Як журналісти можуть допомогти фіксувати воєнні злочини?

На цифровій платформі Національної спілки журналістів України відбувся вебінар НСЖУ «Фіксація журналістами воєнних злочинів росії» у партнерстві з ініціативою T4P «Трибунал для Путіна», повідомляє інформаційна служба НСЖУ. Під час заходу медійники дізналися, як вони можуть допомогти документалістам фіксувати злочини, вчинені російськими загарбниками на території України, та чим збір матеріалу для висвітлення у ЗМІ відрізняється від збору матеріалу, необхідного для розслідування воєнних злочинів і подальшого розгляду справ у міжнародному кримінальному суді.

Модератор заходу – голова Національної спілки журналістів України Сергій Томіленко – звернув увагу на те, що журналісти зі свого боку фіксують злочини окупантів, намагаються завдяки своїм ЗМІ надавати трибуну кожній жертві воєнного злочину, аби вона була почутою. Також він розповів, що за останній рік 26 місцевих газет отримали підтримку від НСЖУ та наших міжнародних партнерів для відновлення своєї діяльності.

Водночас журналісти і ЗМІ також є цілями російського воєнного наступу. І зазнають переслідування і полону з боку окупантів. Тож інформація про те, що з ними відбувається, також має бути задокументована.

Звертаючись до представників правозахисних організацій, Сергій Томіленко висловив вдячність за те, що у своїй роботі вони також акцентують увагу на звільненні полонених українських журналістів.

– Ми, і вся міжнародна спільнота, закликаємо до звільнення усіх наших колег, які перебувають у російському полоні. Це, зокрема, відома журналістка, член НСЖУ з Мелітополя Ірина Левченко, яка зазнає переслідувань разом із чоловіком; це Ірина Данилович з Криму, над якою влаштували судилище; це Дмитро Хилюк, якого полонили торік, під час спроби загарбання Києва; і цей список далеко не повний. Ми вимагаємо свободи для всіх, хто хоче доносити слово правди без проходження через сито російської цензури і пропаганди. Складаємо списки, обмінюємось інформацією, і віримо, що потиснемо руки кожному з колег, які нині у місцях неволі. Низка журналістів уже на волі. Ми раді були вітати і Станіслава Асєєва, якого переслідували і кидали в буцегарню в Донецьку, і Миколу Семену, відомого кримського журналіста, нині секретаря НСЖУ з кримських питань, і Романа Сущенка, й інших наших колег. Тож спільно наближаємо відновлення справедливості.

Однією з інституцій, яка задає стандарти правозахисту, є Центр громадянських свобод, який став першим українським Лауреатом першої Нобелівської премії миру для України у 2022р..

Голова Центру Олександра Матвійчук у своєму вітальному слові до учасників вебінару відзначила величезний внесок журналістів у встановленні правди у війні.

– Маємо відтворити кожен злочинний епізод з боку російських військ в найменшому селі кожної області України, щоб рано чи пізно усі, хто вчиняли ці злочини, так само, як Путін, Лукашенко, вище політично-військове командування росії опинилися перед судом. Журналісти роблять величезний внесок в утвердження справедливості і встановлення правди. Більше того – ваша робота вже зараз має величезний вплив і допомагає Україні вистояти, – підкреслила Олександра Матвійчук.

Вона звернула увагу на те, що коли українські військові витіснили росіян з Київщини, на деокуповані території поїхали іноземні журналісти і різними мовами показали світові, які жахіття там творили росіяни. Саме після цього відбулися перші поставки зброї та санкції проти рф.

– Ми маємо у списках цивільних людей, які знаходяться в полоні, у тому числі тих, які були журналістами, блогерами. Це вчергове свідчить про те, наскільки небезпечною є робота журналістів і журналісток, і яку високу ціну платять люди, щоб розказувати світу, що відбувається у цій російській війні проти України. Ми щодня працюємо над тим, щоб наблизити їхнє повернення додому, – зазначила голова Центру громадянських свобод.

Спікери вебінару – досвідчені експерти Олександра Романцова, виконавча директорка Центру громадянських свобод та Сергій Мовчан, керівник Департаменту документування воєнних злочинів Української Гельсінської спілки з прав людини, розповідаючи на тренінгу про документування міжнародних злочинів, вчинених у межах російської агресії, звернули увагу на нюанси, які відрізняють збір матеріалів для власне журналістської публікації, від збору доказової бази для можливого майбутнього представлення у міжнародних судових інституціях під час судових процесів над учасниками воєнних злочинів від час російського вторгнення в Україну.

