Дніпропетровська обласна організація Національної спілки журналістів
Обговорення проекту Закону про внесення змін до Закону про суспільне мовлення, проведене Телекритикою та Інститутом медіа права показало, що за останній рік, так само, як і за попередні 10 років відповіді на принципові питання не знайдені.
У авторів пропонованих змін це отримало назву “компроміс”.
Автори, підтримані більшістю профільного Комітету ВРУ, пропонують об’єднати ВСІ наразі існуючі державні теле- і радіокомпанії в одну юридичну особу, яка і отримає назву “суспільна телерадіокомпанія”. Так само механічно пропонується об’єднання ВСЬОГО майна, яке потім НЕ МОЖНА продавати або іншим чином відчуджувати, крім короткосторокової оренди. Всім цим “колгоспом” мають керувати кілька органів суспільного мовлення: Наглядова рада, яка складається з представників фракцій та груп Верховної Ради України та представників громадських об’єднань та, чомусь окремо, асоціацій (загалом від 17 осіб, які не пов’язані з теле-радіокомпаніями), голова правління, який обирається (але не звільняється) Наглядовою радою на конкурсних засадах, здійснює оперативне керівництво та пропонує до затвердження Наглядовою радою членів правління, які прийматимуть оперативні рішення разом з ним.
Також передбачено створення редакційних рад, які матимуть такі ж функції, як і редакційні ради всіх інших телекомпаній. Принцип формування редради на суспільному мовнику передбачає проведення загальних зборів творчих працівників, що у світлі об’єднання всіх державних компаній означатиме, що можливо вперше і, вочевидь, в останнє разом зберуться всі журналісти державних телекомпаній. Редакційні ради мають формуватися також і на регіональних підрозділах, якими стануть існуючі обласні теле-, радіокомпанії. Досвід показує, що найкращі редради можуть розглянути принципову суперечку між менеджментом і журналістом або редактором щодо того чи іншого сюжету, програми. Це їхне максимальне КПД і повноваження.
Принцип об’єднання всіх держкомпаній до однієї юридичної особи було підтримано і експертом Ради Європи Ів Соломон. В той же час Експертний висновок не містить ані економічного, управлінського обгрунтування доцільності такого об’єднання, ані посилань на успішний досвід державних компаній, реформованих за запропонованим сценарієм. Досвід Польщі, до якої коштом Ради Європи було здійснено поїздку експертів, є неоднозначним. Директор суспільного мовника, з яким відбулася зустріч, стверджує, що досвід єдиної юридичної особи є успішним і жалкує, що суспільне телебачення і суспільне радіо в Польщі окремі компанії. В той же час, зустрічі з директором суспільної радіокомпанії не було. А саме суспільне радіо, яке не тільки є окремою юридичною особою, а по суті холдингом, який складається з окремих юридичних осіб — регіональних суспільних радіокомпаній — вважають успішним прикладом реформування державного в суспільне польські журналісти. Віце-президент Польської Асоціації Журналістів, директор польського телеканалу «Белсат» Агнешка Ромашевська-Гужі, яка очолювала один з регіональних підрозділів суспільного мовника Польщі стверджує, що позбавлення прав юридичної особи заважало підрозділу діяти ефективно з точки зору управлінських і економічних рішень http://nsju.org/article/4743
До пропонованих змін є і ніби формальні питання, але вони приховують питання системні. Наприклад, у змінах до статті 5 вказано, що у суспільного мовлення має бути два загальнодержавних канала мовлення та невідома кількість регіональних каналів; у змінах до статті 7 не визначена особа, яка безпосередньо підписує контракт з головою правління, ініціює та видає наказ про його звільнення; у змінах до статті 14, всупереч Бюджетному Кодексу України, зазначено, що суспільний мовник, як єдина юридична особа, може одночасно фінансуватися з державного і місцевих бюджетів, а також мати “інші надходження, не заборонені законодавством”. Також авторами змін не взято до уваги Рішення Конституційного Суду України від 15 вересня 2009 року “ 21-рп/2009 щодо неконституційності частини 3 статті 14 Закону України “Про телебачення і радіомовлення”: “В Основному Законі України закріплено виключний перелік посадових осіб, у призначенні та звільненні яких безпосередньо беруть участь Президент України та Верховна Рада України, що свідчить про неможливість розширення на законодавчому рівні цього переліку. Участь … Верховної Ради України … у формуванні та затвердженні персонального складу громадських рад Телекомпанії та Радіокомпанії … не передбачена.”
Фактично, пропонується змінити лише структуру управління наразі існуючих державних мовників. Зараз гендиректора НТКУ призначає Кабмін, будуть призначати представники фракцій і груп у ВРУ та 9 представників від різних ГО. Зараз керівників обласних компаній призначає Держкомтелерадіо за погодженням з облдержадміністрацією, буде призначати правління, сформоване представниками фракцій і груп в парламенті та 9 представників ГО, за поданням голови правління. Все решта, фактично, лишається без змін.
