Переддипломні кроки майбутніх журналісток

Анастасія Сокуренко та Анастасія Крижановська – студентки факультету систем і засобів масової комунікації Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара. Переддипломну практику проходили на базі обласної організації Спілки журналістів.

Вони долучались до онлайн-заходів для медійників, знайомилися із журналістською роботою, готували публікації. Зокрема, Анастасія Сокуренко поспілкувалась із криворізькою журналісткою Вікторією Сімкіною, котра нині в лавах ЗСУ боронить українські землі. На сайті ДОО НСЖУ вийшла її публікація про ставлення військової до штучного інтелекту. Для криничанської газети “Нові рубежі” студентка підготувала матеріал про Міжнародний жіночий день.

А в рамках обраних тем своїх дипломних робіт майбутні журналістки підготували одна з одною інтерв’ю, які пропонуємо до вашої уваги.

* * *
Журналіст чи штучний інтелект: хто формує медіа майбутнього?

Штучний інтелект (ШІ) все активніше входить у наше життя і трансформує різні сфери, зокрема й журналістику. Технології, що раніше здавалося, будуть лише фантазією, тепер допомагають не тільки в автоматизації рутинних процесів, але й ставлять перед нами нові етичні виклики та питання.

Як змінюється професія журналіста в епоху штучного інтелекту? Чи може ШІ стати конкурентом людині, а можливо, навіть замінити її у певних аспектах роботи? Про це я поспілкувалась зі своєю однокурсницею Анастасією Крижановською, яка поділилася своїми думками про співпрацю між людьми та технологіями, етичні проблеми та перспективи використання ШІ у медіа.

— Настю, чи використовуєш ти штучний інтелект у своїй роботі, навчанні?

— Так, активно використовую, особливо в навчанні. Моїми улюбленими інструментами є ChatGPT, Grammarly та Midjourney. Вони справді полегшують роботу, допомагають аналізувати інформацію, готувати матеріали та знаходити джерела. Але я завжди перевіряю всю отриману інформацію.

—Як саме ти перевіряєш достовірність того, що він генерує? Чи траплялося таке, що ШІ припускався грубих помилок?

— О, ще й як! Іноді він може переплутати факти або створити «правдоподібну вигадку». Тому я завжди звіряю інформацію з перевіреними джерелами та аналізую контекст. ШІ — це інструмент, а не абсолютна істина.

— А якщо говорити про практичну сторону — штучний інтелект допомагає тобі економити час у навчанні на журналістиці?

— Безперечно! Він пришвидшує багато процесів — від аналізу текстів до збору інформації. Думаю, завдяки ШІ я економлю близько 50-70% часу, який раніше йшов на ручну перевірку та редагування.

— Круто! Але чи бачиш ти якісь ризики або недоліки в використанні ШІ в медіа?

— Так, головний ризик — це поширення фейків. ШІ не завжди розрізняє правду від вигадки, тому журналісти повинні бути дуже обережними. Ще один нюанс — авторський стиль. Якщо занадто покладатися на ШІ, тексти можуть втратити унікальність і «живий» голос автора.

— Виходить, журналістам доведеться адаптуватися до нової реальності. А як ти думаєш, чи може штучний інтелект колись повністю замінити журналістів?

— Ой, сподіваюся, що ні! Журналістика — це не просто факти, а ще й вміння розповідати історії, аналізувати події, відчувати емоції. ШІ поки що не здатний на це так, як людина.

— Багато хто вже почав говорити про використання ШІ в журналістиці. Як ти вважаєш, що змінилося завдяки ШІ в медіа-просторі?

— Ну, насправді, ШІ вже значно вплинув на медіа. Наприклад, багато хто використовує автоматичні системи для генерації новин з фінансів чи спорту. Технології можуть швидко обробляти величезну кількість даних і перетворювати їх у зрозумілий контент. Але для глибших аналітичних матеріалів я все ж вважаю, що потрібно залишати місце людині.

— А як ти бачиш майбутнє, чи є шанс, що ШІ повністю замінить журналістів?

— Мені здається, що це малоймовірно. ШІ може автоматизувати багато процесів, але творчість і критичне мислення, які притаманні журналістам, він не замінить. Наприклад, у розслідувальній журналістиці або при створенні контенту з емоційною складовою завжди потрібен людський підхід.

