Дніпропетровська обласна організація Національної спілки журналістів
Кишинів нагадує українські міста кілька років тому. В Молдові не було декомунізації, і наявність радянських пам’ятників трохи “зістарює” прекрасні вулиці. Але хай вас не вводить в оману “оболонка”. Кишинів – сучасний мегаполіс з потужними якісними медіа, в яких є чому повчитися й українським журналістам.
Ми побували в гостях у провідних редакцій цієї країни і подивилися, про що пишуть журналісти, яке місце посідає війна в Україні на шпальтах місцевих видань та як молдавські колеги чинять опір всюдисущій російській пропаганді.
“Про війну писали усі”
– Молдова дуже маленька країна, але в нас дуже багато редакцій, – каже журналістка одного з найпопулярніших сайтів країни Moldova.org Diana Madan-Preasca. – І телебачення є, і онлайн-медіа!
За словами пані Діани, найчастіше молдавські сайти виробляють новинний контент. Жорстка конкуренція змушує медійників шукати свій шлях розвитку.
Так, останні півтора року одна з провідних тем в Moldova.org – зворушливі та мотивуючі історії про війну в Україні.
Журналістка зазначає, що редакція підготувала вже величезну кількість матеріалів і сьогодні із партнерами, які документують воєнні злочини, готують новий проєкт історій.
Про війну щодня говорять і на популярному телеканалі TV8.MD.
– Жоден жахливий злочин, який було скоєно у великих містах, ми не пропустили, – каже Sergiu Niculita, програмний директор телеканалу. – Віоріка Татару та Андрій Каптаренко, наші воєнні кореспонденти, у день початку війни перше, що зробили, поїхали до України. У кожному випуску новин, щовечора, ми робили пряму трансляцію.
Саме на ТВ8 сьогодні працює телеведучою біженка з Одеси Ірина Стряпко.
Як ми могли переконатись, про російсько-українську війну в Молдові справді говорять і пишуть багато.
Більш того: повномасштабне вторгнення росії в Україну сприяло суттєвим змінам у місцевому медіапросторі.
По-перше, Молдова нарешті почала чинити потужний опір пропаганді на державному рівні. По-друге, багато медіа почали думати, як достукатися до російськомовної (читай проросійської) аудиторії. По-третє, журналісти та блогери обережно заговорили про те, що успіхи ЗСУ дають надію, що Молдова рано чи пізно поверне під свій контроль окуповане росією Придністров’я.
Боротьба з дезінформацією на всіх рівнях
Журналісти Кишинева кажуть, що на початку війни в Україні багатьох жителів країни охопив страх.
– Пік страху був у травні 2022 року, коли російський генерал Рустам Миннекаев сказав, що наша мета – Київ, Миколаїв, Одеса, і ми вийдемо до Придністров’я, – каже Alexandr Macuhin, керівник проєкту Dopomoha.md – сайту, який створювався для допомоги українським біженцям. – У багатьох була велика паніка – якщо ЗСУ не витримає, то ми-то що зробимо?
Панікою, страхом людей негайно скористалася російська пропаганда.
– В інформаційному плані у вас в Україні був відкритий хороший фронт, де ви закрили майже всі дірки. І росіяни не змогли переконати населення, що вони визволителі. У нас цього не вийшло. У нас навіть уряд не намагався одразу протидіяти, мовляв, є різні думки… – розповідає журналіст Ромео Чеміртан, продюсер та модератор радіопрограми “Fake News” популярного ресурса Vocea Basarabiei.
Однак дуже скоро молдавська влада усвідомила серйозність ситуації. 24 лютого 2022 року в Молдові запровадили надзвичайний стан. Стало зрозуміло, що треба негайно щось вирішувати із проросійськими медіа, які дестабілізують ситуацію в країні.
