Дніпропетровська обласна організація Національної спілки журналістів
В медіа-середовищі України Дмитро Кліманов – генеральний директор ТОВ РІА «К&К», один з небагатьох авторитетних вітчизняних фахівців з медіа-менеджменту, до того ж успішний практик у цій справі – є досить відомою людиною. Ще в середині 90-х разом з групою однодумців створив приватну регіональну «Телегазету», і цей бізнес-проект досі результативно розвивається за найпрогресивнішими технологіями. У 2016-му, за версією НСЖУ, її визнано кращою міською та районною газетою України. І це при тому, що центральний офіс видання в Стаханові на початку війни був захоплений окупантами, і в цьому місті воно виходити перестало. Також Дмитро Кліманов – один з перших регіональних видавців, який розробив і впровадив регіональний новинний сайт з платним доступом до контенту. А сьогодні він активно навчає медіа-бізнесу інших. Зокрема, проводить тренінги і для керівників комунальних газет, які знаходяться в процесі роздержавлення чи не так давно розпочали самостійну діяльність. Про проблеми реформування місцевих газет і піде мова в цьому інтерв’ю.
– Дмитре Вікторовичу, то якими ви бачите основні проблеми районок в контексті реформи української преси?
– Почну з того, що є редакції, які цього роздержавлення бажають, а є такі, які навпаки. Які взагалі не бажають змін, бо поки засновники чи співзасновники дають їм гроші, то їх цілком така ситуація влаштовує. Це їхня позиція. І їх зовсім не цікавлять ні інтереси громади, ні виконання місії медіа, ні якийсь власний ріст і розвиток. Але вистачає і таких, яких все це цікавить. Якщо говорити про приблизну кількість, то тих, хто справді хоче змін, є відсотків 40. Хто точно нічого не хоче – відсотків 30. І ще 30 –вагаються, не визначилися, знаходяться неначе на роздоріжжі. Так ось на тренінгах я приємно вражений відзначати саме тих бажаючих, зацікавлених, які вірять в перспективу, бачать ціль, яку можна досягти, яких надихають вже існуючі позитивні приклади.
Проблеми ж власне газет залишаються в основному такими ж, якими були і 10, і 20 років тому. Невелика заробітна плата в редакціях, як наслідок- недостатня кваліфікація працюючих там, і, відповідно,низька якість продукції яку вони випускають. Лише базових вузівських знань, які має більшість працівників районних газет, давно не вистачає. Тож керівникам важливо усвідомити, наскільки багато буде залежати від підвищення кваліфікації персоналу. А також, що якщо про це не подбають вони самі, то ніхто інший не подбає. І чудово, що сьогодні є донорські організації, які всіляко стимулюють таку навчальну діяльність. Слава Богу, що є ще в нас і спеціалісти, які можуть передати успішний досвід, як і ті, хто може робити класні сучасні медіа. Хай небагато, але є.
– Доводилось чути таку неприємну думку, що переважну більшість редакторів і журналістів районних газет середнього та старшого віку вже неможливо перевчити працювати по-новому. Що, мовляв, лише одиниці з них спроможні подолати цей бар’єр кардинальних змін. Чи згідні ви з цим?
– Ні. Насправді їх не одиниці, а досить багато. І ця здатність не залежить від віку. За віком тут взагалі не можна оцінювати – лише за здібностями та бажанням. Я постійно зустрічаю чимало людей як молодих, так і середнього чи старшого віку, які дуже хочуть навчитися і дуже добре усвідомлюють, наскільки це важливо. Хочу зазначити, що і в районних газетах насправді є досить багато хороших якісних матеріалів. Інша справа, що там гостро не вистачає менеджерів – людей, які вміють і можуть розвивати газетний бізнес. Але саме медіа-менеджерів в Україні на сьогодні не готують ніде! І повного курсу медіа-менеджменту у нас теж немає – його нечасто приїжджають викладати зарубіжні фахівці. Тим часом найгостріша потреба зараз якраз у медіа-менеджерах. Навчити журналістів, дизайнерів, верстальників набагато простіше. Але менеджер повинен знати специфіку всієї газетної справи, розбиратися і в економіці, і в управлінні, і у виробничих процесах, і в маркетингу, і ще багато чого. Це обширні знання, які досить складно утримувати в одній голові. І тим не менше сьогодні під час тренінгу для редакторів районок у Тернополі я відзначив для себе трьох чоловік – причому якраз старшої вікової групи – які якщо пройдуть курс сучасного медіа-менеджменту, то вже через рік будуть класними спеціалістами цієї справи. Бо в них видно і здібності, і бажання.