— Згодна. Як гадаєш, чи можуть журналісти використовувати ШІ для покращення своєї роботи?

— Я думаю, що ШІ — це чудовий інструмент для автоматизації певних завдань. Наприклад, журналісти можуть використовувати його для збору та аналізу даних, перевірки фактів, а також для створення базових новин, таких як фінансові звіти або спортивні новини. Це дозволяє більше часу приділяти глибшим матеріалам.

— Тобто, це скоріше інструмент для допомоги, а не конкурент?

— Так, саме так. ШІ не замінить журналістів, але може стати важливим помічником. Він допоможе справлятися з рутинними завданнями, а журналісти зможуть більше часу приділяти творчій частині своєї роботи, де важливі інтуїція, досвід і емоційне сприйняття ситуації.

— Я зрозуміла. Як ти думаєш, чи зміниться роль журналістів у майбутньому через розвиток технологій?

— Гадаю, журналісти працюватимуть в іншому форматі. ШІ змінить саму природу роботи — більше уваги буде приділятися аналітиці, творчості та взаємодії з аудиторією. Журналісти, швидше за все, стануть своєрідними «координаторами» між ШІ та реальним контентом, гарантуючи, щоб усе було етично, справедливо і достовірно.

— Це звучить дуже цікаво! Як на твою думку, чи варто журналістам навчатися працювати з такими технологіями?

— Безумовно! Я вважаю, це вже частина нашої професії. Журналісти повинні не лише адаптуватися до нових інструментів, а й навчитися правильно їх використовувати, щоб отримувати максимум користі. Інакше вони можуть опинитися в ситуації, коли ці технології почнуть працювати без них, а це, звісно, не вигідно.

— Тоді яке майбутнє, на твою думку, чекає на штучний інтелект у журналістиці?

— Думаю, він стане незамінним помічником для журналістів. Допомагатиме з аналізом, фактчекінгом, створенням інфографіки. Але роль людини залишиться ключовою — саме вона створює змістовний і якісний контент.

— Дякую за цікаву розмову! Було дуже корисно почути твої думки.

— Дякую тобі! Завжди рада поділитися думкою.

Записала Анастасія Сокуренко.

* * *

Жіночі імена на карті Дніпра: вулиці, що нагадують про великі досягнення

Сучасне Дніпро — місто із багатим культурним спадком та цікавою історією, в якій важливе місце займають не лише чоловіки, а й жінки, що залишили незабутній слід у розвитку культури, мистецтва та суспільства. Багато вулиць нашого міста носять імена видатних українок, чиї досягнення стали важливими для формування національної ідентичності та культурної спадщини.

У цьому інтерв’ю із Анастасією Сокуренко ми говоримо про роль жінок у культурному житті Дніпра, а також про те, як їхні імена живуть у назвах вулиць, літературних творах та суспільних ініціативах. Настя навчається на четвертому курсі ДНУ ім.Олеся Гончара, здобуває журналістських фах. Вона багато читає та є прихильницею української літератури. Разом із нею спробуємо зануритися у світ великих жінок, чиї імена залишатимуться в історії нашого міста назавжди.

— Настю, чи знаєш ти, які вулиці в Дніпрі названі на честь видатних українських письменниць?

— Так, звісно. Одна із найвідоміших – це вулиця Лесі Українки. Ця талановита поетеса є однією із найбільш визначних постатей української культури, символом боротьби за права жінок, за свободу, національну ідентичність та духовну незалежність. Також є вулиці, названі на честь Ольги Кобилянської — письменниці, яка боролася за рівність жінок у суспільстві. І, звісно, у Дніпрі є вулиці, що носять імена видатних діячок культури, які залишили значний слід в історії.

— Чи вважаєш ти, що у сучасному світі жінки досягли рівних прав з чоловіками, зокрема в культурі?

— Звісно, є багато досягнень у боротьбі за рівність, але досі існують певні стереотипи та бар’єри, особливо в культурі та науці. Наприклад, жінки не завжди отримують рівні можливості для вираження своїх талантів. Однак завдяки таким постатям, як Леся Українка чи Ольга Кобилянська, ми можемо бачити приклади того, як жінки змінюють історію і створюють нові можливості для себе та наступних поколінь.

