Перо публіциста В’ячеслава Булави

Регіональним представником газети «Сільські новини» по П’ятихатському, Криничанському, Софіївському, Верхньодніпровському районах В’ячеслав Булава прийшов працювати після роботи редактором у П’ятихатській районній газеті «Злагода». До своєї професії ставився натхненно і творчо. Нашим читачам особливо запам’яталися його матеріали під рубрикою «Пером публіциста», які виходили  у кожному номері і узагальнювали гострі проблеми, які тривожили суспільство, торкалися  процесів державного будівництва в Україні, викривали прорахунки економічних реформ, які призводили до занепаду сільських територій.

Спливають у пам’яті жваві дискусії, які проходили на редакційних планірках, між  В’ячеславом Миколайовичем та його колегами Володимиром Ніколаєнком, Станіславом Левенцем, Андрієм Митьком, Миколою Стрильчуком. Усі ці дискусії давали змогу узагальнити погляди і думки, що акцентували найболючіші теми, спрямовані, перш за все, на соціальний захист селян,  розпаювання земель, збереження культурних осередків.

 Довіра до газети читачів з кожним роком зростала – особливо у  Криничанському районі, яким опікувався В’ячеслав Булава, і де він свого часу був редактором районної газети, тираж «Сільських новин» зріс до 4 тисяч примірників і був найвищим серед сільських районів Дніпропетровщини.

Безперечно, у В’ячеслава Миколайовича був свій стиль письма, не схожий на інших. За це його матеріали часто на планірках не раз відзначали як кращі, тому що викликали великий потік редакційної пошти. Значний резонанс, зокрема, отримав матеріал про старовинне селище Лихівку  П’ятихатського району та його людей.

Вже будучи на пенсії, В’ячеслав Миколайович час від часу гострив своє «Перо публіциста» і причісував у своїх матеріалах місцевих чиновників, які створювали штучні проблеми із субсидіями, пенсіями та ускладнювали і без того нелегке життя пенсіонеру.

Кажуть, що незамінних людей немає. Але це не про В’ячеслава Булаву – редактора трьох районних газет, власкора «Сільських новин», дбайливого батька і чоловіка, надійну людину.

А ще він завжди просив підписувати його ім’я без апострофа, оскільки народився на Півночі Росії і так був записаний у паспорті. Тоді на це не зважали, а дотримувалися української орфографії. А зараз виконаємо його волю: спочивай з миром, ВЯЧЕСЛАВЕ Миколайовичу.

Олексій ГУДЕНКО.