– В умовах цього надзвичайного стану деякі рішення, які у звичайному порядку мають пройти через парламент, через уряд, можуть ухвалюватися національною комісією з надзвичайних ситуацій. – І ось нацкомісія з надзвичайки вирішила тимчасово призупинити ліцензію 6 (!) телеканалів. Частина з них з російськими акціонерами. Інша частина належала молдавським олігархам, але також проросійським, які мали на меті дестабілізувати ситуацію в країні, – пояснює виконавчий директор Асоціації незалежної преси (API), засновник проєкту StopFals.md Petru Macovei.
Втім, попри вжиті заходи, проросійські телемагнати не відмовилися від використання медіа у власних цілях. Про це свідчить передвиборча кампанія до місцевих рад, яка зараз проходить у Молдові.
– Раніше в Молдові було кілька медійних холдингів. Головний холдинг належав Володимиру Плахотнюку, який зараз втік і знаходиться на Кіпрі або ще десь. Він мав за різними даними від 6 до 8 медіаресурсів. І був інший холдинг, який належав Ілану Шору, який зараз переховується в Ізраїлі. Він був засуджений апеляційною палатою на 15 років ув’язнення за участь у т.з. “Крадіжці мільярда”. Це коли з банківської системи Молдови вкрали приблизно 1 мільярд євро. І зараз є докази, що Шор намагається зміцнити свій холдинг, користуючись телебаченням, яке раніше належало іншому олігарху, – описує ситуацію пан Петру.
Alexandru Cantir, редактор Europa Liberă Moldova зазначає, що після закриття 6 телеканалів, пропагандисти стали хитрішими.
– Зараз акцент на соціальні мережі та деякі інші телевізійні станції, які більш акуратно почали робити передачі, меседжі, наративи. Вони використовують метод клонування та створюють канал під іншою назвою – через кому або інший знак.
Заходи інформбезпеки, вжиті Молдовою, викликали істерику у Кремля. Особливо не сподобалося їм закриття на початку війни головного рупора пропаганди каналу Sputnik Moldova. А 13 вересня вже цього року було депортовано керівника Sputnikа Віталія Денисова, який, як розкопали журналісти, виявився кадровим російським офіцером.
У відповідь росія заборонила в’їзд відомим діячам Молдови. Серед них наш співрозмовник – журналіст та фактчекер Петру Маковей, який іронічно відреагував на заборону у Фейсбуку.
Ініціативи щодо боротьби з дезінформацією впроваджують і у громадянському суспільстві.
– Ми дуже активно займаємося медіаграмотністю, навіть не медіаграмотністю – просуванням критичного мислення. Ми часто буваємо в різних населених пунктах, всупереч потенційним ризикам їздимо по селах, де живуть російськомовні, – розповідає Петру Маковей.
Медіаексперт говорить, що доводилося працювати і з українськими біженцями, серед яких чимало тих, хто отруєний пропагандою.
Крім того, пан Петру разом із колегами проводить тренінги з інформаційної безпеки із соціальними працівниками.
– Є деякі професії, які ближчі до людей, довіри до них більше. Це соціальні працівники, листоноші, медики, і поліціянти, можливо. Ми поставили своє завдання попрацювати з ними, щоб надалі вони допомогли своїм бенефіціарам соціальної допомоги. І буквально минулого тижня у мене на прохання міністра праці та соціального захисту була зустріч із представниками цього міністерства. Вони просять, щоб ми робили більше зустрічей.
Інші експерти приходять до шкіл, щоб розповідати дітям про непрості сторінки історії. У тому числі для того, щоб російська пропаганда не могла маніпулювати історичними подіями.
– Я історик за освітою. Я проводив разом із колегами семінари для вчителів історії у школах з викладання важких тем з минулого, – розповідає співавтор аналітичної програми “Тригер”, відомий у Молдові телеведучий та блогер Олексій Тулбуре. – Є важкі теми – сталінські репресії та Голокост. Білорусь, Молдова, Україна та західна частина росії та країн Балтії – це зони, де мав місце Голокост. У нас про це взагалі не говорили. Вважалося не комільфо, бо нібито дискредитує Румунію. Бо в нас убивали євреїв румунські війська. Есесівці теж, але значно меншою мірою. Ми почали проводити семінари з колегами з Бухареста з інституту Елі Візеля. Це державна структура, яка займається відновленням пам’яті про Голокост, про відповідальність Румунії. Це є офіційна політика. Що це дало нам? Змінити можна все – навіть пробити такі складні стіни, які існують у нашому суспільстві.
