Вітаємо Зою Володимирівну Нікольникову з ювілеєм!

Ветеранка дніпропетровської журналістики Зоя Володимирівна Нікольникова відзначає свій величний 90-річний ювілей!

Щиро й від усього серця вітаємо її з цією поважною датою та бажаємо міцного здоров’я, душевного тепла, родинного затишку й благополуччя на довгі роки!

Зоя Володимирівна присвятила все своє життя журналістиці. Працювала в обласній газеті «Зоря», багато років очолювала багатотиражну газету «Пульс» Дніпропетровської медичної академії. Сьогодні – на заслуженому відпочинку, але й надалі зберігає теплі зв’язки з колегами та обласною журналістською організацією.

Низько вклоняємося її таланту та багаторічній праці, бажаємо життєвого й творчого довголіття!

З повагою,
Правління Дніпропетровської обласної журналістської організації.

Тетяна Колядинська зібрала найкращі побажання шанованій ювілярці та щемливі спогади друзів-колег.

ТАКИЙ ЮВІЛЕЙ ТРЕБА ЗАСЛУЖИТИ

Сьогодні Зоя НІКОЛЬНИКОВА святкує свої 90!

У 1958 році вона закінчила факультет журналістики Київського державного університету імені Т.Г. Шевченка і приїхала до Дніпра. Багато років в обласній газеті «Зоря» завідувала відділом шкіл, науки і культури і вже на пенсії ще понад чверть віку редагувала газету «Пульс» Дніпровського медуніверситету. Але знають Зою Володимирівну не лише як талановиту журналістку, а й як надзвичайно чуйну людину. Її добро завжди було діяльним!

Ловіть, дорога ювілярко, наш букет сердечних привітань!

Тетяна КОЛЯДИНСЬКА, працювала в газетах «Зоря», «Наше місто», агентстві «Укрінформ», газеті «Голос України»:

Коли не спиться в тиху ніч і чути,
Як в темнім небі зорі мерехтять,
Так хочеться у спогадах гайнути
Туди, де спокій, мир і благодать.

У дні далекі, де вона – дівчатко,
Де рідні лиця й голоси – живі,
У ту найкращу в світі Ольховатку,
Де стежечка губилася в траві.

Пройти ще раз по довгій тій дорозі,
В якомусь дні спинитися на мить:
Оцей – у радості, а той минув в тривозі,
Сміється цей і досі той болить.

Вертає пам’ять на самі початки,
Вона не зрадила, що вибрала колись.
І певна: щастя – аж ніяк не статки,
Це – коли ти із кимось поділивсь.

Майнула ніч, світліє в шибці небо,
А в двері стукає цей дивний ювілей…
Його ще, кажуть, заслужити треба
У Бога. І в людей.

Любов ГОЛОТА, письменниця:

Пам’ятаю і люблю, – як завжди модну, красиву, незрівнянну!

Валентина КОРДЮКОВА, власкор «Зорі» у 1974-2017 рр.:

Вересневого дня 1974-го мене, кореспондента павлоградської газети, запросили на оглядини у «Зорю». І ось я на Карла Маркса, 60. Хвилююся, бо, що не кажіть, обласна газета для журналіста з районки здавалася недосяжною мрією. Піднялася на третій поверх (чи на другий, вже не пам’ятаю), озираюся: де ж та приймальня редактора? Аж ось пробігає коридором молода жінка у чорній мохеровій кофтині. Побачила мою розгубленість і повела до редактора – Інни Григорівни Барвінок.

Від тієї жінки – Зої Володимирівни – я отримала й перше завдання: зробити огляд нової збірки павлоградської поетеси Ганни Світличної. З тих пір не раз відчувала Зоїну доброзичливість і підтримку у роботі.

Великим колись був колектив нашої «Зорі», десь чоловік за п’ятдесят. Як зараз бачу обличчя багатьох. Але Зоя Володимирівна була для мене першим зорянським обличчям. Молодим, красивим – їй тоді було лише 38. Сьогоднішні її 90 осяяні життєвою мудрістю і тими добрими справами, які вона робила для людей.

