Дніпропетровська обласна організація Національної спілки журналістів
За січень — червень 2026 року Національна спілка журналістів України зафіксувала щонайменше 80 верифікованих випадків фізичного впливу російської агресії на українську медіасферу.
Перше півріччя 2026 року засвідчило принципову зміну характеру безпекових загроз для журналістів. Якщо раніше основним ризиком були артилерійські й ракетні удари, то сьогодні вирішальним фактором небезпеки стали ударні безпілотники, які суттєво розширили територію ризику навіть далеко від лінії фронту.
Моніторинг НСЖУ охоплює виключно верифіковані випадки фізичного впливу російської агресії на цивільних журналістів та медіа: поранення журналістів, пошкодження редакцій, житла та майна медійників. Онлайн-погрози та інші нефізичні форми тиску до цього моніторингу не входять.
Моніторинг здійснюється Національною спілкою журналістів України та ґрунтується на верифікації інформації з відкритих джерел, безпосередніх зверненнях журналістів і редакцій, власному моніторингу мережі Центрів журналістської солідарності НСЖУ, а також даних, отриманих від державних органів.
Одиницею обліку в цьому моніторингу є не окрема російська атака, а кожен верифікований випадок її фізичного впливу на журналіста, редакцію або об’єкт медіаінфраструктури. Тому один російський ракетний чи дроновий удар може спричинити кілька окремих кейсів, якщо внаслідок нього постраждали кілька редакцій, журналістів чи медійних об’єктів.
Метою моніторингу є системне документування наслідків російської агресії для української медіасфери, оперативне реагування на потреби постраждалих журналістів і редакцій, а також формування доказової бази для міжнародної адвокації та майбутнього притягнення винних до відповідальності.
Окрім моніторингу фізичного впливу російської агресії на цивільну медіасферу, НСЖУ веде окремі моніторингові бази щодо людських втрат української медіаспільноти та незаконного ув’язнення українських журналістів Російською Федерацією. За перше півріччя 2026 року загинули десять журналістів і працівників медіа, які захищали Україну у складі Сил оборони України, а також підтверджено інформацію про загибель ще двох медійників у попередні роки. Станом на кінець червня щонайменше 28 українських журналістів залишаються незаконно ув’язненими Російською Федерацією.
Помісячна динаміка має такий вигляд: січень — 2 кейси, лютий — 10, березень — 18, квітень — 8, травень — 22, червень — 17.
За категоріями впродовж 6 місяців 2026 року зафіксовано:
- 35 випадків пошкодження житла та майна медійників;
- 28 випадків пошкодження та знищення редакцій й об’єктів медіаінфраструктури, в тому числі 2 редакції зруйновано вщент;
- 14 випадків, коли журналісти потрапляли під атаки (переважно — дронові) під час виконання обов’язків;
- 3 випадки поранення цивільних медійників.
(У цей підрахунок ми додали 3 травневі кейси, які Спілка зафіксувала вже в червні і які не потрапили до попередніх звітів).
Цей піврічний зріз продовжує моніторинг НСЖУ за період січень–квітень 2026 року. Тоді за чотири місяці було задокументовано 38 верифікованих інцидентів у цивільній медіасфері.
Втрати медійників у лавах Сил оборони України
Моніторинг фізичного впливу російської агресії на цивільну медіасферу не включає журналістів, які загинули або були поранені під час проходження військової служби. Водночас НСЖУ окремо документує втрати медійників у лавах Сил оборони України. У першому півріччі 2026 року НСЖУ задокументувала загибель 10 журналістів і працівників медіа, які проходили службу у Силах оборони України (Лана Чорногорська, Юрій Мігашко, Володимир Сінійчук, Сергій Фісун, Володимир Фоміченко-Закуцький, Артур Петров, Євген Соловей, Вікторія Боброва, Максим Осередчук, Олександр Вернігоров). З’явилася інформація про 2 медійників, які загинули під час виконання військових обов’язків у 2023–2024 роках, — це Ігор Малахов і Олександр Клименко. Таким чином, до окремої моніторингової бази внесено 12 випадків
Поранені цивільні медійники
Упродовж І півріччя 2026 р. не зафіксовано втрат серед цивільних медійників. Водночас троє цивільних медійників зазнали поранень. Зокрема, 8 лютого Ігор Левенок, воєнкор телеканалу «Інтер» зазнав осколкових поранень руки під час обстрілу росіянами Краматорська на Донеччині. Внаслідок російського обстрілу 13 травня постраждала режисерка монтажу «Суспільне Івано-Франківськ», членкиня НСЖУ Оксана Рудик, вона отримала осколкове поранення ноги, йдучи до укриття. 3 червня за 17 км від селища Покровське на Дніпропетровщині воєнна кореспондентка «5 каналу» Ольга Каліновська (на фото внизу) потрапила під удар російського FPV-дрона на оптоволокні, отримавши другу з осені 2025-ого контузію під час виконання професійних обов’язків.
