Все своє життя сиджу «на двох стільцях».
Перший стілець – журналістика, якій не тільки присвятив усю свою свідому частину життя, а й куди привів дружину й сина.
Другий «стілець» – музика, якій формально зрадив, коли, здобувши вищу музичну освіту, змінив професію.
Отак і живу: пишу в газету або на сайт, а в перервах граю на музичних інструментах. А бува – граю, а в перервах пишу…
Якось сам собі (а затим і у Фейсбуці) зізнався: якби Бог подарував мені друге життя, прожив би його музикантом.
Не знаю, як би склалася моя кар’єра, якби не залишив професійно займатися музикою. Гадати не буду. Але вдячний долі за те, що вона звела мене з колективом однодумців – прекрасними музикантами ансамблю «Грайте, музики».
Цей музичний колектив хоч і народився у невеличкому місті на Донеччині (Слов’янську), проте дуже скоро здобув таку популярність в Україні, що музикантам почали пропонувати концертні тури і за межами України.
Франція, Аландські острови, Фінляндія… За два десятки років існування ансамблю, «Грайте, музики» дали сотні закордонних концертів, записали і випустили (один – у Німеччині, інший – у Швеції) два компакт-диски, які успішно продавалися у цих країнах.
В чому був «секрет» успіху музикантів з Донеччини?
Звісно, в особливій мелодійності українських народних, козацьких пісень, які становили основу репертуару колективу. Немає сумніву, що на загальне сприйняття гурту нашими слухачами/глядачами впливало все у комплексі: висока виконавська майстерність музикантів, різнобічний репертуар, особливий тембральний колорит народних музичних інструментів, на яких грали музиканти. І не в останню чергу – наші яскраві українські концертні костюми.
Всі музиканти ансамблю «Грайте, музики» виступали у вишиванках. Причому, концертна сорочка у кожного музиканта була вишита вручну. Так, це коштувало набагато дорожче, ніж сорочка з машинною вишивкою. Але виявилося, що чимало тих, хто приходив на наші закордонні концерти, добре розумілися на таких нюансах, як ручна, або машинна вишивка.
… Приїжджаємо на черговий закордонний концерт, готуємося до виступу, перевіряємо налаштування музичних інструментів. А за кілька хвилин до виходу на сцену одягаємо свої концертні костюми.
І, звичайно, вишиванку. На сорочці у кожного музиканта вишитий свій візерунок. Але, споглядаючи його, ніхто не може помилитися: це – українська вишиванка!
А для нас, музикантів, рідна вишиванка, немов український паспорт – і належність до країни демонструє, і серце гріє!
Олександр КУЛЬБАКА,
журналіст інтернет-видання «Карачун» (редакція релокована до міста Верхньодніпровськ)