«Ми – українці, і ми – єдині!»

У середині січня, під час різдвяних свят, журналісти із Дніпропетровська, Донецька, Одеси, Харкова, Сум та Херсону побували на Тернопільщині. Можливість ближче ознайомитися з одним із західних регіонів України, його людьми, пізнати традиції, звичаї, обговорити проблеми отримали завдяки проекту Ужгородського прес-клубу «Від Сходу до Заходу», який реалізується за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні.

Найменша за територією та за чисельністю в Україні область одразу зачарувала своєю гостинністю, доброзичливістю, патріотизмом. А ще – своєю духовністю!

Програма знайомства з Тернопіллям передбачала відвідини духовних святинь краю. То ж першим етапом подорожі стала головна греко-католицька святиня – Марійський духовний центр у селі Зарваниця. За легендою, його заснував монах Київського монастиря. Перша церква тут була побудована в XIII столітті, згодом храм став великим центром паломництва віруючих з усього світу. У роки радянської влади храм зруйнували вщент. До 1988 року Богослужіння проводилися таємно, лише в 1991 році почалося відродження святині. Щоб поклонитися іконі Божої Матері та напитися з цілющого джерела сюди приходять тисячі прочан.

 

«Зарваниця приймає усіх, хто хоче пізнати Бога, і немає жодного значення, хто якої конфесії, – розповів отець Микола Медюх. – Найбільша проща в історії села відбулась у 1995 році. Як стверджують очевидці, тут було людей до двохсот тисяч. І з кожним роком кількість паломників з усього світу зростає. У серпні проща зібрала десятки тисяч і дорослих, і дітей – усі молилися за мир в Україні».

Ознайомились журналісти і з колегіумом-інтернатом для дівчат «Знамення», єдиним в Україні навчальним закладом нового типу. Крім основних шкільних предметів тут викладають дисципліни духовно-просвітницького спрямування – християнську етику, етику подружнього життя, релігієзнавство, філософію, основи християнської психології.  Зараз у «Знаменні» навчається 38 учениць 10-11 класів із семи областей. І жодного значення не має їхня конфесійна належність. Як зазначила Ганна Зварич, директор колегіуму, навчаючи і виховуючи дівчат, тут готують для країни справжніх християнських дружин, матерів, доньок.

Ще одне диво, яке журналістам показали у селі Переходи Чортківського району, – так звана «церква-бочка». Село невеличке, до найближчого храму йти далеко. То ж і облаштували місцеві римо-католики каплицю у будівельній цистерні.

Взагалі така велика кількість храмів, церков, каплиць, яка зустрічається на заході України, для нас, південно-східних жителів, не зовсім звична. Ми ходимо до церкви, в основному, на великі свята. Навіть, соромно зізнатись, колядку розучували в автобусі…

На Тернопільщині ж не лише у кожному храмі, а й біля звичайних будинків облаштовані шопки – символічне місце народження Ісуса Христа. Та найфантастичніший і найбільший в Україні різдвяний вертеп встановили монахи-францисканці у тернопільському храмі святого апостола Петра. Понад 20 метрів заввишки і близько 40 завширшки, шопка нараховує майже 300 елементів і персонажів, деякі з них – рухомі. «Щороку ми додаємо до вертепу нові образи, – розповів служитель храму Нестор. – У центрі, традиційно, Ісус, Діва Марія та Йосип, пастушки, янголи».

Яскравим, незабутнім різдвяним вертепом зустрічали нас і у селі Біла. Найбільше в області за територією, третє за кількістю населення (3700 чоловік) – його сміливо можна назвати справжнім соціально-економічним дивом. Тут немає сміттєзвалищ, вулиці освітлені, з Інтернетом, працює амбулаторія, сучасна бібліотека, дитсадок. А ще у селі Біла наймолодший сільський голова – Володимир Шматько очолив громаду у 24 роки. І саме завдяки його ініціативності, наполегливості, завзяттю громаді сьогодні є чим пишатись.

«Об’єднати людей було нелегко, але нам це вдалось. Громада зрозуміла просту річ – чекати на зміни, нічого не змінюючи, марно», – розповів Володимир Петрович. За чотири роки спільними зусиллями також облаштовано автобусні зупинки, відремонтовано дороги, побудовано спортивний комплекс із фан-зоною. У селі щомісяця виходить своя кольорова газета.

«Якщо людина творить – вона отримує результат. А коли є результат – хтось обов’язково подякує!» – переконаний сільський голова.

Сьогодні він виконує й іншу місію – півроку воює на Сході України, керує взводом 128-ї мукачівської бригади. І щиро вірить в перемогу!

Проводжаючи нас селяни просили: «Розкажіть там, у себе, що на Тернопіллі люблять Україну! На Тернопіллі дуже добрі люди!»

У самому Тернополі журналісти ознайомились із роботою потужного Логістичного центру допомоги бійцям АТО, поспілкувались з дівчатами-волонтерами. Дізнались про своєрідне ноу-хау – у місті діє громадська організація «Білі берети», члени якої, лікарі-волонтери виїздять безпосередньо на передову і навчають солдат основам тактичної медицини. За «круглим столом» у прес-клубі досвідом організації волонтерського руху поділились і гості.

Незабутнє і водночас тяжке враження залишила екскурсія до першого і найбільшого в Україні Історико-меморіального музею політичних в’язнів. Одна з найтрагічніших сторінок минулого прихована за фасадом будинку на вулиці Коперника, де з 1944 до 1986 року знаходилися управління і слідчий ізолятор Тернопільського НКВС-КДБ. Тісні гнітючі камери і бетонні карцери досі зберігають подих жахливого минулого. Музейні експозиції висвітлюють історію нищення українського народу, боротьби за державність.

Поверталися гості з Тернопільщини додому із сувенірами, гарними враженнями, приємними спогадами про гостинність, щирість краю та його людей. Нас розділяє відстань і аж ніяк не національні протиріччя чи культурні цінності.

 

 

Наталя Назарова.