Дніпропетровська обласна організація Національної спілки журналістів
Коли я дізналася, що з Франції до Дніпра приїжджає нащадок російських емігрантів Мішель Ельчанінов – професор Сорбони, доктор наук, редактор відомого авторитетного “Філософського журналу”, знаний дослідник творчості Достоєвського, автор книги “В голові у Путіна” – полізла до Інтернету.
Мережа розповіла, що – пан Мішель – системний критик Путіна.
Але мене насторожило, що в одному з інтерв’ю він освідчився в любові до сучасної Росії, згадав про “вразливі верстви” населення, які постраждали через санкції.
Кортіло заперечити: хіба не ці “прості” росіяни сьогодні вбивають українців?
І, озброївшись книгою про “хороших росіян” “Деконструктори правди”, яку видав Інститут демократії ім. Пилипа Орлика, вирушила на зустріч із гостем. Вона проходила в дніпровському Університеті митної справи та фінансів.
Можливість поговорити з Ельчаніновим з’явилася ще до початку заходу: завила сирена і ми випадково опинилися поряд на сходах, що вели у бомбосховищі. Я скористалася ситуацією і поставила питання руба:
– Ви “хороший росіянин”? Це той, хто ніби проти Путіна, але все ще знаходиться у полоні імперських амбіцій.
– Ні, – посміхнувся філософ, – швидше “поганий француз”.
Про те, що він “француз”, “народився у Франції”, “французький громадянин” із “французькою ідентичністю” пан Мішель повторив ще кілька разів під час зустрічі. І, маю визнати, змусив собі повірити. Ось деякі з його тез.
Про деколонізацію Росії
“У складі Російської Федерації є народи, які теж захоплені, і теж прагнуть незалежності. Вони мають право на свої ресурси. І я, звісно, підтримую цей процес.
Про Путіна
Путін робив жахливі речі у Чечні. Він прийшов до влади завдяки другій чеченській війні. Потім російські війська напали на Грузію і забрали 20% території цієї країни.
І тоді я зрозумів, що треба вивчати путінізм і пояснювати французам, які часто не розуміють, що таке путінізм. Вони дивилися (на Путіна – Авт.) навіть із симпатією. Для них Путін був якийсь джокер, симпатичний лиходій: він провокатор, він проти політкоректності, він проти американського порядку! І я вирішив написати цю книгу “В голові у Путіна”, яку видав у 2015 році.
Я прочитав усі промови, інтерв’ю російського президента. Постарався побудувати якусь ідеологію, яку він пропонує своєму народу та всьому світу. Це ностальгія щодо Радянського Союзу. Звісно, це місіонерська візія російського народу. Це євразійський погляд на світ: ми є п’ятим континентом, ми не англосакси, ми Євразія. Плюс консерватизм, традиційні цінності тощо. Я вирішив пояснити французькому читачеві, що путінізм це небезпека для всіх європейців. Що Росія хоче разом із Китаєм, а тепер з Іраном, Північною Кореєю, Сирією побудувати новий порядок у світі. Диктаторський, без жодної поваги до прав людини.
Я хотів сказати своїм співгромадянам – будьте обережні, перестаньте говорити дурниці, що Путін наш друг чи наш союзник. Це наш майбутній ворог! Найважливіша проблема – що у нас все ж таки є великий відсоток людей, які підтримують Росію. Це жахливо. І це робота путінізму. Це різні інституції, які працюють над мізками. Я борюся щодня. Я постійно виступаю на телебаченні та пишу, щоб люди зрозуміли, що ці ідеологічні окуляри треба зняти.
Про Олега Сенцова
Ми дуже багато робили, щоб звільнити Олега Сенцова. Напевно, ви знаєте українського кінорежисера, який був заарештований у Криму у 2014 році та який сидів у російських в’язницях. І ми дуже сильно тиснули на наш уряд, особливо на Макрона, щоб він наполягав на звільненні Сенцова, коли зустрічався з Путіним. Наприклад, ми зробили таку акцію: пишіть листівки до Єлисейського палацу та попросіть про звільнення Олега Сенцова. І раптом Єлисейський палац отримав сотні та сотні та сотні листівок із різних країв світу!
“Чому я приїхав в Україну”
“Причина мого прибуття в Україну – я давно хвилююся через те, що відбувається тут. Я не можу примиритися з анексією Криму. Коли мої співрозмовники у Франції говорили “Давай забудемо…”. Ні, ми не можемо забути. Інтелектуальний зміст моєї поїздки – це розмовляти з людьми, щоб повернутися та написати текст у моєму журналі. Щоби західні країни не забули Україну. Тому що є ризик, що наше суспільство менше звертатиме увагу на той жах, який тут відбувається”.
Декілька екземплярів книги “Деконструктори правди” пан Мішель забрав з собою у Францію. “Мене, дійсно, дуже цікавить ця праця”, – зазначив французький гість.
Сподіваємося, наша книга допоможе пану Мішелю розвінчувати міфи російської пропаганди серед своїх співгромадян.
Ірина АВРАМЕНКО для сайту ІДПО.
