Дніпропетровська обласна організація Національної спілки журналістів
Кожному редактору регіональної і місцевої преси дуже хотілося б почути від міністра культури та інформаційної політики України Олександра Ткаченка: «Шановні журналісти! Шановні колеги! Я вдячний вам за вашу роботу на інформаційному фронті!». Але, на жаль, наша влада останнім часом до друкованої преси ставиться дуже скептично.
На цьому під час нещодавнього тренінгу для редакторів прифронтових видань наголосив секретар НСЖУ, головний редактор мультимедійного видання «Обрії Ізюмщини» Костянтин Григоренко.
– Таку позицію міністерства я нещадно критикую на всіх рівнях. І не просто критикую, а наводжу факти, – наголосив Костянтин Григоренко. – Факти дуже прості: відкрийте сайт Міністерства культури та інформаційної політики і спробуйте знайти хоча б що-небудь про друковану пресу. Запевняю, що нічого, абсолютно нічого (!) там про друковані ЗМІ ви не знайдете. Держкомтелерадіо вони посунули від питань друкованих ЗМІ, про нього стараються не згадувати. Але тільки в цій організації сьогодні залишились фахівці, які реально знають стан справ в друкованій пресі. Заявляю про це не тільки з власного досвіду спілкування, а зі спілкування з європейськими експертами, коли писав для них аналітику. Усі вони були такої ж думки: у Держкомтелерадіо працюють спеціалісти високого рівня.
Про друковану газету навіть не думав, але…
Перший випуск друкованої версії «Обріїв Ізюмщини» ми випустили в світ завдяки підтримці голови Держкомтелерадіо Олега Наливайка, який виділив кошти на друк 5000 примірників. Пізніше отримали допомогу на випуск газети від Національної спілки журналістів. Я навіть не думав ще про відновлення газети, а редакції вже йшли на допомогу.
Зверстати перші номери допомогли колеги з Буська, де мені дали прихисток в редакції очолюваної Миколою Іванцівим газети «Воля народу». Особливо хочу відзначити, що на Львівщині і в редакції «Волі народу» ми отримали дуже велику підтримку. І в усьому відчувалося, як патріотично налаштовані там люди, а коли чули, що ми з Ізюма, перед нами взагалі відкривали всі двері.
В Ізюм газету привозили підприємці-волонтери, викладали їх на блок постах, де поліцейські роздавали їх людям. І зовсім не думали, що після того, як випуск номера допомагали видати Держкомтелерадіо, редакція в Західній Україні, волонтери, каменем спотикання на шляху газети до читача стане «Укрпошта».
Камінь спотикання на шляху до читача – «Укрпошта»
Після того, як гендиректор «Укрпошти» Ігор Смілянський сказав, що газету в Ізюмі буде доставлено, ми думали, що так і буде. Але ні: з Харківською дирекцією ми ні до чого не домовились. Від нас почали вимагати, щоб ми дали договір, рахунок, і ніякі доводи, що у нас після окупації немає печатки, рахунки заблоковані і нічого у визволеному Ізюмі не працює, нам не допомогли. Жодних варіантів, як можна тимчасово вийти із ситуації до налагодження життя в Ізюмі, нам не пропонували.
Головна проблема «Укрпошти» – вони не можуть знайти людей для роботи. Листоноші, які працювали при окупантах, були звільнені, нових людей набрати не виходить. В самому Ізюмі з шести відділень відкрилися три, як працюють пересувні, сказати не можу, бо ми з ними не співпрацюємо.
Ми пішли своїм шляхом
Коли побачили, наскільки виснаженим ворожою окупацією людям потрібна газета, продовжили розповсюджувати «Обрії Ізюмщини» через волонтерів і гуманітарні центри. І це було єдине джерело інформації, адже в Ізюмі не було ні радіо, ні телебачення, ні сталого інтернету. Так залишалось від осені минулого року до березня нинішнього, коли в нас з’явилась телебачення.
Працюємо в приміщенні, яке нам надали в управлінні соціального захисту району, обладнали тут за кошти гранту чотири робочих місця. Всю техніку довелось закуповувати заново, адже наше приміщення і наше обладнання, що коштувало сотні тисяч гривень, були знищені під час окупації. Це все також за рахунок отриманих грантів.
Друкуємо наклад 2 000 примірників, 1000 з яких розповсюджуємо в місті у 35 пунктах продажу, а ще по 500 – у двох великих громадах, що поруч з Ізюмом – Оскільській та Кунівській. Іноді вони у нас викупляють тираж за кошти громади, іноді – за кошти волонтерів, іноді навіть не знаю за чиї.
Поширюємо газету через точки продажу. Щоправда, нам довелося пройти через те, що люди, які звикли отримувати «Обрії Ізюмщини» безкоштовно – як гуманітарну допомогу. Коли в 2023 році почали реалізовувати її за гроші, зустріли деяке нерозуміння декого з наших земляків, які вимагали, щоб і надалі газета була безкоштовною. Думаю, що з такою проблемою можуть стикнутися в Бахмуті, Лимані, інших деокупованих містах.
