ХОРОША ІДЕЯ! ТІЛЬКИ „ЗАПОЗИЧЕНА”…

…ДНЯМИ у Дніпропетровському Будинку мистецтв відбулася, як було сказано, знакова подія: тут зібралися представники різних творчих спілок, щоб обговорити досить серйозне питання: як об’єднати свої зусилля на користь Дніпропетровська і області?

Прекрасна ідея! Можна тільки аплодувати їй! І присутні не раз і не два висловлювали щире спасибі тим, хто проявив саме таку ось по-справжньому золоту ініціативу. І тут немає й найменших заперечень: таким речам справді треба аплодувати.

Однак я про інше. Про неприємне. Про те, що цю хорошу ідею, кажучи по-народному, відверто „злизано” з тих пропозицій, які від імені Дніпропетровської обласної журналістської організації було проголошено більше двох років (!) тому. Пошлюся, у зв’язку з цим, на одну з публікацій, присвячених цій дійсно прекрасній темі.

 

…ГАЗЕТА „ДніпроІнформ” (є таке видання у Дніпропетровської обласної журналістської організації), № 3-4 за 2012 рік. Тут під рубрикою „Ініціатива Дніпропетровської обласної журналістської організації” було надруковано статтю голови нашої організації Олексія Ковальчука „Творчі спілки повинні об’єднати свої зусилля”. Все, як бачите, напростець і зрозуміло: об’єднати творчі зусилля!

Було запропоновано й назву – „Об’єднання творчих спілок Придніпров’я”.

Запропоновано емблему: перо, пензель, нота, театральна маска, інші символи різних спілок (пропоную цю емблему в сьогоднішньому випуску).

Коли той матеріал готувався до друку, було враховано, що творчі спілки, зібравшись разом, оту емблему можуть допрацювати. Як і остаточну назву об’єднання творчих спілок.

Але сама ідея (!), про те, що творчі спілки „повинні об’єднати свої зусилля”, і що це повинно бути творчим об’єднанням саме спілок Придніпров’я (!), повинні залишитися.

Пропоную, у зв’язку з цим, згадати деякі фрагменти тієї статті.

„Тема, – писав тоді О. Ковальчук, – до якої хочу доторкнутися, вже давно хвилює представників творчих спілок Дніпропетровської області. А таких, як знаємо, чимало. Це журналісти, письменники, театрали, композитори, художники, представники інших напрямків усього того, що називаємо творчістю. Одна біда, – наголошував автор, – до того ж, спільна: ми всі здебільшого працюємо відокремлено один від одного”, а тому „кожна з творчих спілок живе одна від одної, ніби за високим парканом. Отже, треба ці паркани прибрати. Треба творчим спілкам вчитися жити без кордонів”.

Хороша ідея? Блискуча! Треба прибрати паркани між творчими спілками! Що тут не зрозумілого?

А далі в тій же статті пропонувалося, як саме можна об’єднати такі зусилля: „Чимало представників багатьох творчих спілок пишуть вірші. Пишуть прозу. Пишуть п’єси. Як і багато хто з інших творчих спілок пишуть музику чи картини. І цей перелік можна продовжити. Але чи багато знайдемо прикладів, щоб, скажімо, дніпропетровські театри ставили п’єси наших же дніпропетровських авторів? Чи багато знайдемо прикладів, коли музиканти виконують твори наших дніпропетровських авторів? Чи, може, у нас безліч прикладів, коли дніпропетровські композитори пишуть музику на твори своїх же дніпропетровських поетів, незалежно від того, входять вони чи не входять до якоїсь із творчих спілок? Чи завжди засоби масової інформації проявляють належну увагу до своїх же колег з інших творчих спілок? І подібні питання можна продовжити”.

Далі більше: обласним творчим організаціям пропонувалося об’єднати свої зусилля, „щоб славити свій край (!), який вартий найвищого слова похвали, в тому числі, і в оцінках творчих старань”. Саме з цим закликом Олексій Ковальчук і звертався до всіх обласних творчих спілок Придніпров’я: „Будемо разом! У нас на всіх одна Дніпропетровщина!”

 

…ХОЧУ окремо наголосити на тому, що перед тим, як звернутися до творчих спілок з конкретною пропозицією об’єднати творчі зусилля, „журналісти нашої обласної організації ґрунтовно вивчили це питання фактично у всіх інших обласних організаціях: а якої думки щодо цього їхні представники? Відповідь виявилася більш, ніж втішною: в жодній з обласних творчих організацій щодо цього не було найменших заперечень. Навпаки: «Обома руками – за!».

