Журналісти в законі

Українська влада премудра. Тому часто-густо її нормативні акти підпадають під категорію очевидне – неймовірне. Зокрема Закон України «Про державну підтримку медіа, гарантії професійної діяльності та соціальний захист журналіста» в редакції від 13 грудня 2022 року (в подальшому Закон).

Так абз.10 ч.1 ст.1 Закону визначає журналістом – творчого працівника суб’єкта у сфері медіа, який професійно збирає, одержує, створює, редагує, поширює і забезпечує підготовку інформації для медіа. Проте даний зміст поняття «журналіст» явно протирічить Конституції України і Уставу НСЖУ, оскільки залишає поза бортом професії журналістів-фрілансерів, тобто виконавців роботи без постійного найму, незалежних журналістів, блогерів і ветеранів професії, які вийшли на пенсію, але не втратили активної громадської позиції і бажання поширювати свої творчі доробки через офіційні медіа, сайти чи сторінки соціальних мереж. Більш того, тлумачення поняття «журналіст» в редакції абз.10 ч.1 ст.1 Закону полишає статусу журналіста навіть заслужених журналістів України (у разі неналежності до штату суб’єкту в сфері медіа), тобто професіоналів, чий вагомий внесок у розвиток вітчизняної журналістики офіційно визнаний державою цим почесним званням.

Аби не бути голослівним щодо протиріччя абз.10 ч.1 ст.1 Закону Конституції України, наведу норму її ст.21, яка закріплює рівність людей у своїх правах, а також невідчужуваність і непорушність прав, у тому числі й на працю, повному здійсненню якого держава, згідно ст.43 Конституції України, гарантує рівні можливості у роді трудової діяльності.

На жаль, рівних можливостей у трудовій діяльності штатний журналіст українського суб’єкта в сфері медіа, з одного боку, та журналіст-фрілансер, незалежний журналіст, блогер і ветеран журналістики, з іншого, не мають. Передусім це проявляється у наявності/відсутності посвідчення творчого працівника суб’єкта в сфері медіа, яке гарантує доступ на бажаний публічний захід, до державних структур, правомочність спілкування з чиновниками, перебування в зоні надзвичайної події тощо. Також неналежність журналіста-фрілансера, незалежного журналіста, блогера і ветерана журналістики до суб’єкта у сфері медіа позбавляє їх можливості акредитації при інформаційних агенціях і прес-службах владних структур, права на подачу журналістського запиту, уникнення тиску та перешкод при зборі необхідної для оприлюднення інформації.

Разом із тим подальший зміст абз.10 ч.1 ст.1 Закону начебто нівелює неконституційність тлумачення поняття «журналіст» терміном «статус журналіста», який «підтверджується документом, виданим суб’єктом у сфері медіа, професійною чи творчою спілкою журналістів. Такий документ має містити найменування та вид медіа, його ідентифікатор у Реєстрі суб’єктів у сфері медіа або найменування професійної чи творчої спілки, фото, прізвище, ім’я та по батькові журналіста, номер документа, дату видачі і строк його дії, підпис особи, яка видала документ».

З іншого боку п.3.1 Статуту Національної спілки журналістів України (НСЖУ) в редакції від 3 листопада 2016 року зазначає, що «членами НСЖУ можуть бути громадяни України та інших країн, які досягли 18 років та визнають Статут НСЖУ, Кодекс професійної журналістської етики, професійно займаються журналістикою не менше одного року (а за моїм переконанням краще було б не менше трьох років з метою запобігання потраплянню у професію випадкових осіб – Ю. Ш.), працюють на штатній або позаштатній основі у редакціях газет та журналів, телебачення та радіомовлення, Інтернет-виданнях та інформаційних агентствах, у видавництвах та прес-службах (у тому числі фотокореспонденти і художники засобів масової інформації) або є вільними журналістами; викладачі навчальних закладів та установ, що готують журналістські кадри; творчі працівники журналістських організацій, доробки яких заслуговують на увагу».

Звідси вбачається, що поняття «журналіст» Статуту НСЖУ набагато більше відповідає наведеним вище нормам Конституції України, оскільки має значно ширший зміст, ніж в абз.10 ч.1 ст.1 Закону, бо включає, зокрема, позаштатних працівників редакцій, вільних журналістів і творчих працівників журналістських організацій.