Травень: пік півріччя за рахунок удару по Києву
Найвищу кількість кейсів цьогоріч НСЖУ зафіксувала у травні — 22. Найбільший вплив мала масована ракетно-дронова атака на Київ 24 травня, внаслідок якої постраждали 6 редакцій українських і міжнародних медіа — зокрема інформаційного агентства УНІАН, редакцій «Ґрати», «Реальна газета», «Шелтер», а також студії німецьких мовників ARD і Deutsche Welle, — та офіс Київського осередку НСЖУ. Більше про кейси і підсумки травневого моніторингу — за посиланням.
Уже в червні Спілка отримала додаткову інформацію про наслідки цього ж удару: пошкоджено квартиру іноземного медійника Браяна Ворда, засновника Westward Media (цифрового журналу про український бізнес, культуру та політику). Як він розповів у коментарі НСЖУ, в момент удару його не було вдома; присутні друзі «були приголомшені», а один із них отримав стрес.
Крім того, 21 травня вибуховою хвилею від удару російського КАБа суттєво пошкоджено друкарню в Краматорську — єдину типографію повного циклу на неокупованій частині Донеччини, де друкувалися й регіональні газети.
Червень: 17 верифікованих кейсів
Упродовж червня в моніторинг Спілки потрапило 17 верифікованих кейсів.
Редакції та медіаінфраструктура — 5 випадків. По двічі за місяць із руйнівними наслідками вибухової хвилі від атак БПЛА стикалися редакції газет «Промінь» (Сновськ, Чернігівщина) та «Путивльські відомості» (Сумщина). Також зафіксовано приліт БПЛА «Молнія» на територію «Суспільне Запоріжжя», внаслідок вибухів постраждало, зокрема, робоче авто продюсерки Олени Лисенко.
Пошкодження житла журналістів — 7 кейсів, з них 5 — наслідки масованого ракетно-дронового удару по Києву і Дніпру 2 червня. Вибуховою хвилею вибивало вікна і балкони, нівечило двері в оселях медійників.
Журналісти під атаками ворожих дронів — 4 випадки. Серед цих кейсів — уже згадуваний вище випадок із Ольгою Каліновською. 9 червня неподалік Добропілля на Донеччині бронеавтомобіль, в якому була знімальна група телеканалу «Інтер» (журналіст Станіслав Кухарчук, оператор Денис Кононенко) наїхав на магнітну міну, скинуту ворожим дроном, — на щастя, обійшлося без постраждалих. 23 червня ворожі FPV-дрони двічі загрожували атакувати журналістів «Суспільне Дніпро» (кореспондентка Антоніна Чуйко й оператор Олександр Шандибін) у Запорізькій області. 26 червня знімальна група «Суспільне Запоріжжя» опинилася в епіцентрі вибуху під час масованої атаки РФ на місто — просто під час запису стендапу; журналістка Поліна Мороз дістала легку акубаротравму.
Окремо в червні НСЖУ стало відомо про знищення будівлі, де працювала редакція газети «Рідне місто» в Мирнограді на Донеччині, де тривають активні бойові дії. Головний редактор Максим Забєля отримав від Комісії, що фіксує руйнування при міській військовій адміністрації, документальне підтвердження: двоповерхова будівля, де багато років працювала редакція, «зруйнована внаслідок неодноразового влучання боєприпасами й не підлягає відновленню». Команда газети працює релоковано з осені 2024 року.
Кейс «Рідного міста» став другим у 2026 році, коли будівлю локального медіа обстріли РФ знищили вщент. Раніше, 29 березня, ударом російського КАБа було знищено редакцію газети «Межівський меридіан» на Дніпропетровщині; її колектив також продовжує випуск у релокації.