– А яким чином, на вашу думку, може вплинути на долю місцевих газет створення об’єднаних територіальних громад?
– Моє бачення є таким.Так, громада буде спільно брати участь в розподілі бюджетних грошей, спільно вирішувати важливі для неї проблеми, але це не означає, що життєві інтереси її якось докорінно зміняться. Вони все-одно залишаться локальними. І жителі якогось села чи міста все-одно хотітимуть отримувати інформацію про життя саме в цьому населеному пункті. Тому я зовсім не вважаю, що якщо, приміром, кілька громад, в кожної з яких була, скажімо, своя газета, об’єднати в одну, то в результаті має залишитись і лише одне видання. Зовсім ні. Зміни, звичайно, будуть. Бо хтось виявиться більше, а хтось менше конкурентноздатним, хтось адаптуватиметься швидше, а хтось повільніше, але впливати тут будуть не політичні, а лише ринкові, економічні фактори. Хтось отримає більше коштів на свою діяльність, хтось зуміє відчутно наростити тираж, а хтось розвине потужну групу в інтернеті, матеріали якої будуть цікавішими і для читачів, і для рекламодавців. Тому все точно буде змінюватися. Але не через те, що відбудеться об’єднання громад.
– Розкажіть, будь-ласка, про суть проекту для розвитку місцевих газет, який ви здійснюєте в Луганській області.
– Це великий проект, над яким працюємо вже два з половиною роки. Там ми об’єднали десять реально працюючих районок і поставили перед собою досить амбітні цілі: зберегти медіа на підконтрольній Україні території, покращити їх якість, економіку та конкурентоздатність. Для цього використали навчальну базу для підготовки спеціалістів з видавництва газет, створену нами ще на початку 2000-х і основану на кращому зарубіжному досвіді. Щось вийшло, щось не вийшло, але в цілому результати дуже позитивні. І зараз вже пішов, так би мовити, новий виток – навчені сучасному газетному менеджменту керівники прагнуть максимального підвищення кваліфікації для всіх працівників редакцій. Бо вони зрозуміли, що мало володіти знаннями самому, якщо твоя команда не вміє і не знає, як виконувати твої вимоги. І в цьому плані дуже важливо, щоб навчання та тренінги проводились регулярно, на постійній основі. Також ті, хто навчається, повинні хоч щось за це платити – щоб вони усвідомлювали цінність подібної діяльності і щоб вона не була лише просиджуванням часу. Тобто велике значення мають знову ж таки усвідомлення необхідності отримання сучасних знань та бажання навчатися і змінюватися.
– А в цілому ви оптиміст щодо результативності реформи комунальної преси, яка відбувається зараз в Україні, чи …?
– Я в житті взагалі оптиміст! Але дорогу, як відомо, подолає лише той, хто йде. Бо якщо тільки сидіти і чекати, що хтось дасть гроші, то не вийде нічого. Ще додам, що я вірю в регіональну локальну пресу. На розвитку саме таких медіа моя команда спеціалізується вже багато років, починаючи з 90-х, і це наш успішний бізнес. До речі, у світі це сьогодні теж тренд.І результати досліджень різних експертів свідчать про те, що це якраз одна з найперспективніших галузей медіа, яка безсумнівно виживе.
Розмовляла Світлана Мичко