Російською мовою – по російських фейках
Російська пропаганда в Молдові використовує всі підвладні їй інструменти: політиків, медіа, православну церкву (у складі московського патріархату).
– Після початку війни в Україні ми багато займалися тим, що показували людям, як деякі священнослужителі намагаються виправдати дії Росії в Україні, – розповідає Петру Маковей. – Ми навіть писали скарги. У нас був такий випадок, коли один священник у місті Дрокія, це місто на півночі Молдови, брав участь у передачі місцевого телебачення. Він намагався виправдати те, що робить Росія тим, що вона є захисницею православ’я та традиційних цінностей. І те, що війна в Україні – це кара Господня за марш ЛГБТ та інша маячня, яку цей священнослужитель говорив у прямому ефірі. А журналістка, яка вела цю передачу, сиділа та мовчала. Жодної реакції від неї не було. Ми подавали скаргу проти цього телебачення і на них було накладено санкції.
За словами нашого співрозмовника, такі скарги вони подавали не менше 3 разів.
– Два рази щодо двох телебачень із Молдови. І один раз щодо телебачення з Румунії. Брала участь у цій передачі проросійська активістка, сенаторка Діана Шошоаке. І ось вона перед Великоднем сказала наступне “Громадяни, буквально зараз натовські танки Румунії увірвалися до Молдови, Гагаузії, Придністров’я, щоб воювати проти Росії на боці України”.
“Втягування” Молдови у війну на боці України сьогодні найпоширеніший пропагандистський наратив.
– Одна з наших головних опозиціонерів Марина Таубер – вона дуже тісно пов’язана з олігархом Іланом Шором – оголосила на пресконференції, що уряд закупив 3 000 трун, тому що через тиждень-два Молдова вступить у військові дії на боці України, – наводить приклад пан Петру.
Олександр Макухін каже, що на початку війни спостерігав кампанію проти українських біженців у Тіктоці.
– Начебто уряд Молдови, включившись дуже активно на підтримку біженців, привертає увагу російських військ, які обов’язково на Молдову нападуть. То був березень.
Наступна хвиля пропаганди проти біженців, за його спостереженнями, настала за кілька місяців:
– Таргетинг був про те, що люди сидять, у них все добре, вони отримують гроші. Їм надається все, що тільки можна, тоді як стандартна молдавська бабуся, яка отримує умовно 1000 лей, нічого не має. Інший наратив, з яким я постійно воюю, – це історія про те, що вся допомога оплачується держбюджетом.
За словами Ромео Чеміртана, всупереч агресивній пропаганді більшість молдаван засудила російську агресію.
– Десь 60 на 40 поділено. 60%, які підтримують українців проти росії. І близько 40…вони не проти українців, але намагаються відбілити росіян, мовляв, їх НАТО спровокувало, – каже журналіст Vocea Basarabiei.
Як правило, ці “40%” сконцентровані у кількох регіонах Молдови.
– У нас є сепаратистський регіон – це самопроголошена Придністровська республіка, – пояснює Александру Кантір. – Там немає жодного контролю Кишинева. Там немає програм румунською мовою, там не можна дивитися молдавське телебачення. Територія під російським інформаційним пресингом. Окрім Придністров’я, проросійська аудиторія є на півночі Молдови. До речі, там українська спільнота, як видно з соціологічних опитувань, здебільшого голосують за проросійські партії. Це дуже дивно і болісно, вони є певною мірою жертвами російської пропаганди. Це явище заслуговує уваги, потрібно зрозуміти, чому це відбувається. Третє – у нас є автономія (Гагаузія – Авт.), яка багато в чому проявляє себе як анклав проросійський. У всіх керівників – башканів (губернатори), які були досі, у пріоритеті збереження відносин із росією. Там психологія, якщо спростити до примітивізму – “нам цар дав ці землі на півдні Бессарабії і ми завжди вдячні за це”.
