневмоторакс, який пізніше може перейти в напружений. Використовуйте метод «граблі» – повністю розтягуйте шкіру і дивіться на кожен міліметр грудної клітки і спини.

Олена Шумик для сайту НСЖУ.