– Я почала документувати російські злочини з 2024 року. У складі нашої першої мобільної групи з 8 осіб було 4 журналісти. Тож медійникам важливо знати принципи – яким чином формується доказова база, яка надалі вона може бути використана не тільки для оперативного відображення ситуації, а й для того, щоб архіви цього матеріалу – фотографії, описи, зібрані дані та контакти можна було використовувати для процесу правосуддя. Найголовніше – щоб усі злочини було названо своїми іменами, щоб ці злочини розслідувалися національними та міжнародними структурами, з подальшим винесенням рішень. Наступним кроком має бути меморіалізація, – зазначила Олександра Романцова.

Сергій Мовчан у сфері документування воєнних злочинів рф працює з 2016 року. Він звертає увагу на те, що підхід до збору інформації для публікації у ЗМІ і для документування злочинів відрізняється, насамперед, масштабністю і об’ємністю бази.

– Для журналістського матеріалу, можливо, досить 1-2 фото, а для документальної фіксації потрібна набагато більша кількість. Теж саме стосується детальності у розмові із свідками події. Однак тут багато спільного, і журналісти можуть також і збирати матнали для доказової бази. А ще документування – це й збереження історичної пам’яті, – підкреслив Сергій Мовчан.

Поради журналістам від Олександри Романцової та Сергія Мовчана щодо документування воєнних злочинів росії.

Перший етап: збір інформації з різноманітних джерел, навіть неперевірених і фейкових для розуміння ситуації;

Другий етап – відбір джерел і збір верифікованої інформації, покрокова фіксація даних.

Під час опитування жертв і свідків воєнного злочину керуватись поняттям категорій:

– люди, які готові надати інформацію з зазначенням даних про себе (прізвище, ім’я, вік тощо),

– ті, хто готовий надати інформацію на умовах повної або часткової анонімності,

– люди, які погоджуються надати інформацію тільки у статистичному фораті, без деталізації,

– діти до 16 років не можуть надавати інформацію без присутності дорослих – опікунів та інших.

Також варто виокремити рівень компетентності інтерв’юєра:

– люди, які були на місці злочину під час його вчинення,

– люди, які можуть показати місце злочину і розповісти, що там відбувалось,

– люди, які можуть повідомити достовірні джерела інформації або скомунікувати зі свідками злочину,

Насамперед, кажуть експерти, важливо оперативно збирати дані на місці події – за можливості, якомога раніше після того, як сталась подія.

Людині, яка погоджується надати інформацію, обов’язково треба повідомити, як вона буде використовуватись: для публікації у ЗМІ чи для документування, а також заручитись її письмовим дозволом із зазначенням того, як журналіст чи документатор використає надані нею дані. Варто пам’ятати, що до моменту публікації свідок чи жертва може відкликати свій дозвіл.

Розмовляючи з людиною для документування злочинів, потрібно враховувати рівень її стрес-реакцій на травмуючі події, і ставити відкриті питання таким чином, щоб з’ясувати, чи людина розповідає те, що бачила чи чула сама, чи вона передає вторинну інформацію. А також – відмежовувати розповідь людини про побачене і її власні судження чи оцінки події.

Крім того, людей, які готові свідчити про воєнний злочин, варто запитати – чи вони зверталися з відповідною заявою до правоохоронних органів, і якщо ні – порадити це зробити. Адже саме правоохоронні органи є тими інституціями, які фіксують злочини на державному рівні, і для розслідування кожен злочин має бути внесений у державний реєстр. Журналісти і документатори – лише помічники правоохоронців, хоч вони можуть бути і дуже ефективними.

Як варто проводити фото- і відеофіксацію для документування злочину:

– зняти місце злочину у різних ракурсах і масштабах: крупний план, середній, детальний, і, за можливості, найдетальніший;

– зберігати фото так, щоб не втрачалися первісні метадані, інакше знімок буде скомпрометований у якості доказу;

– відеороликів має бути кілька, також різного плану, і один з них – обов’язково тривалістю не менше 30 сек. кругової зйомки, яка дає можливість визначити локацію;

Під час використання інтернет-джерелами важливо не тільки зберігати посилання, а й робити скріншоти, оскільки повідомлення з часом може бути видалене або редаговане.

І головне, на чому наголошують експерти – потрібно стежити, щоб під час документування та використання інформації не нашкодити жертвам і свідкам агресії.

Вебінар провела Національна спілка журналістів України у партнерстві з ініціативою «Трибунал для Путіна».

Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України.

Національна спілка журналістів України – найбільше журналістське об’єднання країни – надає допомогу працівникам ЗМІ, які постраждали через воєнну російську агресію. Зокрема, через мережу Центрів журналістської солідарності НСЖУ підтримуються колеги, які евакуювалися із тимчасово загарбаних територій або із регіонів, де ведуться бойові дії.

Інна Косянчук, інформаційна служба НСЖУ