Він написав фото історію краю

У Юрія Олександровича Нортенка професій немало. Кожною володіє досконало, кожній віддав часточку свого натхнення, знань, душі, словом – часточку життя. Про всі розповідає майже захоплено і хтозна, якій з них віддав би перевагу, якому періоду своєї солідної біографії виділив би окремий рядок. Може тому, що відданий службі на Балтійському флоті? Спогади про овіяні романтикою юнацькі літа, коли все ще було попереду, особливо гріють душу. А може переважать роки праці на трубному заводі, найбільшому в місті підприємстві? До всіх добрих перемін у цехах контрольно-вимірювальних приладів і автоматики та емальованого посуду відчуває свою причетність ветеран. Чи, можливо, першість за тими пам’ятними днями, коли він на чолі команди духового оркестру йшов попереду святкової колони центральними вулицями Новомосковська і здавалося всі навколо проводжали музиканта привітними поглядами…

Нічого не забулося. Не загубилося на життєвій дорозі, довжиною у вісімдесят літ. І знають у Новомосковську Юрія Олександровича багато земляків. Та, без перебільшення, знаний він завдяки професії, якій віддав не один десяток років – професії фотокореспондента. Погортайте підшивки місцевих газет «Новомосковська правда», «Присамарська нива», «Трубник Присамар’я», – і майже на кожній сторінці побачите ви його роботу – яскраву історію рідного краю. Ось втомлено посміхається, виглядаючи з кабіни комбайну, чоловік. Схилився в задумі біля Вічного вогню ветеран з букетом полум’яних гвоздик. Лікар в операційній. Вчитель біля зосереджених над підручниками учнів… Скільки таких миттєвостей зупинив для історії фотожурналіст.

 

І сотні виставок не вмістили б навіть невеличкої долі того, що зафіксував за десятиліття об’єктив фотоапарату майстра. До речі, не один раз з успіхом демонструвалися фотовиставки Юрія Олександровича у Палаці металургів, міському історико-краєзнавчому музеї, на різноманітних журналістських заходах. Теми різноманітні, та найбільш вирізняються добірки фотографій колишніх фронтовиків. Просто це треба побачити – не розкажеш про погляди людей, які здолали війну, про блиск орденів і медалей на їх грудях, про чіткий, упевнений крок Солдата. Особливі нюанси помітив і зафіксував фотокор і тому так привертають увагу виставки його фоторобіт.

Юрій Олександрович давно не працює, та за звичкою, як і належить фотожурналісту, все навкруг примічає, все прагне зафіксувати об’єктивом фотоапарата: політ пташини, осінній лист, що ненароком затримався на дереві, білі баранці-хмарини, Самара у будь-якій порі року… Є чим замилуватися гостям – місцевим поетам, журналістам, друзям, а також дітям і онукам. Часто навідують вони ювіляра. І це добре, адже здоров’я не дозволяє йому так, як раніше виходити на люди.

Доброго ж настрою надає «спілкування» з його дітьми-фотографіями. В такі хвилини ніби повертається в молодість. Хай не лише в день ювілею приходить вона до Юрія Олександровича. І добрі друзі, турботливі рідні будуть завжди поруч.

 

Н. Полякова,

член Спілки журналістів України