Олена ДЕСЯТЕРИК, зав. відділом листів обласної газети «Зоря», торік зустріла свій 90-літній ювілей, працюючи в редакції:

Був такий період у моєму житті, коли я почувалася найсамотнішою на світі. Зоя приходила до мене – сама або з Танею Абрамовою, щоб просто поговорити, побути разом, і це тривало доти, поки не минула моя криза. Одного разу я йшла зі своїми невеселими думками вулицею, і дорога сама привела мене до Зоїної квартири. Я стояла на порозі і не знала, що їй сказати. Але говорити й не треба було, вона зрозуміла мене без слів. Тоді Зоя, сама лише її присутність у моєму житті, була моїм порятунком, і я ніколи цього не забуду…

Тетяна АБРАМОВА, оглядач з питань науки і культури в газетах «Зоря» у 70-80-тих роках, «Наше місто» у 1991-2005 рр.:

Где слова такие взять,
Чтобы Зою воспевать?
И красива, и умна,
Сердцем добрая она.

Подсобить, помочь готова,
И всегда держала слово.
Качеств всех не перечесть,
Сколько у нее их есть.

Пусть и ей Бог помогает,
Лет пригожих посылает,
Ни на миг и ни на час
Не спускает с нее глаз.

Наталя ГАРМАШ, працювала в газетах «Прапор юності», «Днепровская правда», «Комсомольское знамя», «Правда Украины», «Факты»:

З часу нашого знайомства, шановна Зоє Володимирівно, пройшло понад пів віку. А я й досі бачу себе поруч із Вами сором’язливою початківицею, якій зірка обласної журналістики давала перші уроки не тільки оперативності та майстерності, але насамперед дружньої підтримки, ненав’язливої поради, щирого співпереживання.

Три обласні газети були, по суті, конкурентами у висвітленні подій, але Ви, на відміну від інших колег, ніколи не дивилися зверхньо, а були для нас, молодих, другом. Я дуже вдячна вам за ці перші враження від журналістської спільноти, які переконали мене, що я серед своїх. За те, що ми, люба Зоєнько, стали згодом на «ти» і зберегли цю повагу та дружбу протягом стількох років.

Ти почуєш сьогодні багато добрих побажань, до яких я щиро приєднуюся. Але хочу, щоб були серед привітань і мої слова великої подяки за те, що у стрімких, нелегких буднях ти подавала нам приклад справжньої жіночності, мудрості, людяності, душевної щирості, що ти завжди усміхалася й просто була і залишаєшся поруч! Живи довго, Зоєнько! Ми тебе любимо!

Раїса ЧУПАХІНА, ветеран праці:

Уважаемая Зоя Владимировна, дорогая Зоя!

Рада тому, что почти полвека знакомы с тобой, человеком незаурядным, талантливым и честным в своем служении журналистике, человеком надежным, умеющим бескорыстно дружить.

Пусть не иссякает в тебе бесценный дар сопереживать и поддерживать. Здоровья, добра и мира тебе! Спасибо за Память. Обнимаю крепенько.

Надія БИКОВА, колишній редактор газети «За передову науку», доцент ДНУ, кандидат історичних наук:

Зоя! Так уж сложилось, что мы с тобой в разное время редактировали одну и ту же газету – многотиражку «За передову науку». В университете о тебе вспоминали не только как о профессиональном и энергичном редакторе, но и как об очень привлекательной женщине. Университетские мужчины не проходили мимо редакции.

Всегда признательная и благодарная за поддержку.

Пусть судьба будет к тебе благосклонной!

Тетяна ЧОРНОБИЛЬСЬКА, у газеті Зоря» – обліковець листів, коректор (1970–1990 рр.), літературний редактор (2000–2013 рр.):

Зоєчко Володимирівно! Прийміть найтепліші вітання з ювілеєм!

Вдячна Вам за добрі слова і слушні поради, що допомагали мені набиратися досвіду життєвого і професійного.

Дорога імениннице, я щиро бажаю, щоб ніколи не вичерпувався Ваш оптимізм. Хай здоров’я не підводить, а кожний день дарує радісні новини. Дуже хочу, щоб якнайшвидше настав мир і Ви, зігріті квітневим сонечком, зустріли ще не один день народження!

Людмила ПАШУК, у газеті «Днепр вечерний» пройшла шлях від кореспондента до зав. відділом морального виховання і духовного відродження (1981-2013 рр.):

Дуже часто життя людини порівнюють з дорогою, стежкою чи шляхом. Це всього лиш порівняння, але воно точне. Дороги бувають різні і вони не повторюються, бо кожна має своє узбіччя, напрямок, призначення, довжину і ще багато чого.