Аналогічне за своєю суттю тлумачення поняття «журналіст» наведене в примітці до ст. 345-1 Кримінального кодексу України, який, до речі в юридичному табелі о рангах рівний закону України. «Під професійною діяльністю журналіста у цій статті та статтях 171, 347-1, 348-1 цього Кодексу, – йдеться у зазначеній примітці, – слід розуміти систематичну діяльність особи, пов’язану із збиранням, одержанням, створенням, поширенням, зберіганням або іншим використанням інформації з метою її поширення на невизначене коло осіб через друковані засоби масової інформації, телерадіоорганізації, інформаційні агентства, мережу Інтернет. Статус журналіста або його належність до засобу масової інформації підтверджується редакційним або службовим посвідченням чи іншим документом, виданим засобом масової інформації, його редакцією або професійною чи творчою спілкою журналістів».

Таким чином тлумачення, наведене вище, урівнює службове посвідчення творчого працівника суб’єкта у сфері медіа з членським білетом професійної чи творчої спілки журналістів, тобто гарантує рівні можливості у роді трудової діяльності, передбачених нормою ст.43 Конституції України. І це вже, погодьтесь, вагома підстава до уніфікації трьох діючих на сьогодні нормативних актів, тобто Кримінального кодексу, Закону України «Про державну підтримку медіа, гарантії професійної діяльності та соціальний захист журналіста» в редакції від 13 грудня 2022 року і Статуту НСЖУ.

Виходячи з цього, на підставі пунктів 4.1 і 5.7 Статуту НСЖУ закликаю правління НСЖУ розпочати передбачену законодавством України процедуру розроблення та винесення на розгляд Верховної Ради законопроєкту «Про внесення змін до Закону України «Про державну підтримку медіа, гарантії професійної діяльності та соціальний захист журналіста» в редакції від 13 грудня 2022 року».

Мета – викладення змісту абз.10 ч.1 ст.1, скажімо, в наступній редакції:

«Журналістом в Україні вважається:
– творчий працівник суб’єкта у сфері медіа,
– член Національної (чи іншої професійної творчої) спілки (об’єднання) журналістів України,
– особи, відзначені державною нагородою – почесним званням «Заслужений журналіст України»,
які професійно збирають, одержують, створюють, редагують, поширюють і забезпечують підготовку інформації для медіа і мережі Інтернет.

Професійний статус журналіста підтверджується документом виданим:
– суб’єктом у сфері медіа,
– професійною чи творчою спілкою журналістів;
– посвідченням до державної нагороди – почесного звання «Заслужений журналіст України».

Документ, що підтверджує статус журналіста, має містити найменування та вид медіа, його ідентифікатор у Реєстрі суб’єктів у сфері медіа або найменування професійної чи творчої спілки, фото, прізвище, ім’я та по батькові журналіста, номер документа, дату видачі і строк його дії, підпис особи, яка видала документ».

Наостанок закликаю журналістську спільноту підтримати цю пропозицію, оскільки у разі прийняття даної редакції абз.10 ч.1 ст.1 Закону Верховною Радою штатні і позаштатні творчі медійники отримають рівні можливості трудової діяльності. Гарантовані Конституцією України права треба відстоювати!

Юрій ШВАЙКО, почесний член НСЖУ, заслужений журналіст України.

Офіційно.

«Користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою – статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою». Стаття 14 «Заборона дискримінації» Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

«Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками». Стаття 24 «Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом» Конституції України.
Компетентно!*

«Журналістика є функцією, яку виконують різні типи гравців, зокрема, репортери та аналітики, для яких це є повноцінною роботою, а також блогери та інші особи, що займаються різноманітними формами самовираження за допомогою друкованих матеріалів, Інтернету та інших середовищ» (Загальний коментар №34, що інтерпретує положення Міжнародного пакту про громадянські та політичні права від 16 грудня 1966 року).

«Визначення медіаучасників розширилося у результаті постання нових форм медіа в цифрову епоху. Тому воно включає й інших осіб, що роблять внесок у публічні обговорення, здійснюють журналістську діяльність, або виконують роль сторожового пса – «вотчдога». (З рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи CM/Rec(2016)4 щодо захисту журналістики та безпеки журналістів й інших медіаучасників).
______________________
*Наведені цитати оприлюднені в статті медіа-юриста Максима Дворового «Статус та посвідчення журналіста: огляд міжнародного і українського законодавства» (https://cje.org.ua/news/status-ta-posvidchennia-zhurnalista-ohliad-mizhnarodnoho-i-natsionalnoho-zakonodavstva).