Передплата місцевої преси: історія, що повторюється

Щороку передплатна кампанія на місцеві видання кидає нові виклики редакціям і ті мають шукати нові шляхи доправлення своїх видань до читачів. Утім, як мовиться, немає нічого нового у цьому світі. У ці дні майже століття тому – на початку 1924 року – газета «Зірка» у № 3 (34) від 12 січня вмістила такий матеріал.

• 

«СЕЛЯНСЬКУ ГАЗЕТУ НА СЕЛО!

Уже декільки місяців пройшло з того часу, як почала виходити газета «Зірка», а багато й зараз. сел та хуторів за неї не чули й не знають. В Хортицькому районі вона була якось з’явилась один місяць, а тепер її знов не чути. А селянство тим часом прагне знання, прагне освіти своєю мовою, хоче читати свою селянську газету, написану зрозумілою для селянина мовою і пристосовану до його вимог та немає змоги її читати, бо не знають до неї шляху.

Часто буває селянин уже й гроші наготовить «оце мовляв, на «Зірку», а потім питає, питає де можна передплатити «Зірку», та не знайшовши такої особи, або установи, котра б прийняла від його гроші, остається без газети.

Треба б газеті «Зірка» подбати про встановлення збірання передплати на неї від селян в районі, щоб селянство не носилось з грішми не знаючи кому здати, бо перевести но пошті гроші не кожен з’уміє.

Костенко

Від редакції. Організувати контрагенства в кожнім селі «Зірка» не мала змоги. Виписати газету селянин може при допомозі селянського будинку або хати-читальні, через пошту, приславши платню поштовими марками. Редакція вживає засоби, щоб одкрити контрагенство в Хортиці» (орфографію оригіналу тут і далі збережено).

Як стає зрозуміло з повідомлень у тогочасних випусках газет «Звезда» (базове видання, що мало низку додатків), «Зірка» («дочірнє» видання, орієнтоване переважно на сільського читача), здебільшого передплата велася через представників редакції – контрагентів, а також профспілкові організації на підприємствах і в організаціях. Тобто те, що зараз називається редакційною передплатою. Дещо незвичною була форма передплати через пошту – оплата відбувалася шляхом надсилання до редакції поштових марок. Застосовувалися також різні, відомі й зараз, маркетингові прийоми: дешевшою була колективна передплата, одночасна передплата на «Звезду» та «Зірку», додатки до «Звезды» «Наковальня» та «Наше хозяйство» подавалися як безплатні, сьогодні б сказали, бонусні.

• 

Також не обходилося й без того, що зараз ми називаємо адміністративним ресурсом. Наприклад, «Зірка» безпосередньо на своїх сторінках закликала: «Ком’ячейки на селі, ячейки КСМ, комнезами та селянські будинки! Ви повинні дивитися за тим, щоб селяне читали «ЗІРКУ». Допомогайте їм її виписувати і росповсюджуйте «ЗІРКУ» на селі».

Щось із того столітньої давності досвіду нині, безумовно, не буде прийнятним. Але якісь прийоми – суто ринкові – можливо й варто використати. У будь-якому разі, як і у 20-ті роки минулого століття, усе сходиться до того, що збутом місцевої газети, як товару, має займатися сама редакція, як його виробник…

Валерій Дрешпак, професор кафедри журналістики Університету митної справи та фінансів.