У нашої ювілярки Зої Володимирівни дорога особлива, це не вузенька стежинка, вона широка і повноцінна. Нема потреби перелічувати її життєві етапи, вони всім відомі. А особливість шляху в тому, що він ніколи не був безлюдним. Поряд на узбіччі завжди було багато людей, яким з нею цікаво, комфортно. Вона має талант надихати, зігрівати, дивувати і заряджати своєю енергією, оптимізмом.

Дорогенька Зоя, якби треба було наділити тебе тільки двома рисами, я назвала б твою силу і доброту. Це поєднання є не у кожного, а якщо воно є, то піднімає людину над юрбою.

Я щиро рада вітати тебе з таким чудовим ювілеєм. Бажаю тобі здоров’я, радісних новин, сили духу, щоб збувалося все, чого тобі хочеться. Хай твоя дорога йде по життю ще довго, довго. До нових ювілеїв!

Обіймаю, люблю.

Микола КРАВЧУК, працював у редакціях «Прапора юності», «Зорі», головний редактор газети «Наше місто» (1991-2013 роки):

Завжди з квітневою весною
Вітаєм щиро нашу Зою.
І всі ми знаєм до останку,
Що Ви – найкращая зорянка!

Зоя МАРЧИШИНА, головний редактор газети «Джерело» (1996-2018):

Вельмишановна Зоє Володимирівно! Життя, що в імені Вашім звучить, зробило Вас життєдайною, життєрадісною, життєстверджуючою.

Тож під опікою Божою, Покровом Пресвятої Богородиці, з Янголом Охоронцем поруч з тобою – будь завжди життєстійкою, люба наша зорянка Зоя!

Юрій БРЯЗГУНОВ, заслужений журналіст України:

Маю честь і щиру радість поздоровити Зою Володимирівну Нікольникову зі славним Днем народження та висловити особисту подяку за той професіональний і естетичний вплив чарівної ювілярки на моє становлення як журналіста. Адже завдяки Вам, пані Зоя, тодішній юний і неоковирний практикант часопису «Зоря», що, як і більшість ровесників, скоріше переймався фізпідготовкою футболістів «Дніпра», аніж духовними цінностями, вчасно пізнав зовсім інший прекрасний світ – атмосферу балету й опери, культури музеїв та історичної спадщини. Дякуючи Вам, дорога наставнице, я вперше випробував себе фактично як власний кореспондент газети, розповідаючи про дебютні гастролі у столиці щойно народженого дніпропетровського театру. Завдяки Вашим настановам журналістський «першачок» познайомився зі світового рівня митцями – «Мадам Батерфляй» Гізелою Циполою, паном Венедиктовим, іншими.

Дивно, але факт: Ви, свого часу, змакетували перший номер регіональної освітянської газети, й Ваш покірний слуга відтоді також присвятив частину власної біографії роботі відповідального секретаря. Ви очолили студентську газету, й мені довелося працювати в дитячій, молодіжній та спортивній пресі, виховуючи покоління, котрі, зрештою, проголосили Незалежність України.

Але звідки, сьогодні запитають, оте коріння всіх Ваших досягнень і успіхів на стезі естетичної журналістики? Напевне, я можу нагадати про це достеменно: бо ощасливили Ви цей світ і зросли у слободі Ольховатка Південної Слобожанщини, де компактно проживають майже мільйон українців, які заселили й колонізували цей край понад 350 років тому. Із тієї ж Ольховатки, нагадаю, звідки родом батько й рідний дід нашого генія Антона Павловича Чехова! І за кільканадцять кілометрів від якої – вікопомна Юрасівка – родинне гніздо іншого видатного сина України Миколи Костомарова, побратима Тараса Шевченка. Пишаюся, що й мій рід по батьківській лінії корінням саме на півдорозі між цими історичними селищами.

Відтак, вельмишановна землячко й наставнице, дозвольте якнайщиріше привітати Вас із Днем народження і побажати міцного здоров’я, іще десятки таких же квітучих весен і вдячних близьких, друзів і колег довкола Вас.

Із роси й води! І многая-многая літа!