Дніпропетровська обласна організація Національної спілки журналістів
Шестьдесят первое заседание дискуссионного клуба ДОО НСЖУ было посвящено весьма актуальной международной теме: “Встреча в Париже: успех или ничья Зеленского; прогноз её ближних и дальних последствий для Украины». Докладчик Юрий РАЙХЕЛЬ.
Тезисы доклада, мнения участников дискуссии и ведущих аналитиков, как обычно, подаются в конспектном изложении. Окончательные выводы, как всегда, за читателями.
Начнём с оценок ведущими аналитиками сложившейся в стране ситуации. Это поможет лучше воспринять как доклад, так и состоявшуюся дискуссию.
ОФІЦІЙНІ ПІДСУМКИ НОРМАНСЬКОЇ ЗУСТРІЧІ
Повний текст комюніке:
«Офіс президента України оприлюднив повну версію коммюніке, підписаного 9 грудня в Парижі президентами Франції, України, Росії і канцлеркою Німеччини. Читати тут: https://novynarnia.com/2019/12/10/vse-pro-normandskyj-samit/
При цьому підписаний документ не містить жодної згадки про окупований агресором Крим та про відновлення Україною контролю над власними кордонами».
Коротко про головне:
- 9 грудня 2019 року вперше з 2016 року відбулася зустріч у “нормандському форматі”на найвищому рівні та двосторонні зустрічі лідерів країн.
- За підсумками зустрічі, сторони дали прес-конференцію та узгодили комюніке, де є тези про особливий статус Донбасу та “формулу Штайнмаєра”.
- Глави держав домовилися зустрітися ще раз через 4 місяці у Берліні(Німеччина).
- Це була перша зустріч президента України Володимира Зеленського і президента РФ Володимира Путіна. За словами Зеленського, із Путіним не вдалося домовитися про новий контракт щодо транзиту газу, президенти узгодили новий обмін за формулою “всіх на всіх“, розмежування на трьох нових ділянках на Донбасі.
ПАРИЗЬКЕ ПОХМІЛЛЯ ВОЛОДИМИРА ЗЕЛЕНСЬКОГО ТА УКРАЇНИ
Віталій ПОРТНИКОВ:
«Мало хто розумів, що суть прагнення Зеленського у зустрічі з Путіним пояснюється тим самим, що і його перемога на президентських виборах 2019 року – політичним дилетантизмом нового глави держави.
Зеленський міг щиро вважати, що війна триває просто тому, що його попередник не міг «по-людськи» поговорити з російським президентом, що у керівництва України були свої мотиви для продовження конфлікту – те ж саме «збагачення на війні». І що якщо він зустрінеться з Путіним, то справить на нього позитивне враження і війна завершиться.
Це може виглядати наївним, незвичайним, проте хіба сам вибір українських громадян 2019 року не виглядав наївним і незвичайним?
Головною метою було не піти на поступки Кремлю, а «виманити» Путіна в Париж. А вже там Зеленський «зачарує» російського президента і все йому пояснить.
І оточення президента України – а також західні лідери, які кожен зі своїх причин були зацікавлені в проведенні зустрічі в «нормандському форматі» в Парижі – впоралися з цим непростим завданням.
Путін приїхав, але результату, на який розраховував Зеленський, досягти не вдалося. І навіть не з провини українського президента, а з тієї простої причини, що політика – це не чарівність і не розповідь про те, що відбувається насправді. Це перш за все збіг інтересів. І «хімія» між державними діячами виникає перш за все тоді, коли ці інтереси збігаються.
А інтереси Зеленського і Путіна розрізняються докорінно. Зеленський хоче завершити війну на Донбасі і відновити територіальну цілісність країни. Путін зацікавлений в тому, щоб Україна знову повернулася до сфери російського впливу і стала частиною «союзної держави», будівництво якої цими днями він намагається нав’язати білоруському президентові Лукашенку…
Саме тому зустріч у Парижі завершилася практично так, як і попередній саміт «нормандської четвірки» в Берліні 2016 року – тобто без будь-яких відчутних результатів.
Безумовно, може відбутися ще один «нормандський саміт». А, може бути, і не один. Але з тим же самим результатом, що й в Парижі. Конфлікт триватиме.
Триватиме до того, поки в Москві не переконаються, що українська державність не по зубах, що Україна більше не стане ані частиною Росії, ані частиною «союзної держави», ані частиною російської сфери впливу. Поки це розуміння не сформується – а це довгий і болісний процес – Україна просто приречена на конфлікт з сусідньою країною, на нові обстріли, спроби захоплення території і економічний шантаж.
І ніяка чарівність ніякого українського президента цю ситуацію не змінить».
ХТО І ЧОМУ ПЕРЕМІГ У ПАРИЖІ?