У нас уже цю проблему залагоджено: люди починають звикати до нормального життя, приходить розуміння, що безкоштовна газета, як і гуманітарна допомога – не безкінечні.
Наша радість – Chevrolet Aveo
Тепер можу поділитися радістю: ми маємо власний редакційний автомобіль. Кошти на нього – 5000 доларів –зібрали для нас громадяни Америки – американці, де ми стажувались у 2017 році за програмою UMPP через Айрекс-Україна. Це були журналісти, їхні друзі і родичі, просто знайомі. Після вирішення організаційних питань нам передали кошти, і ми змогли придбати Chevrolet Aveo гаражного зберігання, що має 40000 пробігу.
*****
Спілкування вийшло цікавим
Окрім сказаного, Костянтин Григоренко ділився з учасниками зустрічі в Києві думками щодо відновлення міжредакційного обміну досвідом, розповів про QR-код, сервіси, що допомагає в роботі. Спілкування вийшло зацікавленим, відчувалося, що зерно досвіду потрібне і має всі шанси прорости в роботі редакцій, що опинилися сьогодні у найскладніших умовах виживання.
Ось як про отриману від Костянтина Григоренка інформацію говорили учасники тренінгу.
Головний редактор газети «Ворскла» Олексій Пасюга (Велика Писарівка Сумської області):
«Костянтин Григоренко показує нам приклад, як боротися за виживання. Він знаходить нові, незвичні для більшості з нас шляхи і вміє запевнити, що це під силу робити. Привернули мою увагу інформація про друковані календарі, плакати, магнітики, в яких душа Ізюма, хочеться і собі робити щось подібне.
Вчуся у «Обріїв Ізюмщини», як не опускати рук у зруйнованому місті і як любити своїх земляків, щоб так старатися повертати їм віру в Перемогу, що все в Україні буде добре».
Головна редакторка газети «Трудова слава» Світлана Карпенко (Оріхів Запорізької області):
«Для нас усі ментори під час зустрічі в Києві були дуже цікавими, ми отримували потрібну, практичну інформацію. Важливо, що через усе, про що спікери розповідали під час тренінгів, вони пройшли на власному досвіді. Для нас цінна інформація, що застерігає від помилок, об які спотикалися самі спікери, їхні підказки, як краще скористатися тим або іншим інструментом.
Костянтин Григоренко – унікальна людина і унікальний керівник, що володіє всіма сучасними методами організації роботи медіа. Дуже імпонує, що свої знання він не ховає від інших, а щиро ділиться з нами усіма, бажаючи, щоб українська місцева та регіональна преса не просто виживала, а й активно розвивалася.
Іноді слухаєш і навіть переживаєш: чи вистачить знань і сили волі, щоб усе досягнуте в «Обріях Ізюмщини» втілити в нашу практику? У нашої оріхівської газети попереду дуже складний шлях відновлення, адже нині ворог майже як у Бахмуті рівняє наше місто з землею.
Вдячні за підтримку газети Національною спілкою журналістів України, і тим потрібніші нам знання, отримані від таких менторів, як Костянтин Григоренко. Вони дають можливість заранні все зважити, проаналізувати наші можливості, щоб все прийнятне і можливе в наших умовах втілювати в життя як тільки бойові дії відступлять від Оріхова і всієї Запорізької області».
Головна редакторка газети «Путивльські відомості» Тетяна Каушан (Сумська область):
«З Костянтином Григоренком спілкувалася не перший раз. Ще на попередніх вебінарах, а тепер ще більше зацікавила інформація про випуск плакатів різної тематики. Знаю, що карти ми друкувати не можемо, а від Костянтина дізналася, що можна друкувати план-схеми міста чи села. Це актуально, адже зараз іде активне перейменування назв вулиць та населених пунктів, отже такі план-схеми будуть затребувані. Будемо думати, як це втілити в нашому древньому Путивлі.
Думаю, що не тільки для мене актуальна інформація про мультимедійність. Ми тримаємось за друковану версію, а нам підказують, що так робити не варто, бо газета тільки в друкованій версії, як би ми не були прив’язані до неї, може й не вижити. Головне – цей досвід зрозумілий, щоб подумати, як це робити і тим самим зберегти колектив і саму газету.
Стараюся фокусуватися на інформації, яка підкаже, де можна отримати стабільний дохід. Не зовсім ще готові переходити на електронні версії, але все більше упевнююсь, що це треба робити. Для початку подумаю, як зробити дієвий сайт, більше дізнаватися, як його монетизувати на біржі реклами.
Змушує замислитись отримана на минулому вебінарі інформація про медіа-кіт – як дати читачам і потенційним рекламодавцям інформаційний пакет про наш бренд. Сподіваюся, що у нас вийде давати рекламу не тільки в друкованій версії газети, а й на інтернет майданчиках».
Для сайту НСЖУ підготувала Ольга Войцехівська, «Журналіст України»
