Поэзия души: вспомним лучшее!

Стихи и строки поразившие мысли, чувства, воображение и открывшие нам мир с совершенно неожиданной стороны.

Семён ГУДЗЕНКО: Перед атакой.

Когда на смерть идут — поют,
А перед этим можно плакать.
Ведь самый страшный час в бою —
Час ожидания атаки.

Снег минами изрыт вокруг
И почернел от пы́ли минной.
Разрыв — и умирает друг.
И значит — смерть проходит мимо.

Сейчас настанет мой черёд,
За мной одним идёт охота.
Будь проклят сорок первый год,
И вмёрзшая в снега пехота.

Мне кажется, что я магнит,
Что я притягиваю мины.
Разрыв — и лейтенант хрипит.
И смерть опять проходит мимо.

Но мы уже не в силах ждать.
И нас ведёт через траншеи
Окоченевшая вражда,
Штыком дырявящая шеи.

Бой был короткий. А потом
Глушили водку ледяную,
И выковыривал ножом
Из-под ногтей я кровь чужую.

<октябрь 1942>

Ребятам, выжившим под Иловайском в 2014-м, посвящается…

(Климентьев)

*     *     *

Золотослів Ліни КОСТЕНКО  

ВІДЛУННЯ ДУШІ

А жінка буває на осінь так схожа:

То тиха й привітна, а то й непогожа.

То скропить сльозою, то сонцем засвітить.

То прагне зими, то вертається в літо.

А жінка, як осінь, плодами багата

На ніжність, добро, материнство і святість.

Як вересень тихий, зігріє душею,

Не страшно морозу чекати із нею.

А жінка буває тривожна, як осінь.

То дихає вітром, то ласки попросить,

То болю завдасть, а то вигоїть рани,

Листочком у світ полетить за коханим.

А осінь в природі – це завжди, як диво,

Так само і жінка: буває вродлива.

Буває примхлива, буває зрадлива…

Нехай тільки кожна з них буде щаслива.

Промінь сонця запалить ранкову росу, –

І заграє вона, забринить веселково.

Скільки мовлено вже про одвічну красу,

Тільки я про жіночу скажу своє слово.

Ніжний погляд і довга русява коса

Та смаглявого личка привабна родзинка…

І, хоч кажуть, що світ порятує краса.

Та врятує його тільки жінка.

(Котышева)

*     *     *

Михаил СВЕТЛОВ

«ОХОТНИЧИЙ ДОМИК»

…Старость – роскошь, а не отрепье,
Старость – юность усталых людей,
Поседевшее великолепье
Наших радостей, наших идей…

(Шведун)

*     *     *

Булат ОКУДЖАВА

         МОЛИТВА

Пока Земля еще
веpтится,
Пока еще яpок свет,
Господи, дай же ты
каждому
Чего у него нет.
Мудpому дай голову,
Тpусливому дай
коня,
Дай счастливому
денег
И не забудь пpо
меня.

Пока Земля еще
веpтится,
Господи, твоя
власть,
Дай pвущемуся к
власти
Навластвоваться
власть.
Дай пеpедышку
щедpому
Хоть до исхода дня,
Каину дай pаскаянье
И не забудь пpо
меня.

Я знаю ты все
умеешь,
Я веpую в мудpость
твою,
Как веpит солдат
убитый,
Что он пpоживает в
pаю.
Как веpит каждое
ухо
Тихим pечам твоим,
Как веpуем и мы
сами,
Не ведая что
твоpим.

Господи мой, Боже,
Зеленоглазый мой,
Пока Земля еще
веpтится
И это ей стpанно
самой,
Пока ей еще хватает
Вpемени и огня,
Дай же ты всем
понемногу,
И не забудь пpо
меня.
Дай же ты всем
понемногу,
И не забудь пpо
меня.

