Й досі від прихильників «твердої руки» можна почути таке: за часів райкомів у всьому був порядок. А чи так насправді? Принаймні півстоліття тому в колгоспному селі його було не так вже й багато. Як не прикро, не побільшало тут ладу і в наступні роки та десятиліття… Той, кому доля розпорядилася …
Детальніше »Віктор Цвіркун – невгамовний власкор
Мені є за що довіку дякувати журналістській долі, яка поводила білим світом не однією стежиною. А ще одарувала правом йти по життю поруч з людьми, не обділеними чеснотами та бійцівським характером. «Несвідомий елемент» З Віктором Васильовичем Цвіркуном наші стежини перетнулися у далекому вже 1971-му. Саме тоді мої рядки-первістки лягали на …
Детальніше »Його родина – вся Україна
У творчому доробку ветерана журналістики верхньодніпровця Миколи Яковчука – сотні неперевершених світлин …Його героям жити б у палацах й ніжитися на найкращих курортах світу. Хоча б на схилі літ. Та доля розпорядилася інакше – поклала на спини непосильний хрест незліченних бід і злигоднів. Видюжили, стиснувши до болю вуста. Пронесли, тримаючи …
Детальніше »І провінціали не ликом шиті, або Як газетярі Дніпропетровщини домоглися заснування журналістської нагороди
Від дня прийняття Президією Верховної Ради УРСР постанови про встановлення звання «Заслужений журналіст України» спливло понад сорок років. Про перебіг далеких вже подій, що передували заснуванню нагороди, – спогади Георгія Семеновича Бурейка, на той час голови Дніпропетровської обласної Спілки журналістів України, головного редактора «Зорі». Досьє: Георгій Семенович БУРЕЙКО (1932 – …
Детальніше »Як відкривали буквар Павлику Назаренку
Герой Радянського Союзу Іван Іванович Надточій мешкав у Києві. Саме за форсування Дніпра в районі столиці на Букринському плацдармі й засяяла на грудях нашого земляка, комсорга штурмового батальйону Золота Геройська Зірка. (Тут отримав тяжке поранення, втратив ногу). Любив Київ, але серце його було на рідній Межівщині – у новопавлівських степах, …
Детальніше »Вічні журавлі Григорія Руденка
Чи то й справді так, чи здається мені на схилі літ, що час, відведений нам Всевишнім, спливає надто швидко. Але наша пам’ять не мириться, опирається тому бігу і ніяк не хоче розлучатися з пройденим, пережитим, збореним. А ще із колегами по журналістському цеху, з якими йшли пліч-о-пліч, мріяли, сподівалися, вірили, …
Детальніше »