Були й конкретні домовленості: „представникам різних обласних творчих спілок зібратися разом за своєрідний «круглий стіл», щоб виважено і ґрунтовно обговорити це питання”.

Здавалося б: що треба ще? Є ідея. Певні її розробки. Емблема. Пропозиція зібратися за „круглим столом”. Було навіть підготовлено проект спільного рішення „круглого столу”. До речі, в тому проекті пропонувалося надавати в нашій обласній газеті „ДніпроІнформ” певні газетні площі для представників інших творчих спілок (інші творчі осередки, як відомо, свого професійного видання на обласному рівні не мають). І так далі.

Однак отого довгожданого „круглого столу” не відбулося. Відповідно, не відбулося і об’єднання творчих спілок Дніпропетровщини.

Причина? Дуже неприємно про це говорити, але тоді (вже вкотре!) спрацював, як я його називаю, „дніпропетровський синдром”: тобто це та ситуація, коли кожна з творчих спілок вважає себе головною. Ледь не богинею! Тільки вона! Й нікого поруч! А тут, бачте, якась там обласна організація Спілки журналістів пропонує об’єднати зусилля… Ще чого!

До речі, отой „дніпропетровський синдром” не раз і не два проявляв себе і на розмові в Будинку мистецтв.

Порожні театральні зали? Ясне діло, винна преса!

Порожні зали виставкові? Також вона!

А які тільки невдоволення були з приводу того, що „преса не думає, як краще нас пропагувати”! А хто, до речі, забороняє думати вам, шановні? Думайте! Не скрізь же „злизувати” уже готове!

 

…КОЛИ про ці та інші речі я говорив на отому зібранні в Будинку мистецтв, багатьом присутнім це відверто не сприймалося. Не було сприйнято і те, що Дніпропетровська обласна журналістська організація всі ці роки не просто виживала, а ще й щось та робила. Як це так, мовляв? А так!

В обласній журналістській організації власними силами відремонтовано Будинок журналістів. Відновлено видання „ДніпроІнформ”. Створено власний прес-центр. Створено власний сайт. Створено журналістську Раду ветеранів, яка бере активну участь у житті обласної журналістської організації. Засновано обласні журналістські премії імені Аркадія Пальма, Олександри Дем’яненко та Павла Богуша. Здійснено перереєстрацію членів Спілки (тобто з неї виключено тих членів Спілки, які втратили зв’язки з обласною журналістською організацією, і цей процес буде продовжено: якщо ти член Спілки – значить, бери активну участь у житті своєї організації). Нині обласна організація працює над створенням Музею журналістики Дніпропетровщини. Позаторік вперше (!) за всі роки існування в літній період безкоштовно оздоровлено двадцять журналістів, торік таких щасливчиків було вже удвічі більше. Торік за рахунок Спілки 40 ветеранів безкоштовно отримували всеукраїнський журнал „Журналіст України”, в цьому році вже 56. В одній, як кажуть упряжці, працюють Криворізька, Нікопольська, Павлоградська та Дніпродзержинська організації. І так далі.

У когось таку роботу поставлено краще? Поділіться досвідом!

 

…ЩО вразило ще на отому засіданні: представники фактично кожної спілки стояли перед присутніми тут працівниками управління культури міськвиконкому з простягнутою рукою: „Дайте! Дайте! Дайте! Дайте!” Що ж, „дніпропетровський синдром” має багато вимірів.

Прекрасно знаю, що цей виступ представниками „благородних” творчих спілок буде сприйнято негативно. І все ж: є щире побажання об’єднати творчі зусилля. Тільки не за принципом „Свисни ти, Панько, ти дурніший”, або за принципом: „Дай! Дай! Дай! Дай!” А за принципом високої духовності. І за принципом щирого бажання підносити рівень культури Дніпропетровщини на вищий рівень. У нас, журналістів, хороші плани на майбутнє. Які саме, уточнювати не буду, щоб, даруйте, не було чергового „злизування”.

І ще одне: ставтеся до журналістів без зверхності. Ми всі творчі колеги. Які не повинні мірятися „на паличку”, хто вищий, а хто нижчий.

 

Олександр ПІЛЬОНОВ,

заслужений журналіст України.