Ради правди у рядках «Зорі»

Завтра, 13 жовтня,  Іван Семенович Мережка святкував би своє 80-ліття. Талановитого журналіста і поета вшанували у його рідному селі Першотравенці на Магдалинівщині,  де стараннями  сестри – Поліни Семенівни, а також вчителів та учнів місцевої школи відбувся вечір пам’яті.

Після закінчення  Першотравенської  середньої школи  Іван Мережка (прізвище в родині згодом набуло  іншого закінчення,  тому у  публікаціях  про Івана Семеновича після його смерті і навіть на пам’ятнику помилково «о» замість «а»),  вступив до  Дніпропетровського механічного технікуму. А потім – на факультет української філології  університету. Ще в студентські роки він – активний член літературної студії , друкується в університетській багатотиражці і відвідує  літературне об’єднання при обласній спілці письменників.  У колективному збірнику  «Над широким Дніпром» (1958)  є і його вірші.

Йому випала нелегка доля. «Дитинство в ранах і осколках», як  писав  він в  одному з віршів. Коли у вересні  1943-го  над Першотравенкою  розгорівся бій  і селяни стали тікати в густі очерети на околицю села, куля наскрізь прошила хлібину,  яку  мати  вклала в руки п’ятирічному синові. А повернувшись  додому,  вони побачили:

Село, і ні однісінької хати,

На згарищі ще дотліває щось,

На землю  падає зомліла мати.

Таке в дитинстві звідать довелось.

У студентські роки Іван Мережка поїхав у Казахстан піднімати цілину, де під час роботи у полі стався нещасний випадок, після якого  вісім  місяців нерухомості і ціпок до кінця життя.

Закінчивши університет, працював  у Миронівській школі-інтернаті на Нікопольщині учителем, а потім директором.  Але бажання писати  взяло гору, і головною справою  його життя стає журналістика. Публікації  Івана Мережки  з’являються на сторінках «Петриківської правди», «Приорільської правди», у  «Світлі Жовтня». Він об’їздить і сходить усі закутки сільських районів  – Петриківського, Царичанського, Павлоградського,  а коли стане власкором «Зорі» ,  до них приєднаються ще Межівський і Петропавлівський. У невеликій експозиції, яку  Поліна Семенівна підготувала  для цієї зустрічі,    серед публікацій і  рукописів,  лежала старенька папка, –  на ній рукою автора кілька  римованих рядів,  записаних, можливо,  десь у дорозі, які, власне, відображають сенс його життя:

Із цією папкою власкора

Їжджу я по селах і містах.

Миршава вона. Але й нескоро

Папку я куплю золотокору.

Головне  була б вона товста,

Щоб у ній вміщалася робота,

А не злогостинні хабарі.

Ну, нащо мені та позолота?

Золото я кину у болото

Ради правди у рядках «Зорі».

Згодом Іван Семенович буде завідувати у нашій редакції відділом сатири і гумору, де часто виступатиме в  особі Пилипа Гострозорого, з яким його  асоціюватимуть  читачі.

… Він пережив  чотири інфаркти і не зміг назбирати грошей на операцію, яку  можна було  зробити тільки за кордоном. Після п’ятого,  30 серпня 2003 року,  Івана Семеновича Мережки не стало. На його могилі у  рідній Першотравенці посадили калину.

Тетяна Колядинська.