Редакцію знищив КАБ, але прапор вцілів. Історія стійкості «Межівського меридіану»
Загальні втрати української медіаспільноти від початку повномасштабного вторгнення
За даними Національної спілки журналістів України, від початку повномасштабного вторгнення внаслідок російської агресії загинули щонайменше 152 представники української медіаспільноти. Ця цифра охоплює три окремі категорії втрат, які НСЖУ документує відповідно до власної методології:
- 21 журналіст і працівник медіа, які загинули під час виконання професійних обов’язків;
- 10 журналістів і працівників медіа — цивільних жертв російських атак;
- 121 журналіст і працівник медіа, які загинули, захищаючи Україну у складі Сил оборони України.
Ці дані свідчать, що російська агресія завдає системних втрат українській медіаспільноті як серед цивільних журналістів, які продовжують виконувати професійні обов’язки під час війни, так і серед медійників, які стали на захист України зі зброєю в руках.
Українські журналісти в російській неволі
Попри численні міжнародні заклики, упродовж першого півріччя 2026 року не було звільнено жодного українського журналіста, незаконно утримуваного Російською Федерацією. Фактично Російська Федерація продовжує використовувати українських журналістів як цивільних заручників, систематично порушуючи норми міжнародного гуманітарного права та міжнародного права прав людини.
Згідно з окремою моніторинговою базою НСЖУ, у СІЗО, колоніях і тюрмах на території РФ перебувають щонайменше 28 журналістів, дехто — майже 10 років: троє з них, Олексій Бессарабов, Володимир Дудка та Дмитро Штибліков, затримані окупантами в Севастополі ще в листопаді 2016 року. Більшість — журналісти з окупованого Криму (зокрема громадянські журналісти-кримські татари) та медійники з тимчасово окупованих південних регіонів (Мелітополь, Нова Каховка, Генічеськ). Російська сторона висуває сфабриковані звинувачення, що не мають стосунку до журналістської діяльності, переважно за «важкими» статтями, щоб унеможливити обмін.
Через професійну діяльність в окупованому Криму та Запорізькій області в російській неволі перебувають 4 жінки: Анастасія Глуховська, Ірина Левченко, Ірина Данилович та Яна Суворова. За даними правозахисників, умови їхнього утримання щороку погіршуються: жінок ізолюють від зовнішнього світу, обмежують у доступі до адвокатів, медичної допомоги та навіть базової гігієни.
Упродовж січня — червня 2026 року НСЖУ не зафіксував звільнення колег. Натомість наприкінці квітня стало відомо про жорстокий вирок Олександру Малишеву: Південний окружний військовий суд у Ростові-на-Дону присудив йому рекордні 26 років колонії суворого режиму, звинувативши 26-річного адміністратора чату «Мелітополь — це Україна» у «шпигунстві», участі в «терористичному угрупованні» та скоєнні теракту.
У червні рідним Анастасії Глуховської вдалося отримати першу за довгий час інформацію про неї (журналістка — понад тисячу днів у полоні): Анастасію бачили свідки в СІЗО у Кізелі (Пермський край), вона оголошувала голодування, а стан її здоров’я дедалі погіршується. Утім, Глуховська досі перебуває у статусі інкомунікадо. Немає ні статті, по якій її затримали, ні обвинувачення, влада РФ також не надає офіційного підтвердження її місця утримання.
Наприкінці червня російські окупанти почали вивозити українських політв’язнів із сімферопольського СІЗО на територію РФ. Серед них — Ірина Левченко, яку етапували до ізолятора в Краснодарі. За інформацією рідних, це пов’язано із ситуацією в окупованому Криму, де виникли перебої з електропостачанням і дефіцит пального.
Зазначимо, що Спілка неухильно продовжує боротьбу за звільнення колег. Остання важлива віха — ухвалена одноголосно 19 червня на Щорічних зборах Європейської федерації журналістів (EFJ) резолюція, ініційована НСЖУ разом зі спілками різних країн, про українських медійників, незаконно ув’язнених Росією. EFJ вирішила посилити міжнародну адвокацію для їхнього звільнення через інституції ЄС, Раду Європи, ОБСЄ, ЮНЕСКО, структури ООН та національні уряди, розширювати кампанії солідарності, залучати парламенти європейських країн і домагатися створення міжнародного механізму для звільнення цивільних заручників, яких утримує Росія.