Сергій ГРАБОВСЬКИЙ, «День»:
«Я особисто солідаризуюсь із висновком колишньої заступниці голови МЗС Польщі, експосла Речі Посполитої в Росії Катажини Пелчиської-Наленч, яка написала в Twitter, що на її думку в цьому суперництві переміг Путін, хоч і з мінімальним рахунком: «Зеленський отримав сумнівні шанси на обмін полонених, розмінування і тимчасове припинення вогню. В короткій перспективі він це «продасть» в Україні як успіх. Росія грає стратегічно: втягує Україну в легалізацію сепаратистів без повернення кордону. Німеччина і Франція це забезпечують. На жаль, 1:0 для Путіна».
Що ж, звернімося до тексту «Загальних узгоджених висновків Паризького саміту в Нормандському форматі 9 грудня 2019 року», оприлюднених Офісом Президента України. У ньому, зокрема, стверджується, що Закон про особливий статус «ОРДЛО» має функціонувати на постійній основі, і підписанти документа це забезпечуватимуть.
Іншими словами, Зеленський погодився від імені України на те, щоб «ОРДЛО» (себто «ДНР»/»ЛНР») стало перманентним гнійником на тілі України — зі своєю системою управління, зі своїми силовими структурами, зі своєю економічною системою тощо. А це вже не федералізація Української держави, а конфедералізація. З усіма відповідними наслідками. Якщо ж Україна не виконуватиме підписане та не втисне «формулу Штайнмаєра» в своє законодавство (згідно з якою вибори під контролем бойовиків є вершиною демократії), то проти неї Німеччина та Франція матимуть право застосувати санкції.
Що це, як не виграш Путіна в стратегічній перспективі? Росія де-факто і де-юре закріплює свій контроль за «ОРДЛО», а в разі небажання України визнати це повністю й остаточно матиме певні підстави для широкомасштабних силових акцій — скажімо, для «підтримки повного визволення від українських окупантів території ЛНР і ДНР», тобто для повної окупації Донецької та Луганської областей.
Скажете, фантастика? Коли мій колега Ігор Лосєв у 2003 році писав, що анексія Росією українських територій відбуватиметься у послідовності «Севастополь — АРК — Донбас», це теж називали фантастикою. Ба більше: і сьогодні деякі автори вважають, що Лосєв просто випадково щось угадав. Насправді ж він просто знав, із ким маємо справу, й автор цих рядків дещо знає, впродовж кількох десятиліть вивчаючи алгоритми діяльності Кремля та Луб’янки…»
ПРИСТАЙКО: НА ПЕРЕГОВОРАХ У МІНСЬКУ ДОМОВИТИСЯ ПРО ОНОВЛЕННЯ СПИСКІВ ПОЛОНЕНИХ НЕ ВДАЛОСЯ
- На зустрічі «нормандської четвірки» 9 грудня у Парижі домовилися про обмін полоненими у форматі «всіх на всіх» до 31 грудня 2019 року та доступ Червоного Хреста до всіх затриманих.
- Президент Володимир Зеленський після пресконференції за підсумками саміту заявив, що Росія може повернути щонайменше 72 полонених.
В свою чергу. Міністр закордонних справ Вадим Пристайко заявив, що на переговорах у Тристоронній контактній групі не вдалося досягти домовленостей про обмін «усіх встановлених на всіх встановлених». Про це він сказав в ефірі телеканалу «Україна 24».
«Що я бачу на сьогодні — на превеликий жаль, про оновлення списків в іншій підгрупі домовитися не вдалося. Я бачу на сьогодні, що нам не вдалося досягти цього прогресу», — сказав Пристайко.
«ТАК ОТ. ЗРАДА ТАКИ В ПАРИЖІ БУЛА. І ВІД ЦЬОГО ВЖЕ НЕ ВІДКРУТИШСЯ. АЛЕ ТУТ ПРО НАБАГАТО ГІРШЕ…
А пригадуєте, як уся наша злегка зеленувата політична, експертна й журналістська еліточка тішилася, що в Парижі зради не відбулося, а головне – є три “колосальні прориви”:
– обмін “всіх на всіх”;
– цілодобовий моніторинг ОБСЄ;
– повне й всеохоплююче перемир’я.
І все це до Нового Року.
Так от. Зрада таки в Парижі була. І від цього вже не відкрутишся. Навіть фальсифікуючи текст комінюке. А подальші подарунки Путіну (доступ у Київ найогидніших рашистських пропагандистів та арешти й дискредитація патріотів-армійців і волонтерів) свідчать, що на двосторонній зустрічі, продавалися не лише за газ.