(Гармаш, Шведун, Климентьев)

Удивительная история песни “Молитва” Булата Окуджавы

У этой любимой всеми песни существует два названия: “Молитва” и “Молитва Франсуа Вийона”.  Долгое время считалось, что это вольный перевод Булата Окуджавы стихотворения этого средневекового французского поэта. Однако, Булат Шалвович впоследствии признавался, что к Вийону текст песни не имеет никакого отношения. Дело в том, что стихотворение “Молитва” не принимали в печать в советские времена по идеологическим соображениям, тогда Булат Шалвович придумал новое название, и в печать взяли. Музыка была придумана позднее, сначала были напечатаны стихи.

Не на пустом месте родилась эта придумка, а как следствие большой популярности баллад Вийона в переводах Ильи Эренбурга, которые были опубликованы в журнале “Новый Мир” в конце 50-х, а в начале 60-х, в 1963 году Окуджава опубликовал это стихотворение.

Наталья НИКУЛИНА

Шукаймо у собі Шевченка
(хоч іскру — праведності й віри) —
він мусить бути там, в глибинах,
інакше нас би не тримала
оця земля, калини матір.
Ми мусимо. Ми конче мусим
знайти в собі його кровину —
інакше з темряви не вийти.
Усім життям, всім током крові —
народжуймо в собі Шевченка,
хоч іскру — кожен. Іскру — кожен.
Всі разом — буде Україна.

ДИПТИХ  ТРИВОГИ  Й  НАДІЇ

І

У світі є жива прекрасна тиша
і солов’ї, що кличуть солов’їх.
А ті, хто гинув, хто з вогню не вийшов…
Під серцем, земле, берегтимеш їх?
Страшних воронок зяючі каверни.
Земля мовчить, не мовить “Так!” чи “Ні!”
Та вже ніяка сила не поверне
шедеври душ, убитих на війні.
І тільки пам’ять, тільки магній зблисків
і скорбний плач, що обпікає рот.
Над невсипущим сонмом обелісків
схилився неуярмлений народ.
Хто втратив сина, батька або мужа
(на фотокартках — молоді, гінкі).
Не розповісти, як за ними тужать
червоно-чорні крила рушників.
А дні різьблять найтонші мідьорити,
а в серце млосно туга пророста:
вони б могли ще стільки сотворити —
полотна, книги, сонячні міста.
Вони б творили поле і загату,
і білоквітний сад, і літаки.
Вони б змогли, зуміли так багато,
якби віддать їм спалені роки…
(Оце і про наших хлопців на Донеччині та Луганщині)
II

Пустеля неба. Хмари — як верблюди —
повільний крок… А сонце — у крові.
Книжки і храми гинуть теж, як люди,
в хуртечі війн зникаючи навік.
О, всіх віків, епох кати зловісні
затямили убивчий цей урок,
що досить знищить пам’ятку і пісню,
щоб той народ назавжди впав у змрок.
Чи можна повторити неповторне —
реставрувати, збудувати знов,
щоб відгукнулась голосом валторни
іще одна врятована любов?
Іронія примружилась: “А дзуськи!
Навспак не повернути течію.
І в римляни записані етруски,
що рідну пісню втратили свою”.
Іроніє, ти красно так говориш.
Хто заперечить? Скаже хто мені,
як воскресити знищені собори
й труди митців, що здиміли в огні?
А час пошитий сухозлоттю, гафтом:
в тканні годин проблискують слова.
І все чекаєш — нині, завтра… раптом
озветься десь мелодія жива…
Якась картина… фреска… порцеляна…
воістину безцінний фоліант.
Немов криниця, свіжістю налляна —
відроджений, віднайдений талант.
Допоки віриш — є нетлінна мова,
допоки любиш — нездоланний спів.
І що б там не було — будуймо знову
хоч щось, утрачене впродовж віків.
Хай розів’ється зранена галузка,
нехай запахне квітом, як на те.
Нехай крізь череп древнього етруска
нова лоза могутньо проросте!

(Гармаш)

(Продолжение следует).

Приглашаем и вас, наши коллеги и читатели, принять участие в этой акции. Ждем ваших предложений.  Поделитесь своими поэтическими открытиями с окружающими. Сделаем мир хоть немного счастливее, чище, мудрее!..

Направлять по адресу
klimvadim2017@ukr.net