Протягом останнього року пропонувався і інший шлях реформування: суспільний мовник отримує майно всіх державних телекомпаній і вільно його продає, здає в оренду тощо, тим самим отримує кошти на технічне переобладнання і конкурентну зарплату працівників; структура мовника передбачає центральні офіси теле і радіокомпанії та маленькі корпункти в областях, які постачають місцеві новини в загальний контент. Такий шлях передбачав звільнення всіх працівників всіх державних теле і радіокомпаній. Очевидно, що такий шлях є реформою: болісною, але зрозумілою з точки зору економіки і управління. Але у такої пропозиції є й очевидні недоліки: місцеві мовники, до яких довіра місцевих мешканців більша, ніж до центральних каналів, припиняють своє існування; суспільний мовник просто стає одним з каналів з особливостями призначення менеджементу і культурологічними програмами. Місцеві новини залишаються тільки на місцевих комерційних каналах, які є ще більш залежними від “маленьких” і “великих” олігархів, ніж канали центральні. Маємо враховувати, що населення окремих областей України перевищує населення окремих європейських країн, які мають свого суспільного мовника. Це означає, що кількість суто місцевого контенту, цікавого виключно мешканцям тієї чи іншої області є достатньою для роботи суто місцевого суспільного мовника. Створити ці місцеві мовники, після повної ліквідації існуючих обласних державних компаній, буде важко, точніше неможливо. Тоді навіщо ліквідовувати?, – запитала частина депутатів ВРУ. Дійсно продати, ліквідувати легко, а що далі? Відповіді нема. Звідси і походить “компроміс”: заборона продажу майна в обмін на його об’єднання в одну юридичну особу.
Вже зараз “обслуговування” існуючого майна державних теле- і радіокомпаній “забирає” значні кошти і, вочевидь, його просте збереження в якості “бабциного спадку” є недоцільним. Тож, в разі, прийняття пропонованих змін до закону, ми не отримаємо змін. Це просто розтягнутий на кілька років шлях ”на кладовище”. Так, це дозволить звільнити скількись молодих журналістів, адже у разі реорганізації на роботі в суспільному мовнику точно залишаться вразливі категорії: працівники у декретній відпустці, з обмеженими можливостями, ті, які мають більше двох дітей, і ті, які мають більший стаж роботи. А також всі технічні працівники, які здійснюватимуть “обслуговування майна”. Майно не слугуватиме джерелом покращення технічного стану суспільного мовника, а лишатиметься тягарем, який з’їдатиме державне фінансування. По факту, ми нічого нового не побачимо: ані якісної картинки, ані успішного господарювання. “Колгосп”, який пропонують створити, призведе лише до чергового розчарування в суспільному мовнику, чергового розчарування у можливості проведення реформ. Щодо недопущення махінацій з майном, так і короткострокова оренда в умілих руках рейдера, призводить до фактичного відчуження об’єкта — безліч таких прикладів ви знайдете в Єдиному реєстрі судових рішень.
Всупереч вимогам медіа-експертів і обіцянкам політиків, найбільш технічно оснащений телеканал “БТБ”, засновником якого був Національний Банк України, не передається в структуру суспільного мовника! На його базі заявлено створення аналога чи то “Раша тудей”, чи то “Звезда” – каналу, який має мовити для іноземної аудиторії, переконуючи її, що російська пропаганда це зло. Замість того, аби створити якісну технічну базу для суспільного мовника, який має можливість поставляти контент для усіх європейських суспільних мовників і таким чином отримати доступ до зарубіжної аудиторії, створюється наперед провальний канал повідомлень чи то з українською, чи то з протипутінською пропагандою. Такий канал не матиме довіри зарубіжної аудиторії, адже одразу презентується, як канал “державної”, тобто пропагандиської інформації, яку вироблятиме міністерство інформаційної політики. Крім техніки, суспільний мовник не зможе отримати і фінансування, яке мають направити на агітканал. Вочевидь, “розмазування ложки каші по казану” не допоможе ані суспільному мовленню, ані протистоянню російській пропаганді.
Наприкінці про головне — люди. Працівники державних теле- і радіокомпаній вже рік перебувають в абсолютній невизначеності щодо свого майбутнього, і пропоновані зміни не дають відповіді на їхні питання: скільки працівників потрібно для суспільного мовника, якою буде його структура. Так, закон не повинен містити цифри, але він не містить жодної вихідної інформації, яка б дозволила зробити висновки щодо цих цифр. Вочевидь, це питання повністю віддано правлінню і голові правління, які мають можливість приймати будь-які рішення щодо кількості і вимог до працівників суспільного мовника. Конкурсні вимоги, прозорість кадрових рішень, співпраця зі сторонніми компаніями, які виробляють контент — все це лишилося поза увагою закону.
Всі журналістські і медіа-організації, експерти, працівники і менеджмент державного телебачення і радіокомпаній солідарні в тому, що лишати все, як є, не можна. А от як має бути — погляди діаметрально протилежні. Пропозиція просто “щось зробити, а там подивимося”, коли йдеться про зміни інформаційної сфери і тисячі працівників, є звичайним “шапкозакидательством”, яке ще ні до чого доброго не призводило.
“Вроде не бездельники и могли бы жить…” – что в “консерватории” нам надо изменить?
Тетяна Котюжинська, головний юрисконсульт Національної спілки журналістів України