Ключова тенденція першого півріччя 2026 року:
За результатами першого півріччя 2026 року НСЖУ констатує принципову зміну характеру безпекових загроз для журналістів.
Якщо раніше найбільшу небезпеку становили артилерійські та ракетні удари, то сьогодні головним фактором ризику стали ударні безпілотники. Використання FPV-дронів, дронів на оптоволоконному керуванні та інших безпілотних систем суттєво розширило так звану «кілзону» — територію, де журналісти можуть бути атаковані навіть за десятки кілометрів від лінії фронту.
Фактично це означає зміну самої природи воєнної журналістики в Україні та потребує перегляду традиційних підходів до безпеки журналістів.
Упродовж першого півріччя 2026 року дедалі більше журналістів повідомляють, що відмовляються від використання маркування PRESS, оскільки в умовах дронової війни воно перестало виконувати захисну функцію. Зафіксовано щонайменше чотири випадки, коли журналісти в маркованому спорядженні ставали мішенню для російських військових.
«Під час запису стендапу по нас почали відпрацьовувати мінометники. Росіяни, вочевидь, помітили через оптику поліцейську автівку і нас у бронежилетах та касках», — розповідає кореспондент «Суспільне Дніпро» Роман Михальчук (на фото внизу) про інцидент на Дніпропетровщині.
В умовах, коли смертельною загрозою стали БПЛА, обов’язковим атрибутом журналіста має стати антидроновий детектор, але особлива небезпека — оптоволоконні дрони, які детекторами не фіксуються.
“Питання, наскільки ти близько до фронту, вже відносне. Журналісти зараз у все більшій небезпеці, і не треба йти за 5 кілометрів до фронту”, — наголошує воєнна кореспондентка Ольга Каліновська, яка у червні потрапила під удар дрона саме на оптоволокні за 17 км від ЛБЗ.
Про те, що детектори дронів залишаються критично важливою потребою для журналістів, говорять самі медійники. За словами воєнкора Володимира Павлова з Харкова, поблизу Вовчанська детектор дав щонайменше три хвилини, щоб сховатися самим і вкрити двох місцевих жителів, а в Краматорську допоміг зафіксувати дрон «Молнія» до того, як той спікірував у будівлю. Журналістка Ганна Черненко наголошує: без детектора в прифронтових містах усю небезпеку доводиться сприймати лише на слух. Головний редактор «Північ Медіа» Роман Рибак називає такий пристрій «маст-хевом» і на Сумщині.
“Перше півріччя 2026 року показало: російські атаки дедалі частіше спрямовані не лише проти інфраструктури чи міст, а й безпосередньо впливають на здатність журналістів виконувати свою професійну місію. Ми документуємо кожен такий випадок, тому що йдеться не лише про підтримку постраждалих колег сьогодні, а й про формування доказової бази для майбутнього міжнародного правосуддя. Кожна пошкоджена редакція, кожен поранений журналіст, кожен незаконно ув’язнений медійник — це окремий доказ системного тиску Росії на свободу слова», — наголошує голова НСЖУ Сергій Томіленко.
НСЖУ закликає уряди, міжнародні організації та професійні об’єднання посилити тиск на Російську Федерацію задля припинення атак на медіа, підтримати документування злочинів проти журналістів, розширити програми безпеки для медійників та активізувати зусилля для звільнення журналістів із неволі.
НСЖУ розглядає задокументовані випадки як свідчення системного впливу російської агресії на свободу слова та незалежну журналістику. Матеріали моніторингу використовуються для інформування міжнародних партнерів і можуть становити частину доказової бази щодо порушень міжнародного гуманітарного права та злочинів проти цивільних журналістів.
Матеріали моніторингу регулярно передаються Міжнародній федерації журналістів (IFJ), Європейській федерації журналістів (EFJ), Комітету захисту журналістів (CPJ), Міжнародного Інституту Преси (IPI), ОБСЄ, ЮНЕСКО та іншим міжнародним партнерам, які документують злочини Росії проти журналістів та свободи слова.
Перше півріччя 2026 року підтвердило, що війна дронів докорінно змінює умови роботи журналістів. Український досвід уже сьогодні формує нові міжнародні підходи до безпеки журналістів у сучасних воєнних конфліктах і має бути врахований під час оновлення міжнародних рекомендацій та програм підтримки свободи медіа.