Саме для цих регіонів журналісти почали створювати російськомовні версії своїх медіа.
– Наш канал Vocea Basarabiei, у нас румуномовна аудиторія, але ми відчуваємо, що нам потрібно подавати інформацію і російською мовою. Російського контенту нам не вистачає, тому що у нас гагаузи російською говорять, українці етнічні теж русифіковані. Румунську вони не хочуть вчити, їм складно, і ось вони весь час шукають інформацію російською. Звісно, знаходять, – констатує Ромео Чеміртан.
Російськомовний контент, на думку авторів “Тригера”, вже приніс перші позитивні плоди.
– Коли ми почали мовити російською, перший ефект був дуже відчутним, – каже Олексій Тулбуре. – Це зміна електроральної поведінки певної частини населення. Тих людей, які традиційно до цього голосували за російські партії. І ось у 2020 році перемагає Майя Санду. За неї голосує частина російськомовного населення. Через рік перемагає її партія, теж 200 000 людей проголосували з не проєвропейського сегменту. Це не наша лише заслуга. Румунською мовою дуже багато інформації демократичного характеру, а російською взагалі не було. Тепер вже з’явилися, але ми були першими.
Придністров’я чекають вдома
Запекла боротьба українського народу проти агресора показала мешканцям Молдови, що за свою землю можна боротися. Дедалі частіше у суспільстві обговорюють можливість повернення Придністров’я під контроль Молдови. Хоча сподіваються, що минеться без бойових дій.
– Молдова не про війну взагалі, – каже Олександр Макухін.
Олексій Тулбуре, як історик, пояснює, чому ситуація складається саме так.
– Про концепт свободи: Молдова – країна, де на відміну від України та балтійських країн протягом радянського періоду було дуже мало дисидентських рухів. У нас після війни були якісь формування, лісами бігали групи “лісових братів”, які чинили опір. Було кілька підпільних політичних організацій, які у 1949 році були розгромлені, – каже науковець.
Залишки інтелігенції подалися до Румунії.
– Це ті, хто міг відповідати за себе, за свою сім’ю, нічого не просили у держави. Тобто це дуже цінні люди для будь-якої країни. Їх вибили, анігілювали. Когось розстріляли, хтось сам втік до Румунії, когось до Сибіру відправили… – пояснює наш співрозмовник.
Цікаво те, що попри зусилля росіян жителі Придністров’я здебільшого не підтримали агресію росії проти України.
– Вони не мають ні позиції підтримки України, ні позиції підтримки Росії. Вони чекають на закінчення війни. Вони будуть із тими, хто виграє. Це тому, що вони 30 років живуть у невизначеному стані, – каже Irina Tabaranu, співзасновниця Zona de Securitate (медіапроєкт про конфлікт у Придністров’ї).
За словами пані Ірини, коли на початку війни влада Тирасполя хотіла зібрати мітинг на підтримку росії, на вулиці вийшли максимум 50-60 людей.
– Це також показник. Як і те, що вони підтримують українських біженців, – відмічає Табарану.
Як бачимо, війна в Україні змінила не лише нашу країну. Маленька Молдова, яка багато чого пережила, теж стала іншою. Ця країна не лише однією з перших обігріла українських біженців, але й дала рішучий бій російській пропаганді, а місцеві медійники намагаються висвітлювати всі злочини, що чинить російська армія на українській землі.
– У нас ні на секунду не було жодних суперечок, як висвітлювати те, що відбувається в Україні, – каже за себе та своїх колег Юлія Будєч, телеведуча та модератор ТВ8.MD.
Дякуємо, друзі!
Ірина АВРАМЕНКО для сайту Інституту демократії імені Пилипа Орлика.
(Матеріал створений за участю CFI, Французького агентства з розвитку ЗМІ, у рамках проєкту Hub Bucharest за підтримки Міністерства закордонних справ Франції).