Втім, тут про набагато гірше. Я після саміту, хоч і не вірив, але мріяв, що Зеленському вдасться, що він зможе отримати результат. Але нинішній результат був прогнозований. Бо коли ти сідаєш грати з шулером, а ще й не подбаєш при цьому, щоб кожен його рух відстежувався та розплата за шахрайство була неминучою, то…
Зеленський вірив, що Путін чесний і порядний політик, що це, бачте, Порошенко “на війні наживався”. А йому ж досить “в очі подивитися”…
Про що нині йдеться. У Мінську завершилося останнє цього року засідання Тристоронньої переговорної групи. Бойовики, які є стовідсотковими виконавцями волі Путіна, зірвали верифікацію, умови повернення полонених і домовленості про перемир’я. Імовірність того, що три головні “досягнення” Зеленського в Парижі будуть реалізовані до Нового Року, дуже мала. Точніше – вона можлива тепер лише у випадку дуже небезпечних політичних поступок з боку України (або якихось безумовних їх гарантій).
Путін про одну з них доволі прозоро натякав на саміті: ведіть тепер прямі переговори з терористами, визнавайте їх повноцінними суб’єктами переговорного процесу, а отже легітимною владою на Донбасі… Саме це й відповіли українській делегації в Мінську. Ще ніколи так брутально не насміхалися бойовики й їхні московські куратори над Україною…
Хочу вірити, що в Зеленського вистачить розуму й наполегливості не плакатися телефоном Путіну, а публічно звернутися до Меркель і Макрона з дуже наполегливою вимогою примусити Кремль виконати хоч ці головні домовленості.
Але поки цього вимагають депутати фракції ЄС, про це заявив під час свого візиту до Євроінституцій Петро Порошенко. А офіційна влада шмаркається в хустинку й мовчить».
И это отнюдь не единственное предательство…
Рух опору капітуляції:
«ЗЕЛЕНСЬКИЙ ВИКОРИСТОВУЄ СПРАВУ ШЕРЕМЕТА ДЛЯ ДИСКРЕДИТАЦІЇ ДОБРОВОЛЬЧОГО РУХУ
“Затримання ветеранів війни з Росією та волонтерів за звинуваченням у вбивстві журналіста Павла Шеремета є надзвичайно чутливим питанням в реаліях гібридної агресії Росії. Складається враження, що маємо справу з політичним використанням справи Шеремета, щоб дескридитувати добровольчий та волонтерський рух а також збити хвилю протестів, які тривають в Україні проти капітуляції”, – такими словами розпочинається заява Руху опору капітуляції, поширена прес-службою організації 14 грудня.
Для активістів РОК є неприйнятними заяви президента Зеленського на спільному брифінгу з керівництвом МВС та ГПУ щодо «затримання убивць».
“Хочемо нагадати пану президенту, що в Україні існує презумпція невинуватості, і допоки немає рішення суду, жодна людина не може називатись злочинцем. Розцінюємо подібну заяву як пряме втручання глави держави в роботу правоохоронних органів та прихований тиск на судову гілку влади. Ми вже були свідками, коли в розслідуванні резонансних справ на всю країну проголошувалася злочинцем невинна людина. Саме такі кроки влади дають суспільству додаткові підстави сумніватися в об’єктивності розслідування”, – йдеться в заяві РОК.
Також вони наголошують на тому, що влада не має жодного права політизувати цей процес і використовувати його задля дискредитації волонтерського та ветеранського руху».
А тим часом…
ПУТІН НАЗВАВ ЧАСТИНУ УКРАЇНИ РОСІЙСЬКОЮ ТЕРИТОРІЄЮ, З ЯКОЮ РФ РОЗБЕРЕТЬСЯ
«Президент Росії Володимир Путін заявив, що все Причорномор’я і східна частина України – це споконвічно російські території, і тепер РФ з цим розбирається.
Джерело: Путін на пресконференції 19 грудня, відповідаючи на питання про ставлення до Володимира Леніна.
Пряма мова Путіна: “Що запропонував Володимир Ілліч Ленін? Він запропонував не федерацію, а конфедерацію. За його рішенням, етноси були прив’язані до конкретних територій і отримали право виходу зі складу Радянського Союзу.
Але навіть території були нарізані так, що вони не завжди відповідали традиційним місцям проживання тих чи інших народів, тому відразу виникли больові точки. Вони і зараз між колишніми республіками мають місце бути і навіть всередині Російської Федерації 2000 таких точок.
Сталін був проти такої організації, але в кінцевому підсумку прийняв ленінську форму. І що вийшло? Ось ми щойно з колегою з України говорили про наші відносини.
Але в ході створення радянського союзу споконвічно російські території, які до України взагалі не мали ніякого відношення, все Причорномор’я, західні землі російські були передані Україні з дивним формулюванням “для підвищення процентного співвідношення пролетаріату в Україні”, тому що Україна була сільською територією.
Це дещо дивне рішення, але воно відбулося. Це все спадщина державного будівництва Володимира Ілліча Леніна і тепер ми з цим розбираємося“.
(Окончание следует).
