Мандруємо разом: журналісти Дніпропетровщини побували на Полтавщині

В останній день зими та ще й в останній день Масляної – одного з найстаріших свят, традиції якого збереглися до наших днів, члени Дніпропетровської обласної  організації НСЖУ побували на Полтавщині. Область ця неподалік,  а за традицією наприкінці Масляного тижня прийнято запрошувати гостей та відвідувати друзів. Тому й вирішено було відвідати друзів-полтавчан.

Напередодні поїздки, в суботу, йшов рясний, ще по-зимовому,  холодний дощ, подекуди навіть із снігом. А вже в неділю, немов на замовлення, усміхнене яскраве сонечко виглянуло  на блакитному небосхилі, піднімаючи настрій. З першими його променями, делегація дніпрян відправилася до сусідньої області.

Час в дорозі за розмовами та жартами промайнув непомітно. І вже на обрії Полтава – духовний центр України. При в’їзді до відпочиваючих  приєдналася в.о. начальника управління інфраструктури та туризму Полтавської ОДА Лариса Миколаївна Оніщук, яка відклала всі свої нагальні  справи та вирішила зустріти друзів як годиться. Правду кажучи, завдяки привітності, ентузіазму та енергійності Лариси Миколаївни ми змогли дуже цікаво та насичено провести час. Та все по порядку.

Полтава  багата своєю історією і визначними постатями відомих письменників, поетів, художників, своєю архітектурною та пам’ятками, і поки ми  доїхали до першого екскурсійного місця, то змогли оглядово познайомитися з  культурно-історичним  центром міста.

Перша  наша зупинка – Полтавський краєзнавчий  музей їм. Василя Кричевського. Цей значний науково-культурний центр заснований наприкінці 19 ст. вразив унікальним зібранням предметів старовини, побуту та народного мистецтва.

Далі шлях групи проліг до відомої  Диканьки, завдяки хрестоматійній книзі М.В.Гоголя “Вечори  на хуторі  поблизу Диканьки”. Але протягом того часу, що ми рухалися  до Диканьки, дізналися стільки нового і корисного про місцевість, яка пропливала за вікнами мікроавтобусу , та неабияких  людей, котрі тут мешкали, що відразу все й не розкажеш! І знову – завдяки насичений та змістовній розповіді закоханій в свій край, історику, краєзнавцю, кандидату наук, а нині  докторанту Ларисі Оніщук.

Тож, тільки-но ми в’їхали в Диканьку, як нас запросили до народного Музею українського весілля. А що там? Звичайно, весілля. Та не просте, – а за участю відвідувачів музею. В даному разі. – нас. Отже, були  (все як треба!) наречений і наречена, дружок і дружка, брат і сестра , батьки, тітки й дядьки  та й, звісно ж, гості весілля . І розпочалося дійство, яскраво підквічане українськими традиціями, піснями та жартами! Господарі й організаторки даного свята, а водночас і працівниці  музею, прості сільські жіночки, які мають запал і натхнення доносити до всіх наші історичні традиції. Наповнені  духовно, розігріті  веселощами, далі всі ми попрямували до центральної площі овіяної  легендами  Диканьки. А тут святкування Масляної було  вже в розпалі.

Скуштували й ми смачних млинців з густою сметаною та долучилися до спалювання опудала, що символізує прощання із зимою та зустріч весни.

Щодо Диканьки, то тут є історико-краєзнавчий музей, своя картинна галерея, в якій бував М.В. Гоголь. Є окремий зал, присвячений творчості всесвітньовідомої М.Башкирцевоі.

Далі була Опішня та єдиний в Україні Державний колегіум мистецтв – спеціалізований освітній заклад, підпорядкований Міністерству культури України , що надає початкову   освіту з образотворчого  мистецтва та гончарства дітям з 1 по 11 класи.

Вже з порогу  всі були вражені чистими і затишними приміщеннями закладу, де всюди  представлені неймовірно творчі зразки робіт учнів школи. А далі більше!

Нас провели залами-скарбницями освітньої установи. Тисячі творчих робіт учнів і випускників колегіуму дбайливо зберігаються, розташувавшись  на спеціальних полицях.

А самі роботи  – то взагалі окрема величезна тема. Та аби ми не просто розглядали роботи  і не переставали дивуватися , нас запросили долучитися до гончарної  майстерності. Під керівництвом фахових наставників кожний  створив свій символ цього року – красеня-півника.

Тож, в пам’яті залишилося   дуже-дуже багато! Додому поверталися сповнені  почутим та побаченим і бажанням продовжити такі подорожі.

Тамара Котишева