— Це дійсно важливо. А чи є твій улюблений твір, що надихає тебе?

— Один із моїх улюблених творів – «Маруся Чурай» Ліни Костенко. Це історія про сильну жінку, яка бореться за свої переконання і кохання. Костенко показує, як жінка, навіть у складні часи, може змінити хід подій і стояти на своєму. Це надихає і зараз.

— Вау, це справжня класика! Як ти думаєш, чи повинні такі постаті як Леся Українка, Ольга Кобилянська чи Ліна Костенко бути прикладом для сучасних дівчат?

— Безумовно. Їхня творчість і життєвий шлях доводять, що, незважаючи на перепони, жінки можуть і мають право змінювати світ навколо себе. Це важливий урок для кожної дівчини: бути впертою, сміливою і йти до своєї мети, навіть коли здається, що це неможливо.

— Ти згадала, що жінки все ще стикаються з певними бар’єрами в культурній сфері. Як ти вважаєш, які кроки потрібно зробити, щоб змінити ситуацію на краще?

— Я думаю, що важливо продовжувати боротися за рівність можливостей. Це стосується не тільки культурної сфери, але й усіх інших: освіти, кар’єрного росту, доступу до ресурсів. Необхідно створювати простір, де жінки матимуть можливість вільно висловлювати свої ідеї, отримувати підтримку і визнання. Також важливо змінювати ставлення суспільства до жінок: ми маємо перестати сприймати їхні досягнення як щось особливе чи рідкісне, а просто як частину суспільного прогресу.

— Згодна з тобою! Ти бачиш зміни в ставленні до жінок у сучасному Дніпрі? Що змінилося за останні роки?

— Так, зміни є. Дніпро став значно більш відкритим для жіночих ініціатив. Тут багато цікавих культурних проєктів, які реалізують саме жінки — це, до прикладу, виставки, чи літературні вечори. Жінки активно долучаються до розвитку міста, і це чудово. Проте важливо пам’ятати, що для повної рівності ще є куди рухатися, особливо в тих сферах, де досі домінують стереотипи.

— Звучить дуже надихаюче! А чи є в нашому місті події або проекти, які тобі особливо запам’яталися і пов’язані з жіночим рухом?

— Мені дуже імпонують різні літературні вечори, зустрічі з письменницями та активістками, які проводяться в Дніпрі. Наприклад, нещодавно була чудова зустріч із Оксаною Забужко, де обговорювали важливість жіночої літератури в сучасному контексті. Ці події надихають на глибокі роздуми та дають можливість вийти за межі буденності, поринувши в світ творчості й активізму.

— Це дуже цікаво! Як ти вважаєш, чи потрібно більше уваги приділяти саме жіночій літературі, щоб підвищити її популярність серед молоді?

— Безумовно, потрібно! Жіноча література може бути не лише цікавою, але й дуже важливою для формування особистості. Вона несе в собі глибокі культурні та емоційні аспекти, допомагаючи зрозуміти історії та переживання жінок у різних суспільних контекстах. Також важливо, щоб ці твори ставали частиною шкільної програми та літературного середовища, щоб молодь могла розуміти та цінувати творчість, яка має величезний вплив на розвиток суспільства.

— Як щодо сучасних українських письменниць? Чи є серед них такі, чиї твори ти порадила б прочитати?

— Зараз є багато талановитих письменниць, чия творчість заслуговує на увагу. Наприклад, твори Оксани Забужко, Маріанни Кіяновської, Наталки Сняданко — вони по-своєму відкривають нові горизонти в українській літературі. Також цікава творчість таких авторок, як Тетяна Малахова, Галина Ткачук, які порушують важливі соціальні та культурні теми.

— Дякую за чудові поради! Що б ти побажала сучасним жінкам, які хочуть розвиватися в культурній та літературній сферах?

— Моя порада — не боятися бути сміливими і відстоювати свої ідеї. Якщо ти хочеш щось змінити в суспільстві чи культурі, почни з себе і не зупиняйся. Важливо знаходити однодумців, підтримку в спільнотах і не боятися експериментувати. Світ потребує нових ідей і голосів, і твій голос може бути тим, що змінить ситуацію.

Записала Анастасія Крижановська.