До речі, …

Заздрю людям, які дружать з математикою. Ось Валерій Гаєвський, відомий у місті журналіст і письменник, який минулого року раптово пішов від із життя, мав хорошу і ґрунтовну освіту: він закінчив фізико-математичний факультет університету і Московський літературний інститут ім. М. Горького. Таке поєднання лише сприяло посиленню його таланту.

Моя мама, наприклад, фізик-математик за освітою і натурою, могла блискавично додавати, віднімати, множити, обчислювати алгебраїчно, геометрично і таке ін. Разом з цим вона мала нахил до філології, поезії, тобто гарненько викладала літературні описи, грамотно писала статті, доповіді, могла й віршувати. У моєму архіві й досі зберігаються деякі її чернетки.

А от у мене стосунки з математикою досить поганенькі, то від цього зазнала у своєму житті чималенькі фінансові втрати і нажила, скажімо так, безліч зазубринок (я, звичайно, трохи іронізую). До  чого це веду?   А до того, що ось Тетяна Григорівна Крамаренко, доцент кафедри математики та методики її навчання Криворізького державного педагогічного університету, разом з фаховими здібностями віднайшла у себе ще й літературні. Кілька років тому вона не на жарт взялася за газетярську роботу, тобто почала друкуватися у криворізькому щотижневику «Домашняя газета». Звичайно, в її матеріалах є деякі шершавості, але вправність – діло наживне. І у Тетяни все частіше з’являються цілі сторінки цікавої тематики.

Через деякий час беручкий і працьовитий педагог університету Крамаренко підготувала необхідний набір газетних публікацій та й подала заяву для вступу до Національної спілки журналістів України. У процесі діяльності на цій ниві Тетяна Григорівна виявила неабияку активність, особливо до смаку нам її відповідальність, дотримання слова і обов’язковість при виконанні доручень.

… І раптом 6 червня у день нашого професійного свята – Дня журналіста – я та ще кілька наших колег отримали від Тетяни Крамаренко в подарунок книгу під назвою «Педагогічні замальовки», щоправда, електронний ресурс, який розміщений у репозитарії Криворізького педуніверситету. Тільки побіжно гортаючи це видання, помічаєш, наскільки насичена книга портретними фотознімками героїв публікацій, заголовками й виносками до матеріалів. Авторка у цій книзі вмістила все, що викладач-математик вважала за потрібне їй, як науковцю: досвід роботи, довідковий матеріал, розповідь про викладачів університету, кращих працівників закладів освіти Кривого Рогу та України загалом. Природня допитливість спонукала її до інтерв’ю з журналістами, літераторами, діячами культури. Зустрічаючись будь-де з криворіжцями, котрі зацікавлювали авторку своєю неординарністю, якимись значимими досягненнями або навіть цікавими думками, Тетяна Григорівна занотовувала бесіду на диктофон.  І хоч на півсторінки, а невеличка замальовочка віднаходила своє місце у книзі. Та ще й з фотознімком.

Читаємо у цьому виданні розповіді про людські стосунки не лише з видатними особами, а й з сусідами, просто знайомими, від яких Тетяна Григорівна почула щось цікаве, значуще для власної педагогічної роботи та з чисто журналістського інтересу.

• І коли це ви встигли зробити? – із здивуванням, захопленням та відтінком заздрощів цікавлюся у Тетяни.
• А за рахунок сну, – коротко відповіла вона.

І я вірю. Бо у дружини Миколи Крамаренка, члена НСЖУ, журналіста «Домашней газеты» є сам Микола (!), двоє дорослих дітей, які живуть у Києві, літні батьки, від яких вона проживає на значній відстані, дача, де все росте і буяє… А також сторінка в Інтернеті під назвою «Журналісти Криворіжжя», яку Тетяна веде дуже відповідально.

Отож, математик-журналістка, як годиться, чітко спланувала, про кого напише у своїй книзі, сповна використає записане на диктофоні, який завжди під рукою. Бігла після лекцій зі студентами в університеті на зустріч з кимось із приїжджих акторів, співаків, музикантів, поетів та інших діячів. І ось вам маєш… Побачила світ книга багата на фотоілюстрації, малюнки, навіть ділові креслення, на розповіді про багатьох-багатьох людей різного фаху, рівня освіти й виховання, захоплень, уподобань, близьких і які десь далі. Про сина й доньку теж не забула. Бо вони у Крамаренків творчого ґатунку: Ірина – в журналістиці, Василько – у сфері ІТ.

Ох, Тетяно Григорівно, і роботяща ж ви жіночка: у підготовленому науково-популярному виданні понад п’ять сотень цікавих сторінок! Мені авторка подарувала цю книжку, а іншим? Чи варто обмежуватися збіркою лише в електронному варіанті? Адже старшокласникам, студентам та молодим науковим працівникам стали б підмогою приклади, думки героїв, в яких би вони віднайшли для себе актуальне зерно в пошуках власної життєвої стежини.

Тіміргалєєва Людмила Миколаївна,

заслужений журналіст України